Уся депутатська рать

Спочатку трохи історії

5 березня 2004 року Верховна Рада України ухвалила в першому читанні закон про внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатів» № 4285-4 за так званою редакцією Рудьковського-Ключковського. Третій пункт першої статті цього закону говорить про таке: «Вибори депутатів здійснюються на засадах пропорційної системи з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій».

Суто пропорційна виборча система закреслила існування змішаної, яка до прийнятих змін практикувала обрання депутатів і за партійними списками, і по мажоритарних округах. Вважається, що мажоритарна система обрання парламентаріїв є найстарішою, походить це поняття від французького majorite, що означає «більшість». Натомість пропорційна система значно більш широко розповсюджена у країнах світу.

Хай там як, але останні п’ять років наша країна живе без мажоритарних округів. Іншими словами, у нас із вами більше немає прямого лобіста наших місцевих інтересів у вищому законодавчому органі України, і в разі чого — треба звертатися до депутатів районних та міських рад. Щоправда, ідеалізувати мажоритарну (або змішану) систему виборів не варто: чимало парламентарів-«мажоритарників» по-своєму розуміли роботу з виборцями: хтось сумлінно викладався на всі сто, а хтось навіть не з'являвся на окрузі. Та все ж, якщо взяти ідеальний варіант з ідеальним народним депутатом, до плюсів мажоритарної системи можна віднести дійсну допомогу своєму округу, пролобіювати яку, сидячи на вулиці Грушевського, значно простіше.

Пропорційна система — це більша відповідальність конкретної партії чи блоку, які представляє «енна» кількість депутатів, що пройшли під відповідним прапором у парламент. «Мажоритарка» — це, ясна річ, більша персональна відповідальність депутата перед виборцем, негласне зобов'язання гарувати на нього та його інтереси протягом усієї каденції, аби остаточно завоювати серце електорату й тим забезпечити собі другу «ходку». Втім можна й не гарувати (особливо якщо є впевненість у тому, що на твоє депутатство працював і буде працювати адмінресурс). Із цього, власне, й починається перший мінус мажоритарної системи.

По великому рахунку, мажоритарна система все одно здебільшого зводилась до розподілення місць зверху. Це ми успадкували ще від Радянського Союзу, де, в принципі, не могло бути ніякої пропорційної системи, адже єдиною партією була Комуністична. Що ж до депутатських місць усіх рівнів, то імена тих, хто їх посяде, у СРСР були відомі й до голосування. Але й за часів незалежної України ніде й ніколи не було більше такого колосального підкупу, такого тиску і залякувань, як під час виборів на одномандатних округах. Ми добре пам'ятаємо окремі драми кампанії-2002 (останніх виборів до парламенту, які проводились за змішаною системою), пам’ятаємо і те, чим обернулись вибори мера Мукачева в 2004-му, коли активно діяв кучмівський адмінресурс.

(До речі, існують цікаві цифри. У 2002 році 225 народних обранців пройшли в парламент, будучи обраними по мажоритарних округах. Цікаво, що кількість виборців, які брали участь у голосуванні за партії та блоки, трохи більша за кількість людей, котрі голосували за кандидата по одномандатному округу. Теоретично ці цифри мали б збігатися. Але статистика свідчить, що списки партій більшою мірою заохотили електорат — тут у голосуванні взяли участь 25 мільйонів 909 тисяч громадян, тоді як за конкретних осіб (кандидатів у депутати по «мажоритарці») проголосували 25 мільйонів 874 тисяч виборців.

Різниця, таким чином, становить 35 тисяч. Вагоміша відстань між цифрами, що стосуються зіпсованих (а відтак — визнаних недійсними) бюлетенів. У першому випадку таких бюлетенів — 963 462, у другому — 1 457 594, тобто майже на півмільйона більше. Складно сказати, який відсоток бюлетенів був зіпсований ненавмисно, а який — свідомо, однак більше постраждали саме ті «папірці», де були прізвища конкретних кандидатів, а не назви партій).

Повернення до суто партійних виборів у 2006-му мало і позитивне, і негативне значення. Виборці почали розбиратися вже не тільки у сортах гречки, яку їм раніше дарували кандидати в депутати, а ще й орієнтуватись у політичних партіях. Це те, що дала нам партійна система. Але водночас вона ж принесла і деякі мінусові явища: вождізм лідерів партій, панування бізнес-підходів при формуванні виборчих списків, «закупку» олігархами прохідних місць тощо.

Що іще отримав український виборець замість мажоритарної моделі? Фактично — нічого. Тобто в теорії можна завжди звернутися до громадської приймальні найближчого до вас осередку партії, симпатиком якої ви є і якій віддали свій голос. Але так у теорії, яка завжди суттєво відрізняється від практики. Тим паче що партштаби є далеко не скрізь. Чи розгортатиме кожна парламентська партія свою мережу аж до кожного села і до найменшої точки на мапі? Чесно кажучи, малоймовірно. Власне, цього ніхто й не обіцяє.

Щоправда, у Верховній Раді нардепи кожної фракції буцімто закріпляли за собою той чи інший округ, або ту чи іншу територію, яка у своїх межах не обов'язково мусить збігатися з дійсними кордонами округу. Та чи дійсно парламентарі опікувалися цими умовними округами? Знову ж таки: кожен у міру власної «зіпсованості» або працював з виборцями, або ні (і швидше – таки «ні», аніж «так»). Втім, на тему переваг або недоліків як суто пропорційної, так і змішаної (або виключно мажоритарної) системи можна сперечатися довго. І «Обозреватель» вже неодноразово робив це на своїх сторінках.

Тому зараз ми поговоримо про дещо інше. А саме про те, в яких регіонах України можна буде побачити тих чи інших представників українського істеблішменту – побачити саме у якості кандидатів у народні депутати, які балотуватимуться по мажоритарних округах. Відразу зробимо одну важливу ремарку: частина представлених тут даних є припущеннями опитаних нами експертів. Не більше, але і не менше.

Адже мало хто з політиків найвищого рангу наразі відверто говорить про свої плани: чи то про те, що не балотуватиметься до Верховної Ради наступного скликання саме по мажоритарному округу (як про це каже лідер соціалістів Олександр Мороз), чи то балотуватиметься, але триматиме в таємниці номер виборчого округу якомога довше (інтригу зберігає «нашоукраїнець» Геннадій Москаль).

Тому у більшості випадків до подібних розмірковувань треба поставитися з певною долею скептицизму. Час (а часу іще – понад рік) покаже, як все буде насправді. В цьому одностайні експерти та політологи, з якими пощастило зв’язатися «Обозревателю». Отже, підсумки того, що по крихтах вдалося зібрати «Обозревателю». Так би мовити, спроба номер ноль…

Львівщина

По Львівщині, за деякими даними, піде колишній президент України Віктор Ющенко. Подейкують, що екс-«месія» обирає між трьома округами з центрами у Стриї, Пустомитах та Яворові. Щоправда, в ексклюзивному інтерв’ю «Обозревателю» Валентина Наливайченка теперішній голова політради «Нашої України» цю інформацію спростовує. Ба навіть каже про це так: «Це хтось зумисне підкидає нам те, чого у партії нема».

На що в даному випадку ображається Наливайченко, зрозуміти тяжко. Чого у його партії нема, так це рейтингу, і самому Наливайченку це прекрасно відомо. На пряме запитання, чи балотуватиметься по мажоритарці він сам, наш співрозмовник відповідає в дусі Віктора Ющенка: «Я особисто вже поїхав по всіх областях, де є партійні осередки, і звітую там, і зустрічаюсь з трудовими колективами. Після таких зустрічей партія вирішуватиме, чи Валентин Наливайченко користується підтримкою і чи мусить він брати на себе питання, пов’язані з виборами, або мусить і далі працювати як голова політради партії».

Тернопільщина

Тернопільщину «обвінчали» зі співвласником «РосУкрЕнерго» Дмитром Фірташем, позаяк той обіцяв купити 9 автомобілів швидкої допомоги для однієї з місцевих лікарень. Сталася вікопомна подія під час зустрічі Фірташа з губернатором Тернопільщини Валентином Хоптяном: саме тоді гіпотетичний депутат заанонсував купівлю 9 "швидких" для лікарні в Заліщиках, районному центрі у Тернопільській області, повідомляє видання "За Збручем".

Зрозуміло, що просто так подарунки для одномандатних округів не робляться. Відтак про Фірташа почали говорити як про пошукача депутатського місця. А нардеп від Партії регіонів (і також тернополянин) Орест Муц від імені своєї політичної сили пообіцяв сприяння Дмитру Фірташу, якщо той бажатиме балотуватися саме у Заліщиках.

Закарпаття

Закарпаття – це, безумовно, Віктор Балога. А також – той рідкісний випадок, коли про наміри політика балотуватися відомо з його власних вуст. Чинний міністр надзвичайних ситуацій (і колишній соратник Віктора Андрійовича Ющенка) піде на вибори по мажоритарному округу на Закарпатті. Про це він сам заявив на прес-конференції, додавши, що переконаний у перемозі, бо «громада мені довіряє», – сказав Балога.

... Побіжно торкнувшись заходу України, рухаємось далі, бо в цьому регіоні, на переконання політолога Віктора Небоженка, «все буде простіше, бо ні у БЮТу, ні у «Нашої України», ні у «Свободи» немає серйозних мажоритарників». Отже, на черзі – схід.

Харківщина

Харківська область, судячи з усього, – один з найбільш ласих шматків. В усякому разі, на її кордоні вишукувався цілий ряд достойників. Якщо вірити експертам Інституту регіональної політики, в їх числі – і бютівець (тепер вже – колишній) Олександр Фельдман, і «регіонал» Дмитро Святаш, і президент футбольного клубу «Металіст» Олександр Ярославський, і Олександр Бандурка-молодший (син ректора Університету внутрішніх справ).

Загалом Харківщина нараховує 14 мажоритарних округів. Тамтешній губернатор і член Партії регіонів Михайло Добкін вже пообіцяв перемогу представників ПР у кожному з них. Цілком можливо, що задля такої нагоди згадуваний вище Олександр Фельдман змінить партійність. Але навряд чи його приклад наслідуватиме ще один відомий харківський діяч – Арсен Аваков (він же – очільник обласної організації партії «Батьківщина»). Одним словом, на цьому політичному полі буде вельми гаряче…

Донеччина

З Донеччиною все просто – в контексті цього регіону поки що говорять лише про новопризначеного міністра ЖКГ Анатолія Близнюка. (Інші кандидати «підтягнуться», мабуть, пізніше). Директор Українського інституту публічної політики Віктор Чумак висловив припущення, що Близнюк балотуватиметься по мажоритарці на виборах-2012. (Звісно, в тому разі, якщо міністр не дасть собі раду з запущеним житлово-комунальним господарством і «зганьбиться» на новій посаді).

Дніпропетровщина

До Дніпропетровщини «приписаний» бізнесмен і підприємець (і член родини Леоніда Кучми) Віктор Пінчук. Що, в принципі, є логічним. Що думає з цього приводу сам Пінчук – про це історія мовчить. Відома лише його відповідь агентству УНІАН, яке поцікавилось, чи планує цей достойник залишати бізнес. «Я не збираюсь на сьогодні прощатися з такою діяльністю, як бізнес», – заявив Пінчук. І додав, що тяжіє радше до формули «50/50», тобто «бізнес плюс громадська діяльність». Якщо депутатство підпадає під останнє визначення, то тоді зять Кучми знаходиться на вірному шляху.

(Хоча, як дотепно зауважив у коментарях «Обозревателю» політолог Віктор Небоженко, «не олігархове це діло – ходити по мажоритарці». І ставлення до цього у «важковаговиків» від політики та бізнесу може бути неоднозначним. З одного боку, «це просто мрія – відірватися від залежності. Перемогти на окрузі і лишитися в парламенті. А так ти пройшов по списку, заплатив величезні гроші, але тебе принижують, заставляють піднімати не ту руку, яка в тебе чухається. Хоча, з іншої сторони, хтось це сприйме як образу – йти по мажоритарці»).

Чернігівщина

Про Чернігівщину відразу після Дніпропетровщини ми згадуємо тому, що в цьому регіоні буцімто висуватиметься в депутати щойно згаданий Леонід Кучма. Навіщо це колишньому очільнику держави, який був щасливий на пенсії та відпочивав від потрясінь, що припали на його президентство – неясно. (Втім, неясно і те, чи відповідає це його дійсним намірам). Єдина версія, на якій наполягають експерти, це те, що у Кучми після розкручування справи Гонгадзе може просто не бути іншого виходу. Мовляв, тільки в парламенті він спокійно пересидить грізні часи.

Компанію Кучмі на Чернігівщині може склати його давній знайомий – Олександр Волков, який і по цей час очолює партію «Демократичний Союз». Дещо призабутий персонаж з недалекого минулого, котрий (також єдиний з небагатьох!) підтвердив бажання балотуватися і навіть локалізував місце його здійснення – Козелецький округ. За даними видання «Політична Україна», Волков заявив виборцям, що виконає волю ради партії і піде на вибори.

Одещина

Ця область (як і Харківщина) виглядає Меккою для бажаючих потрапити до парламенту. Хто йде по одеській мажоритарці? Перш за все, Сергій Ківалов (розлогих презентацій ця персона не потребує, але для тих, хто призабув, це – голова ЦВК у часи «помаранчевої» революції, а нині – депутат від Партії регіонів. Крім того, подейкують, що на Одещині балотуватиметься одіозний Ігор Марков (лідер партії «Родіна»). За даними газети «Сегодня», тріумвірат доповнить екс-мер Одеси Едуард Гурвіц (але в тому випадку, уточнює видання, якщо він не домовиться про прохідне місце у списку Арсенія Яценюка та його «Фронту змін»).

У контексті Одеси та області говорять також про кандидатури сина нинішнього мера міста Олексія Костусєва та заступника голови Одеської облради Олексія Гончаренка. А також про Володимира Боделана-молодшого і міліонера Івана Фурсіна – співвласника «РосУкрЕнерго».

Житомирщина

До Житомирщини приглядається спікер Верховної Ради Володимир Литвин. І не приховує цього. Литвин народився на Житомирщині, й тому не виключає, що спробує свої сили саме там. Але «тільки на основі рішення партії». «Ми зробимо так, як буде краще для Народної партії», – додає голова ВР.

Але річ у тім, що Житомирська область привабила не самого лише Литвина. На північ поглядає і чинний міністр юстиції Олександр Ларинович. В інтерв’ю газеті «Комментарии» Лавринович зауважив, що, хоча його запрошували балотуватися у різні округи, перевагу він віддає саме Житомирщині.

Крим

Крим наразі виглядає як терра інкогніта. Перший, хто спадає на думку у зв’язку з Кримом, це народний депутат, очільник КПРС Леонід Грач. Проте здебільшого говорять у цьому контексті про… Віктора Медведчука – колишнього «сірого кардинала» Леоніда Кучми, очільника його адміністрації та «батька» сумнозвісних «темників». Втім, частина експертів схиляється до того, що Медведчук (якщо взагалі буде балотуватися), обере радше Закарпаття. І інші вважають, що цьому апологету Кучми думати про депутатство вже запізно – його політичний потяг вже пішов.

«Дехто вже втомився від політики, дехто вже не боєць… Що стосується панів Волкова, Кучми, Пінчука, Медведчука та інших, то вони навряд чи підуть в Раду. Та й президент на зустрічі з журналістами у Межигір’ї відправив месидж, що колишнім політикам (а нині – бізнесменам) не варто йти до парламенту, краще – займатися бізнесом», – прокоментував в інтерв’ю «Обозревателю» політолог Вадим Карасьов.

Київ

Про мажоритарні округи столиці можна писати окрему статтю. І навіть не одну. Побіжний погляд на претендентів, які спробують свої сили на київських теренах, дозволяє виділити наступних осіб. По-перше і по-друге – це нинішній мер Києва Леонід Черновецький та екс-секретар Київради Олесь Довгий. З мотивами цих осіб все зрозуміло, пояснення зайві. По-третє, лідер партії «Удар» Віталій Кличко, який, на думку експертів, дещо засідився у депутатах Київради, тому спробує свої сили у парламенті.

По-четверте, прогнозується, що від столиці балотивуватиметься «регіонал» Василь Горбаль. По-п’яте, дехто з представників нинішньої опозиції – наприклад, народні депутати Микола Катеринчук та Олесь Доній. Зрештою, поговорюють і про голову КМДА Олександра Попова. Для його політичної кар’єри, мовляв, було б дуже корисно виграти вибори на столичних теренах та у такий спосіб потрапити до парламенту.