Вичавити українця

Українці їдуть за кордон на «усе готовеньке»

Нещодавно стала відома сумна статистика: майже половина українців віком до 30 років бажає назавжди покинути Україну, іще половина хотіла би, принаймні, переїхати за кордон для заробітку. Про те, куди подівся український патріотизм, чому українця ніколи не влаштовує те, що є, а також про об’єктивні причини еміграції з країни у прес-центрі «Обозревателя» розмірковували: перший Посол України в РФ, народний депутат ВР першого скликання Володимир Крижанівський та правозахисник, член Комісії людських та громадянських прав Світового конгресу українців Володимир Богайчук.

«Обозреватель»: На тлі непростої політичної і економічної ситуації що може затримати українців в Україні?

Володимир Крижанівський: Кілька років тому відбулася переорієнтація. Якщо раніше українці бажали поїхати, заробити гроші для справи, для навчання дітей і повернутися, то зараз цього вже немає. Головним чинником був жахливий моральний стрес після Помаранчевого майдану. Я вважаю, для того, щоб люди поїхали з України, Ющенко зробив настільки багато, що цього не можна вибачити ніколи.

Була величезна потенція. Я пам’ятаю багатьох молодих людей, які казали: «тепер ми зможемо зробити свій бізнес». Зараз, навпаки, намагання одне: повністю розірвати з цією країною, бо немає перспективи, що в цій країні щось покращиться.

Володимир Богайчук: Які можуть бути перспективи в української держави – в того, чого фактично немає. Якби була українська держава, не було б підстав звідси тікати. Це не держава. Кілька днів тому показували Київський зоопарк – один до одного: що держава, що зоопарк. Там ведмеді б’ються головою об стінку, щоб покінчити із життям, а в Україні українці змушені тікати.

Я б хотів, щоб колись було проведене дослідження не стосовно тих, хто виїжджає, а стосовно «залишенців» - чи є серед них, згадуючи роман Шкляра, «чорні ворони», здатні навести тут певний лад?

«Обозреватель»: Але ми абсолютно не згадуємо про таке явище, як патріотизм. Чому він зникає? Чи має людина любити свою Батьківщину просто так, без будь-яких підстав?

Володимир Крижанівський: Давайте згадаємо 2004 рік, початок 2005 року. Я дивився, як весь американський сенат стоячи аплодував моєму президенту! Президенту країни, яку, по суті, не знають у світі. Як його зустрічали в Німеччині! Нарешті східна Європа начебто зрушила. Очікування того, що тут відбудуться зміни, були величезні. Але ми почали займатися Трипіллям, вуликами… У нас немає захисту від таких, як Ющенко. Має бути захист від мерзотників і від ледарів, від людей, які не здатні нічого зробити.

«Обозреватель»: Але ж українська держава виникла не 2004-го року. Згадаймо Шевченка. За його часів української держави фактично не існувало, але він любив свою землю. Чому сьогодні ми не бачимо таких прикладів?

Володимир Крижанівський: В 1981 році я думав: може, років через 50, нарешті, мої діти і онуки будуть говорити українською мовою і їх не будуть називати «гапликами». Але і зараз у нас немає ніякої перспективи.

Володимир Богайчук: Безперечно, що в часи Шевченка, що зараз люди в основній масі однакові у своїх поглядах у ставленні до Батьківщини. Але, на відміну від часів Шевченка, останні десятиліття культивується споживацьке ставлення до життя. Молодь хоче жити там, де краще. Їм байдуже, що кілька поколінь тих самих американців відстоювали свої умови проживання з великими затратами зусиль і навіть крові. Люди, ризикуючи своїм життям, будували те суспільство, яке ми зараз там бачимо. А українці хочуть туди приїхати на усе готовеньке.

«Обозреватель»: Отже, українці не вдоволені владою, судами і т.д., але не хочуть докладати власних зусиль, щоб щось змінити. Що можуть зробити українці для того, аби у них було більше приводів пишатися своєю країною?

Володимир Крижанівський: Кожному українцю раз на 4-5 років надається можливість вирішити долю своєї країни. Але, на відміну від інших країн, наші люди не роблять абсолютно ніяких висновків.

Володимир Богайчук: Мене цікавить, скільки серед «залишенців», які не хочуть тікати звідсіля, є людей, здатних на рішучі дії стосовно не тільки представників влади, а навіть стосовно своїх милих друзів, родичів – саме вони роблять погоду на виборах. Підрахунки робить не Підрахуй – підрахунки роблять маленькі «підрахуйчики» - наші милі сусіди, родичі і друзі. Вони впевнені, що їхні кінцівки, руки, ноги, голови і зуби будуть цілими і після наступного зловживання на виборах. Як тільки буде поправлена ситуація з усвідомленням певної відповідальності суспільством, на виборах у нас ніхто нікого не буде купувати і все буде дуже гарно і будуть перспективи.

Володимир Крижанівський: Мають бути преференції для молоді. Нашу державу збудує покоління молодих. Треба створити для них мікроклімат, дати преференції, але про це ніхто не думає. Треба робити все можливе, щоб молодь могла отримати житло і робочі місця. Треба заохочувати бізнес – бажано, не торговельний. Тільки тоді ця країна отримає якийсь первородний поштовх. Але молодь повинна взяти за грудки владу. А вона каже: чого йти на вибори? Нехай ці старі придурки ідуть. Тобто молодь віддає свою долю.

[…]Влада дочекається, дочекається страшного вибуху. Я слухав Капранова, який сказав: «Ми не послухали Тараса»: «І вражою злою кров’ю волю окропіте». Ми не окропили ворога кров’ю. Я із жахом думаю: невже дійсно для того, щоб ми щось зрозуміли, треба, щоб ми окропили це кров’ю? Олігархи повинні зрозуміти – треба ділитися. Тому що не будуть ділитися – дочекаються вибуху.

Відповіді на запитання читачів дивіться тут

Читайте новини за підсумками прес-конференції:

«Маленькі підрахуйчики» позбавляють Україну майбутнього

Ющенко вичавлює з України українців

Дивіться відеосюжети:

Ющенко виганяє українців з України

Маленькі підрахуйчики псують Україну

Молода команда - мерзотники у вишиванках