Блог | Почему высшие военные становятся "пушечным мясом" украинского политикума?
Після чергового інформаційного буму у cправі "вагнерівців" (від автора – виступ на одному з телевізійних каналів "довго мовчавшего" колишнього очільника ГУР) та політичної істерії на його фоні "Путін нападе" хочеться сфокусувати погляд на ситуацію в іншій площині: використання військових в якості "гарматного м'яса" українського політикуму.
Безумовно, це явище в українській політиці не нове, але, здається, настав час глибокого його вивчення та оцінки. Тим більше, що політики добре навчилися маніпулювати тими, хто має високі рейтинги суспільної довіри.
Військові, яких затягують у політичну пастку, фактично стають заручниками ситуації. І як тут не пригадати віце-адмірала Володимира Безкоровайного, командувача ВМС України, за плечима якого стояв політичний процес розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР. Знаний флотоводець, безперечний авторитет для військових моряків у підсумку став "розмінною монетою" для тодішніх можновладців країни.
Спостерігаючи, як в майданівський та постмайданівський періоди на політичному небосхилі України "спалахують зірки" українських військових, втягнутих у справи "з душком", напрошується питання: "Хто ж він такий – військовий у "політичному лоні"? Яке його, як говорять, "нутро"?
Слухняний "технічний депутат", який відпрацьовує надані йому політиками дивіденди правильним натисканням кнопки у Верховній Раді України?
Працевлаштований, до однієї з державних структур наближених до колишнього президента, полковник, який проміняв власні погляди та переконання на генеральську зірочку і покору?
Чи політизований адмірал, який під виглядом розібратися з ситуацією в Криму в 2014-ому, звідти так і не повернувся та звинувачується в державній зраді?
А може когорта так званих "бойових генералів", які проміняли честь та совість в угоду, не національним, а бізнес-політичним інтересам з перспективою утримання за гратами в СІЗО. А разом з тим їх політичні куратори залишаються на свободі, вишукуючи "новеньких жертв".
Прикро спостерігати за вищими військовими керівниками, яких "приводять на посади" не за професіональними, а за політичними мотивами.
Які ж у них можуть бути ступені свободи в прийнятті стратегічних рішень?
Вочевидь – ніяких. Тому вони і скочуються в своїй діяльності або до ручного управління рівня комбата, або бовтаються у прірві тактичних рішень.
Можливо це і є причиною того, що в країні, де восьмий рік поспіль триває війна, не вщухають скандали навколо вищих військових посадових осіб, заплямованих політичними процесами. А стратегії, доктрини, державні програми, які б "довернули" економіку, її оборонно-промисловий потенціал та збройні сили на рейки перемог залишаються "на мертвому якорі".
Яка мораль цього допису?
Все просто – поки не подолаємо внутрішні загрози, ми залишаємося слабкими перед зовнішніми загрозами.
