Блог | Украинские села нуждаются в "скорой помощи" правительства

Масове безробіття, відсутність якісної освіти, доступної медичної допомоги а найголовніше — майже абсолютна байдужість держави поступово, але впевнено, знищують українське село протягом 30 років Незалежності. За даними Держстату, за цей час вимерло понад 500 сіл. Найбільш гостро питання життя та смерті постало перед селянами під час пандемії COVID-19. Більшість із них позбавлена можливості своєчасно отримати навіть первинну медичну допомогу.

Українські села поступово вмирають

Щоразу, вивчаючи суху, "бездушну" статистику Держстату щодо найгостріших загроз та викликів перед країною, відчуваю, як по спині біжить неприємний холод. Але найбільше бентежить той "мертвий спокій", із яким влада щороку обіцяє виправити ту чи іншу ситуацію, проте майже нічого не робить.

За офіційними даними, станом на початок 2021 року в сільській місцевості мешкають 32% населення. Водночас за останні 18 років селян поменшало майже на чверть — із 16,9 млн до 13 млн осіб. Із мапи України за роки Незалежності зникло понад 500 сіл! Ще приблизно 5000 знаходяться на межі вимирання. У кожному з них залишилося в середньому до 50 мешканців. До речі, у березні 2021 року на Чернігівщині помер останній мешканець села Блешня.

Демографи прогнозують, що протягом кількох наступних десятиліть кількість сільських поселень в Україні зменшиться ще на 17%. Найболючіших втрат зазнають Сумщина, Чернігівщина та Харківщина, адже в цих регіонах найвищий показник малолюдних, вимираючих сіл (відповідно 38,5%, 32,5% і 30,5% від загальної кількості).

Медична криза

Так звана "медична реформа" на пару з так званою "реформою децентралізації" обернулися для територіальних громад України справжнім "апокаліпсисом". А останнім цвяхом у кришку труни державної програми розвитку сільської медицини стала так звана "адміністративно-територіальна реформа". Про все по порядку. Унаслідок "медичної реформи" змінилася система розподілу державних коштів між лікувальними закладами. Гроші почали "ходити" за пацієнтом. Тобто медичним закладам перераховувалися кошти згідно із затвердженими тарифами лікування тієї чи іншої хвороби в одного пацієнта. Звичайно, розцінки не відповідали реальним витратам лікарень як на лікування, так і підтримання господарської діяльності медзакладів загалом. Виникла проблема гострого недофінансування медичної галузі в цілому. У результаті за час медичної реформи, як свідчить Держстат, в Україні було закрито 800 міських та районних лікарень, загальна кількість лікарняних ліжок скоротилася майже на чверть — до 97 тисяч.

Реформа децентралізації вдарила по медиках ще болісніше. Держава залишила за собою зобов’язання сплачувати медичним працівникам заробітну зарплату, а всі інші витрати (сплата комунальних послуг, ремонти тощо) переклала на місцеві бюджети. Така "децентралізація" фінансових навантажень призвела до масового закриття сільських ФАПів та амбулаторій, адже в сільських рад (особливо маленьких сіл) не було грошей на утримання пунктів первинної медичної допомоги. 2017 року уряд гучно анонсував початок реалізації державної програми розвитку сільської медицини, під час якої планувалося облаштувати 517 ФАПів. Із Державного бюджету України було виділено 5 млрд грн. Але все, традиційно, скінчилося дуже прогнозовано. Кабміну вдалося відновити діяльність лише 30 ФАПів. Куди поділися державні величезні гроші, ніхто навіть не питав, адже це питання риторичне…

Чергового удару сільська медицина зазнала від "територіально-адміністративної реформи". Унаслідок суттєвого розширення адміністративних кордонів нових об’єднаних територіальних громад останні зіштовхнулися із суттєвою нестачею сімейних лікарів. На сьогодні, за підрахунками того ж Держстату, дефіцит сімейних лікарів у сільській місцевості складає майже 50%, а з тих, хто працює, — 35% пенсійного віку. Один сімейний лікар змушений обслуговувати 4 та більше сіл, відстань між якими — кілька десятків кілометрів. Через нестачу кадрів сімейні лікарі змушені укладати більше угод із людьми, ніж це передбачено нормами Національної служби здоров’я України. При нормі в 1800 пацієнтів більшість лікарів уклала від 2500 і більше договорів. Але ж обслуговування "додаткових" людей державою не оплачується. До того ж через чинні коригувальні коефіцієнти, чим більше пацієнтів обслуговують Центри первинної медико-санітарної допомоги, тим менше отримують грошей. Така ось "реформа", через яку сімейним лікарям вигідніше їхати на заробітки до Польщі, ніж лікувати людей удома.

Я вже не кажу про ситуацію зі "швидкою допомогою". По сільському бездоріжжю карети "швидкої" доїжджають до пацієнта за 1,5–2 години. Непоодинокі випадки, коли люди помирали, очікуючи на лікарів.

Чи розрахується уряд з боргами?

"Вишенькою на торті" є цинічне, інакше сказати не можна, невиконання державою своїх бюджетних зобов’язань перед лікарями. Лише за 5 останніх місяців поточного року, як повідомив народний депутат України Ігор Палиця, державний бюджет України заборгував місцевим громадам 4 млрд грн субвенцій на утримання закладів освіти та медичної допомоги. Водночас від початку року заборгованість із виплати заробітної плати перед медиками зросла в 4 рази та склала понад 124 млн грн. Лікарі, особливо сільської місцевості, не отримують зарплату по 2–3 місяці! І це — у самий розпал ковідної пандемії!

Хочу, щоб мене почули посадовці, які з голубих екранів декларують свою "величезну" турботу про лікарів! Уряд має негайно розрахуватися з усіма боргами перед міськими громадами. По-друге, украй необхідно передбачити в державному бюджеті України на 2022 рік не менше 25 млрд грн дотації на утримання закладів освіти й охорони здоров’я. По-третє, держава має збільшити тариф за послуги первинної медичної допомоги в розмірі не менш ніж 1020 грн за одного пацієнта без зменшення коригувальних коефіцієнтів та з урахуванням збільшення заробітної плати.

Наголошую — це перше, що потрібно зробити задля збереження залишків сільської медицини, а вже потім думати, як вирішувати проблему комплексно! Якщо держава цього не зробить, українське село залишиться без медицини взагалі!