Блог | Про забутий у таксі РПГ та воєнний стан
І одразу – така собі, за сучасних часів, буденна новина з Дніпропетровщини. Зранку на Святого Миколая, до поліції міста Нікополь, зателефонував водій таксі.
Він повідомив наступне – вночі один з пасажирів, якого він перевозив з пункту "А" в пункт "Б", забув на задньому сидінні його авта ручний гранатомет РПГ-22.
Не пістолет, не патрони, і навіть не ружжо чи автомат. Той самий РПГ-22, точніше його так званий тубус – ну тобто в кишеню не засунеш. Доречі, Дніпропетровська область, так само як і місто Дніпро, не входять до переліку регіонів, де введено воєнний стан.
Читайте: Даєш вітчизняну мережу ''будинків розпусти''
Це не погано і не добре. Просто це в черговий раз викликає чимало питань стосовно дивного вибіркового переліку міст, де було введено особливий режим життя. Слід зазначити, що поліція доволі швиденько відреагувала на знахідку і вже через кілька годин затримала забудькуватого дядьку.
Їм виявився п’ятдесятирічний місцевий мешканець. Здавалося б, усе завершилося хепі-ендом. Здавалося б... Але уявімо на хвилиночку, що той самий місцевий мешканець виявився б не таким дурнем, не забув гранатомет у таксі? Або, наприклад, таксист не повідомив про знахідку в поліцію? Де б у такому разі ця зброя могла бути використана?
24 години на добу наші політики з різними експертами розповідають про необхідність посилення пильності і про ворогів за кожним кутом. А тим часом, нікопольськими таксомоторами по країні пересуваються люди з РПГешками.
Питання – де в цій історії попереджувальна роль МВС, СБУ, інших держспецструктур? Які, як вірити новинам, сторазово підвищіли пильність?
За логікою, летальну зброю мали вилучити ще вдома у потенційного терориста. А випадки пересування містом з гранатометом під час навіть напіввоєнного стану в країні мали стати підставою для тотальних і максимально жорстких кадрових рішень – принаймні на місцевому рівні. Так само, як і підставою для проведення по всій державі тотально-примусової спецоперації "Прощавай, зброє".
Але чомусь це не робиться. Навіть центральні ЗМІ майже не звернули увагу на випадок у Нікополі. Складається таке враження, що існує така собі домовленість про невинесення сміття з хати.
Читайте: Всім кандидатам у можновладці – негайно до лікаря
І це лише один манесенький штришок до загальної картини, який мимоволі змушує погодитися зі скептиками, які наполегливо вже вкотре намагаються довести суспільству – багато з того, що відбувається останнім часом з подачі нашої політ-, пробач Боже, еліти, носить назву "понарошку", або, як говорять діти, "покабудке".
Яскравий приклад тому – історія зі звільненням наших моряків, що опинилися в полоні. Якщо мені не зраджує пам’ять, саме вона стала останньою краплею, що посприяла прийняттю рішення про введення воєнного стану.
Скільки полум’яних слів було вимовлено з цього приводу. Скільки було піару на цій темі. Скільки погроз і обіцянок лунало від можновладців через зомбоящики та соцмережі. А, за фактом, поки що маємо лише один конкретний результат – скасування виборів до об'єднаних територіальних громад.
Читайте: "Різдвяні розпродажі" у "Палаці Феміди" і голяка по Києву
Здавалося б, дрібничка, але показова дрібничка. А що ж там таки із моряками? Яка доля захоплених ворогом українських катерів? На якому етапі знаходиться процес? Коли вони повернуться до дому з полону?
Не хочу бути цинічним, але наважуся висловити припущення. Дехто вже написав передноворічне привітання, і вніс туди обіцянку докласти всіх зусиль, аби наступного року полонені повернулися додому. І переписувати текст промови немає жодного бажання. Як то кажуть – імхо.
А для доведення ситуації до суцільного абсурду лишається зробити тільки один крок. Внести моряків, які сидять у Лефортівському централі Москви, до складу якогось там партійного списку напередодні прийдешніх парламентських виборів. Тим паче, що схема перевірена часом.
