Блог | Витончена маніпуляція, або Про цілі реальні і хибні
Травмоване несправедливістю і російською агресією суспільство готується до виборів, і постійно відпрацьовує прийоми на кожному, хто трапляється на своєму шляху, навіть не помічаючи як маніпулюють цілими суспільними прошарками витончені гравці, котрих життєві обставини ставлять можливо ще в більш трагічний вибір буття-небуття, ніж ціле суспільство.
Великі гроші – велика відповідальність, і ще більший ризик. Але суть цієї маніпуляції в постійному продукуванні критичного ставлення до всього більш-менш самодостатнього . Але якщо це ще й успішна діяльність, особливо коли ще й бізнес на розтяжці з політикою, тоді на дріжджах починає розбурхуватись весь колір коричневої рідини у літню спеку. Соцмережі та інтерактиви медіаресурсів віддані на волю невдах, на початках виглядають як демократія, але з часом переростають в діагноз суспільства. Бо всі баланси зрушуються не з оцінки якихось політичних процесів, а переводяться на персону, котра найвдаліше в цю мить серфить на певних настроях своїх електоральних груп.
Так частина олігархів у передвиборчих торгах доторгувалися до того, що їхні медіаресурси умудряються зовсім не бачити реформ, а ¾ всієї політичної інформації пов’язувати не з настроями електоральних груп, а саме з персоною, котра артикулює ці настрої. Всі, кому не ліньки, відтоптуються на персоні президента Порошенка, але коли починаєш питати про їхній особистий досвід управління будь-чим, питати про стаж держслужбовця, починають обзивати порохоботом. І це в час, коли у суспільстві сам інститут президента, хай вже не фізична особа Петро Порошенко, якщо він такий ненависний, а саме інтитуція, залишається одним із найважливіших стабізуючих і державотворчих факторів, поряд з військом і СБУ. Адже більшості не трапляється в житті смак лідерства, смак викликання вогню на себе, і тому вони це лідерство бачать у відриві від опорних конструкцій, а в політиці, навіть такій постмодерністській як українська опора на електоральне ядро є основою політичної перспективи.
В українській політиці останніх років технологія виставлення хибних цілей була найбільш виправдана, і доки посполиті деруть чуби і випалюють емоції довкола цих цілей, у лідерської групи є завжди шанс розібратися між собою без апеляції до широких мас. Адже ми входимо в електоральний цикл, коли протягом року треба буде двічі опертися на ті широкі маси, культивуючи хибні страхи, хибні цілі, адже економіка настільки розлютила певні прошарки суспільства, що ще трохи і привид якогось квазісоціалізму почне вижерати залишки мізків у найбільш упосліджених і занехаяних громадян, наділених священним правом вибору власної влади. Тут ще й церковне питання раптом почало змінювати електоральні баланси, і здається саме через церковне питання починають мінятися баланси не лише у владі, а й в опозиції.
Найвдалішим серфером тут виявився Вадим Новинський, який і справді викликав вогонь на себе. Комуністично-регіонівський виборець нікуди не подівся, навіть якщо і зняли з реєстрації і КПУ, і деактуалізували Партію Регіонів. Новинський так вчасно і яскраво перехопив ініціативу в проросійському електоральному сегменті, і так різко акцентував боротьбу УПЦ МП за уми українців, що тепер ядерний електорат цього сегменту бачить в Новинському єдину опору і надію, патріотичне ж середовище всю свою критичну потугу зорієнтувало в перетворення Вадима Новинського в головне втілення зла в Україні, в посланця самого диявола і самого "путлєра". Мало кому хочеться боротися з виборцем Новинського, котрий є, можливо, твоїм найближчим сусідом, і таким же злиднем як і ти, але як комфортно боротися з далеким Новинським. Мало кому хочеться боротися з проблемами, уособленням яких є Новінський. А ще більшу небезпеку є те, що за постаттю Новінського ховаються значно інші, більш небезпечні явища, що намагаються сьогодні виступати як лжепророки в овечих шкурах. Тому що і Медведчук, і деякі екзальтовані дами з українського політикуму, і навіть деякі "видатні полководці" диванних армій несуть у собі значно більшу небезпеку для України, ніж ніби навмисне виставлений як мішень Новінський. "Ворог не завжди перед тобою, найчастіше він ховається за твоєю спиною", - казав автор одного середньовічного трактату.
Вибори цього електорального циклу не потребуватимуть перемоги над телепузиками, телепузики говорять те, що говорить твій сусід, і обирати телепузика буде той же самий сусід. І ти також. Тому, що інакше як політичної незрілістю мовчання тих, хто голосував за Порошенка, і завдяки кому він став, дякувати Богу!, бо альтернативи йому просто не було, тепер, коли цей вибір затоптують в багно, а більшість мовчить, піддавшись промивці мізків олігархічних медій. Так, в період святкування ювілею Хрещення Новинський став найяскравішим антиподом Порошенка, але переважно через опору на церковне середовище УПЦ МП, і це його перемога в колі собі подібних. Це декларація політичної позиції, і вона тут є дзеркальною альтернативою ідеям Порошенка, тільки церква й без політиків знайде в собі внутрішні мотивації для виживання. Гірше коли ми, зачаровані позицією лідерів електральних груп, самоусунемося від нашої тихої війни за майбутнє, - не війни буквальної, а війни маніпулятивної, коли велике зло заміститься маленьким злом – яке не обтяжене бізнесактивами, що принаймні робить його відповідальним роботодавцем і платником податків, а тим злом, котре крім ненависті нічого іншого не продукує, і яке виявиться більш ефективним у твоєму хибному виборі на найближчих голосуваннях, ніж твоє власне сумління.
