Блог | Український політичний проект зазнав катастрофи

Те, що сталося на пункті перетину кордону "Шегині" ще недооцінили. Це не чергова мізансцена мапет-шоу українського політикуму – дав громадянство – призупинив громадянство, а наступний щабель деградації Української держави. За Міхо України не бачать...

Таких щаблів вниз – в напрямку хаосу і колапсу Українська держава подолала вже не один.

Це і "приватизація" держави олігархами наприкінці 90-х. Виходу не видно.

Це і практично капітуляція і держави, і, що головне, народу перед всюдисущою корупцією та її наслідком – хабарництвом. Виходу не видно.

Це і "усамостійнення" судової гілки влади в напрямку того самого безмежного "бєзпрєдєла". Виходу не видно.

Це практична капітуляція Української держави перед анексією Криму. Порушене табу – територіальна цілісність держави. Табу порушено на півдні. Виходу не видно.

Читайте:

Балет Саакашвили: антигосударственная гастроль

Це непослідовність, і, як результат, безпомічність Української держави перед державним рекетом режиму Путіна на окупованій частині Донбасу. Вихід примарний, бо особиста доля Путіна намертво прив'язана до долі цього ОРДЛО. А виглядає на те, що він, як президент ще переживе більшість фігурантів українського політичного шапіто. Закріплене порушення табу – територіальної цілісності на континентальній Україні, на сході.

Це і принаймні часткова відмова від політичної суб'єктності України, коли, при ледь не повній пасивності українського політичного класу, що складається з олігархату та його ставлеників, її долю вирішують треті держави – навіть, якщо їх і вважати союзниками, що не завжди є фактом доконаним.

10 вересня 2017 року на пункті перетину "Шегині" український політичний проект зазнав наступної катастрофи. На пункті перетину "Шегині" на західному кордоні України Путін відкрив Другий фронт.

Цей Другий фронт має два виміри: внутрішній і зовнішній.

Внутрішній Другий путінський фронт вже давно окреслений для людей, які не лише вірять українським телеканалам, яких за три роки війни знову м'яко опанував той самий Путін та пост регіонали. Другий путінський фронт це та клієнтела, яку він кинув 10 вересня на прорив кордону у Шегинях. Якщо добре придивитися до головних фігурантів справи, то вони діляться на дві категорії.

Читайте:

Саакашвили vs Коломойский: кто кому барыга?

Перша категорія – це давні, ефективні і вірні союзники Путіна найяскравішим з яких, звісно, є пані Юлія Тимошенко. Є ще ряд дрібнішої агентури з депутатськими мандатами, і без них, але з політичними амбіціями мікролідерів.

Друга категорія – це політичний "витратний матеріал" – починаючи з шаліючого у лезгінці Міхеїла Саакашвілі, і різного роду політичних підбігайлів та лузерів, які гадають виманити у когось копієчку. А деякі попідбігали просто по нєдомислію. Хоч вдають з себе якихось лідерів. Ну не дав Бог убогим.

Для Путіна всі ці діячі – той самий "витратний матеріал". Очевидно Владіміра Владіміровіча таки загнали в дипломатичний та геополітичний глухий кут, що він не лише забезпечує північнокорейців ракетною та атомною технікою, але й кинув під танк свою чи не останню клієнтуру в Україні.

Найцікавішим персонажем тут, звісно є не Міхеїл Саакашвілі, а та тінь, яка за ним стояла – ну, звісно ж, Юлія Тимошенко. Гарячий грузин у своїй лезгінці начисто забув, як хіхікаючи разом з Путіним, вона ладна була закрити гордого Міхо в путінському собачатнику. Дивна амнезія. Але Кавказ – справа для нас темна.

Однак мене повсякчас дивує не амнезія Міхо, а амнезія нашого білого та пухнастого народу.

Читайте:

Как "реформатор" Саакашвили улучшал рейтинг

Всі давно забули, хто підписував у Москві кабальні для України газові угоди 2008-2009 рр, які на десятиліття дали можливість Путіну не лише висмоктувати з України всі ресурси, але ще й ефективно зв'язувати будь-які самостійницькі порухи України. Тимошенко і Путін, звісно, але... Ніхто цього, звісно, не пам'ятає.

Всі давно забули саботаж Юлією Тимошенко як прем'єр-міністром зусиль України по отриманню плану на здобуття членства у НАТО – просто цирки влаштовувала на догоду Путіну – і добилися, разом з європейськими політичними сліпцями на саміті НАТО у Бухаресті таки не дали Україні та Грузії перспективи на здобуття членства у НАТО. Як результат – війна і окупація у Грузії 2008 р. та в Україні 2014. Якщо Україна і мала якісь шанси отримати План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) на саміті альянсу в Бухаресті у квітні 2008 року, то після візиту Юлії Тимошенко до Брюсселя вони розтанули остаточно. Роль Юлії Тимошенко в історії розвитку відносин України з НАТО мало чим відрізняється від ролі Віктора Януковича, який відвідав штаб-квартиру альянсу восени 2006 р. і зірвав отримання Україною ПДЧ на саміті в Ризі. Ніхто цього, звісно, не пам'ятає.

Вже майже забули роль Тимошенко на засіданні РНБО, коли буквально щохвилинно вирішувалася доля Криму. Юлія Тимошенко на засіданні РНБО в лютому 2014 року заявила, що Україна не повинна повторити помилки екс-президента Грузії Міхеїла Саакашвілі: "Ми не маємо права повторювати його помилки. Тому закликаю всіх і кожного сім разів подумати перед тим, як зробити хоч один крок. Жоден танк не повинен вийти з казарми, жоден солдат не повинен підняти зброю, бо це означатиме програш. Ніякого воєнного стану й активізації наших військ!Ми маємо стати найбільш мирною нацією, просто поводитися, як голуби миру...". Про це йдеться на сторінках стенограми засідання РНБО. За руки тримала, щоб не дай Бог хто не стрілив – бо стріляти мали навіть не на Донбасі, а у Львові. Голубка миру, одним словом. Чи Путіна? Помилялася пані Тимошенко, чи працювала на Путіна? Думайте самі.

Читайте:

Месть Саакашвили

І от тепер – прорив українського суверенітету з тилу. Ми боїмося навчань "Запад 2017" у Білорусі за наш північний кордон, а російська клієнтела та підбігаючи за ними політичні дурні, влупили по неньці з Заходу.

Тим, що Путін зробив 10 вересня 2017 року дає сигнал не лише про те, що Україна таки дійсно держава, що не відбулася, що він може чинити на його території все, що захоче – підривати чи викрадати кого захоче, організовувати будь-які бунти, оптом на третьому році війни з Росією купувати цілі політичні сили та ЗМІ.

10 вересня Путін, підкріпив свою пропозицію розчленувати Україну. Порушення суверенітету з Заходу створило прецедент. Розчленування України з Сходу він розпочав 2014. Неодноразово запрошував за обідній стіл Угорщину, Румунію, Словаччину і навіть Польщу – відкрайте, мовляв, і собі по кусочкові. Ті, звісно, відмовлялися. Бо ж ЄС і т.д. Невдобно... Однак у деяких з них зовсім не маргінальними є сили, які зовсім не проти скористатися з такої щедрої пропозиції Владіміра Владіміровича. Можливо в перспективі. Тоді, коли клієнтура Путіна разом з політичними недоумками доведуть державу до колапсу. І тоді, звісно, хтось же ж буде змушений, не подумайте, що по своїй волі, а з огляду на гуманітарну катастрофу в Україні, взяти на себе політичну і адміністративну (військово-адміністративну) відповідальність за шматки держави, що розпадається. Нічого особистого – чистий гуманізм і миротворчість. І тоді й про мови викладання у школах не потрібно буде турбуватися. Мови будуть правильні.

Читайте:

История с Саакашвили только начинается

І ще – про московську клієнтелу. Не подумайте, що вони їздять до Москви на Луб'янку розписуватися у відомості про зарплату. Частина з них, лідери, отримують своє у формі політичних дивідендів – права на здійснення влади=грабунок тієї чи іншої країни. Частину тримають за горло компроматом. Чи тримають і тим, і тим.

Досить було подивитися на обличчя тих попутчиків, що супроводжували Міхо і на кордоні, і потім у Львові на "тайній вечері" у готелі Леополіс. Вираз страху з них не сходив. Хто не повний ідіот, той зрозумів, що сів у сани, і сани полетіли, не зупиниш – і, що головне, сани не ті! Путінські! З чим їх і вітаю...

А ще є й корисні ідіоти, які сповідують під наглядом прямої московської агентури націоналізм, комунізм, православіє чи греко-католицизм – будь-що. Головне, щоб погоничі цього стада, як на Шегинях, гнали його у правильному напрямку.

До корисних я відніс би і нашого славного Міхо – його використали в темну, та ще й хто! А він і радий. Головне, щоб гарно виглядати у цій вбивчій для України, та й себе лезгінці. Ну що поробиш – азартний хлопець. І бездумний...

Хоча я б з дамочкою, яка хіхікала разом з Путіним, коли він "їв свою краватку", не возився вздовж кордону. Бо ж "кине". І "кинула".

Читайте:

История с Саакашвили только начинается

А дехто просто "влип" у цю історію. Це, вважаю, ще щасливці.

Як на мене, то найбільше дивідендів, попри Путіна, 10 вересня 2017 р. здобула Юлія Тимошенко. Тому, що для неї – чим гірше буде в Україні – не на словах, а насправді – тим більше у неї шансів опанувати країною.

І останнє – а що ж маємо з другого боку? Владу? Порошенка? В даному випадку чи владу=Порошенка Путін з Юлією таки переграли. Вони змусили їх реагувати. Не вести гру, як він гадав, а вестися на гру. І тут у мене є багато запитань до тих, хто формує порядок денний української політики та неначе радить йому. 10 вересня 2017 вони зазнали поразки.

А про те, як програв Саакашвілі, то й говорити, здається, не варто.

Про те, що програла Україна...

Таким чином і засвітилася путінська клієнтела. Перечислювати поіменно кинутих Путіним у топку російського паровоза не буду. Передивіться кадри цієї провокації – там всі є. Общеє построєніє, так би мовити...

Але українському народові не до того. Час копати картоплю.