Блог | Пять аксиом регулирования государством игорной индустрии, которые позволяют бизнесу выйти из тени

Верховная Рада Украины рассматривает законопроект об установлении ставки налога на доход для всех категорий операторов азартных игр в размере 10% от дохода. Кроме того, предлагается значительно снизить стоимость лицензий. Особенно привлекает внимание предложение по уборке нормы о тройной плате за лицензию до вступления в силу системы онлайн-мониторинга.

Далее текст на языке оригинала

Влада вдається до цих кроків вимушено, адже не здійснилися окозамилювальні обіцянки лобістів "турбо-легалізації" гральної індустрії, що варто тільки легалізувати "гралку" - і золотий дощ потече в казну. Але вийшло, як і попереджав Українcький інститут майбутнього з самого початку, що українці отримали не гроші в казну, а казна-що.

Рівно рік тому Українcький інститут майбутнього організував конференцію, на яку приїхали найфаховіші світові експерти азартної індустрії, які на пальцях розказували, як має бути організований гральний бізнес, якщо країна хоче, щоб він був і безпечним, і прибутковим. Ще раніше, в листопаді 2019 року провідний європейський експерт з грального та лотерейного бізнесу, юрист Філіп Флемінк, який приїхав в Україну на запрошення Українcького інституту майбутнього, мав зустріч з депутатами, що брали участь в розробці цілої купи законопроєктів з легалізації грального бізнесу і розказував їм, які є моделі, юрисдикції, системи оподаткування азартної індустії в різних країнах світу.

Влада послухала — і таки вирішила, що не встигне з козами на торг і тому "гроші вперед". Не дивно, що від обіцяних перед голосуванням законопроєкту мільярди гривень в бюджет залишилася лише мильна бульбашка. Адже там, де головна мета — зірвати куш, не буде ні працюючого закону, ні грошей в бюджет.

Перша аксіома полягає в тому, що продавати ліцензії до того, як запрацює система контролю і онлайн-моніторингу, це все одно що "пустити козла в город". Як ви можете уявити обсяги ринку, якщо у вас немає чесних інструментів оцінювання його доходів? Як ви можете очікувати, що ігрова індустрія стане прибутковою для громадян, якщо у вас немає інструментів моніторингу, контролю, адміністрування податків та притягання до відповідальності порушників умов ліцензій. Як ви можете стимулювати учасників ринку вийти з тіні, якщо ви не написали дієздатного грального закону, який би розумів живу азартну матерію та якого реально можна дотримуватися?

Якщо держава не купила (навіть не створила, все вже давно створене) прозорої системи моніторингу, яка здатна накопичувати, зберігати і мати запобіжники проти хакерських атак криміналітету задля відмивання злочинних доходів, а годує суспільство побрехеньками про те "як це дорого купити приватну хмару, яка працює безперебойноо і ніколи не падає", то який буде рівень довіри суспільства до офіційних декларувань можновладців зробити гральний бізнес легальним і тим паче наповнювати бюджет доходами з нього? Все, що держава не вклала в контроль ігрової сфери, вона потім вкладе в лікування лудоманів і хворого суспільства.

Друга аксіома в створенні цивілізованої азартної індустрії це предиктивність державного регулювання. Якщо держава створить зрозумілі, прийнятні, справедливі для кожного сегмента ринку умови, якщо бізнес, в тому числі іноземний, розуміє потенційне податкове навантаження і може розрахувати, коли і на скільки окупляться його довгострокові інвестиції, то для кожного нормального бізнеса вигідніше працювати легально, аніж в тіні. Якщо держава не створює збалансовані умови для гральної галузі, вона продовжує годувати нелегальний бізнес, а її бюджет недоотримує значні кошти, якщо отримує їх взагалі.

Третя аксіома полягає в тому, що легалізація в будь-якої галузі, а в даному випадку ще й такої високоризикової галузі, якою є азартна індустрія, взагалі можливий лише тоді, коли відповідальним за створення є державний орган, що має як мінімум зрозумілий статус, компетенцію та відповідальність, що має затверджені джерела фінансування, відповідну матерільно-технічну базу для швидкого вдосконалення ринку азартних ігор та можливість термінового залучення профільних фахівців з досвідом. Натомість, замість залучення Мінфіну — як це є в більшості країн світу — українська влада здійснює трюк "спритність рук — і ніякого шахрайства" і створює за непрозорою процедурою новий орган, який не має чітко прописаних прав і обов'язків і запобіжників зловживання і нехтування цими правами і обов'язками, контрольних функцій, кадрів і посадових інструкцій, не має джерела фінансування, не має матерільно-технічної бази, не має затвердженого плана роботи і інструментів для реального контролю і онлайн-моніторингу ринку. Складається враження, що весь смисл дій держави і "турбо-легалізації" ігрового ринку руками народних слуг полягає в тому, щоб кримінал, а не держава, й надалі контролював азартний "чорний ринок" і відмивав "брудні" гроші, тільки тепер цей "чорний ринок" працює під парасолькою Регулятора, утримання якого коштуватиме українським платникам податків немалих коштів.

Четверта аксіома полягає в тому, що ліцензійні сплати не можна розглядати як джерело латання бюджетних дірок. В усьому світі плата за ліцензії збирається не для надходжень в бюджет, а як компенсація за адміністративні витрати Регулятора, яка полягає в тому, щоб регулювати гральну галузь, видавати ліцензії, контролювати дотримання учасниками ринку встановлених законом правил і умов.

Ставка на ліцензійну платню як джерело наповнення державного бюджету призводить до того, що держава намагається "вичавити" непритомно багато на азартних іграх, продає неадкеватну кількість ліцензій на найприбутковіші і водночас найризиковіші для гравців ігри багато ліцензій, нездатна здійснювати нагляд над діяльністю великої кількості операторів, а це призводить до перенасичення пропозицій, лютої конкуренції між операторами ринку, для яких пріоритетом стає не відповідальна гра, а не бути витісненим з ринку, а це своєю чергою призводить до зниження прибутку операторів та виграшів гравців, до зниження інвестицій і знов до переходу в тінь, як результат зростання рівня ігроманії і соціальна нестабільність в суспільстві. Внаслідок такої безглуздої політики ринок знов сповзає в тінь.

П'ята аксіома полягає в тому, що вартість ліцензій, концесій і податки на гральний бізнес повинні бути продумані та збалансовані. Високі податки годують нелегальний бізнес. Високі податки не дозволяють виграшу повернутися до гравця, а значить виштовхують в першу чергу гравців в нелегальні ігрошіі зали й казино. В юрисдикціях, де високі податки, гральним ринок під контролем криміналітета, там буяють чорні казино та ігрозалежність. Податок більше 20% виштовхує операторів в тінь, практика іншіх країн показала, що збалансованим є податок у 10%, не вище. Вартість ліцензій і розмір податків повинні бути економічно обгрунтованими, а значить, враховувати специфіку рівня ризику, доходності, вигідності довгострокових інвестицій, складності монторинга прибутковості кожного окремого сегменту грального ринка. Не може бути ліцензія на високоризикові ігри в десятки-сотні разів дешевша, ніж ліцензія на низькоризикові ігри, інакше це шлях до корупційних схем. Навпаки, розумна держава має ускладнити доступ гравців до агресивних швидких ігор. Ви хочете, щоб лотерейщики ховалися серед гральних автоматів? Ви хочете високою початковою вартістю ліцензій стимулювати процвітання так званих швидких ігор, які є найризиковіші і найнебезпечніші з точки зору формування лудоманії, але найпривабливіші для операторів з точки зору якнайшвидшого повернення ліцензійної платні, і таким чином "підсадити" на них українців? Отже, вартість ліцензій повинна бути зрозумілою і справедливою для учасників всіх сегментів ринку (чим агресивніша гра для гравця— тим дорожча ліцензія), підкріплена державними гарантіями,

Можливо, правоохоронним та антикорупційним органам варто нарешті задатися питанням, а чи не було в можновладців, які проштовхнули легалізацію ігрового ринку задовго до створення системи контроля і моніторинга, які замість Мінфіну пролобіювали апріорі недієзданий і корупціогенний новий орган, якоїсь особистої зацікавленості в тому, щоб ця легалізація грального бізнеса відбулася в режимі "стук-грюк — аби з рук" і виставити нашу державу в черговий раз неспроможною зробити бодай щось неніщивне для суспільства і для себе самої. Зрозуміло, що поки не буде державнї волі на розробку чесного, справедливого і відповідального закону щодо регулювання ігрового бізнеса, доти держава буде, створивши, візок на двох колесах, намагатися перекроювати його на мерседес.

Тим не менш, сьогодні, схоже, іншого шляху, окрім зниження ставок, у держави немає, інакше азартний ринок ніколи не вийде з тіні.

Раз держава не створила умов для цивілізованої побудови грального ринку, вона принаймні повинна зробити перший крок в створенні умов для того, щоб працюючий нелегально ринок сам поступово вийшов з тіні, адже бідьщість бізнесменів в здоровому глузді в цьому зацікавлена.

Зниження вартості ліцензій і податків дозволить вийти з тіні прийнамні операторам лотерей, тобто тих видів ігор, які збільшого присутні оффлайн. Якщо такі найбезпечніші і найпопулярніші види ігор легалізуються, можливо, наша влада взагалі перегляне свій цинічний підхід до грального бізнеса як до способу вирішення питань бюджетних надходжень та "годівниці соціальних проєктів" і застосує - такі збалансовані інструменти регламентації азартної індустрії, які зроблять вихід з тіні привабливим і для операторів інших, в першу чергу "наземних" видів ігор, а там, можливо, підтягнеться і онлайн-бізнес.

Держава повинна створити адекватні умови, які дозволять поступово перестати годувати дуже потужний нелегальний азартний ринок, а самій гральній галузі самоврегулюватися з допомогою держави.