Блог | Море не прощає помилок нікому, навіть владі

Передвиборна компанія 2019-го набирає хід.

Кандидати з екранів телевізорів та об’єктів наочної агітації дружно рекламують свої передвиборні дірекшини. Але тема державної морської політики та кластеру національної морської індустрії, друга по потенціалу після аграрного сектору України, знаходиться у забутті. Про неї чомусь не згадують.

Цікаво чому ні владу, ні суспільство ця тема не цікавить?

Або вона занадто складна, або є розуміння, що "на руїнах" морської індустрії держави "новий замок" не побудуєш і треба починати все "з нуля", а це довго і затратно.

Читайте: Российская агрессия на Азове: есть ли шанс ее отразить?

Нинішній морський потенціал України не забезпечує повноцінне вирішення завдань як цивільного, так і військового призначення, що в умовах "гібридної війни на морі", яку веде Росія, є вкрай небезпечним.

По суті, з 2014 року нічого не змінилося, кластер морської індустрії розшматований на окремі фрагменти, що у рази знижує ефективність використання наявних, доволі скромних, ресурсів.

Багато раз "ламали копья" в дискусіях про морську спадщину України та вигідне, у геополітичному сенсі, її географічне положення (від автора – у 1993 році розміри національного транспортного флоту перевищували 6 млн. тон дедвейту. Сьогодні вони менше 400 тис. тон – падіння у 15 разів. Після "нерівноцінного" розподілу Чорноморського флоту колишнього СРСР Україна отримала 140 бойових кораблів, катерів та суден забезпечення. За часів незалежності було списано "на голки" біля 70) та про світові тенденції розвитку морської справи та інтеграційні процеси (від автора – морські та річкові перевезення вантажів є найдешевшими в Світі. До 90% експортно-імпортних перевезень Світу здійснюється морським та річковим транспортом).

Безумовно мова цифр є беззаперечним аргументом при любій дискусії. Але що робити далі? Як зняти "з мертвого якорю" морську галузь держави?

Читайте: Проблеми на Азовському морі: закономірність чи результат ігнорування владою викликів та загроз з морського напрямку?

Хтось пише листи до Кабміну та старається достукатися до чиновників державного рівня. Хтось, вибачте, як "ленин в шалаше" дає "взгляд со стороны" та рекомендує уроки для вивчення.

Але саморганізація не спрацьовує, проблема значно глибше і ширше.

І доки будуть продовжуватися кроки по остаточному знищенню суднобудівної та суміжної з нею галузей, доки наші корабели, конструктори та інженери, моряки будуть шукати своєї долі за кордоном, доки корупційні схеми будуть руйнувати "залишки морської спадщини" (від автора – купівля – продаж "Ленкузні" між олігархами) – ці поради та листи будуть залишатися "пустими словами".

Дозволю собі декілька коментарів.

Головне, що треба зрозуміти – РОЗБУДОВА НАЦІОНАЛЬНОГО ФЛОТУ (військового та цивільного) ЦЕ РІВЕНЬ ДЕРЖАВИ, ЇЇ ЕКОНОМІКИ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ВОЛІ КЕРІВНИЦТВА. Жодне міністерство, самотужки, цю проблему "не потягне". Практично за кожним видом морської діяльності закріплене міністерство, але містечковість та вузькість мислення не дозволяє їм охопити повністю весь морський кластер. Міністри, які дотичні до морської та річкової галузей є заручниками політичної квоти.

Що ми від них хочемо?

Вони виконують те, що їм говорять "зверху" і самостійного маневру не мають. Тому й тягнуть кожний в свою сторону, а "віз морської галузі" стоїть на місці.

Читайте: Навіщо було оприлюднено цифри кримських зрадників: все має свою ціну і зрада теж

Щодо морської політики.

Морська доктрина, яка визначає виклики та загрози з морського напрямку, напрями реалізації державної морської політики, черговий раз "зависла" в Кабміні, а точніше в Мінфіні. З 2015-го, а саме цей термін був визначений указом президента від травня 2015 року, часу не вистачило. Мабуть рахують кошти? Хоча навіщо? Це ж не державна програма, яка визначає заходи, терміни та ресурси.

А головне, що ігнорування указу президента пройшло не поміченим та відповідальність за його невиконання, у визначені терміни, ніхто не поніс.

Крім того, жодного державного морського документу в країні не має. Міжнародні конвенції ратифікували, а власні морські документи розробити не спромоглися.

А якщо не має бачення, то про яку морську політику можна говорити? Про які Стратегії? Про який захист національних інтересів на морі?

Мабуть лише про паперові.

Про реформування морської галузі держави в ході каденції нинішньої влади ніхто так і не згадав.

Чому так?

Відповідь очевидна – відсутність архітектури системи управління державною морською політикою на державному та регіональному рівнях.

ТОМУ Й ДЕРЖАВНУ МОРСЬКУ ПОЛІТИКУ НІХТО НЕ ФОРМУЄ, А ВІДПОВІДНО, І НЕ ВІДПОВІДАЄ ЗА НЕЇ.

Щодо ситуації на Азові.

Невже планка державного мислення спускається до рівня перекидання в береговий спосіб двох малих артилерійських катерів та перехід з Чорного в Азовське море двох суден забезпечення. Безумовно кроки важливі, але ж вони тактичні та зроблені запізно та ще й під тиском заходу.

Тактичні заходи подаються як величезні досягнення, не розуміючи одного – ВМС сам себе не будує і не розвиває. Не будує ВМС – ні Генеральний штаб, ні Міністерство оборони. Це проблема державна!

А чого варта заява про формування військово-морської бази на Азові до кінця року. Ну хіба це реалістично?

Ну хто надає такі огульні пропозиції в рішення РНБО?

Невже забуто досвід формування Південної військово-морської бази в 1996-1997 роках, але ж це було не на голому місці – фонди та причали Кримської бази дістались Україні в результаті розподілу ЧФ колишнього СРСР. Так можливо пора стати реалістом і з урахуванням близькості лінії зіткнення, проблемним виходом до Чорного моря з Азову, складнощами навігації в осінньо-зимовий період на Азові треба говорити про пункт маневреного базування, хоча б на короткострокову перспективу.

При плануванні використання сил треба виходити з їх реального стану, ресурсного забезпечення та різнорідності угруповання (морської, авіаційної та сухопутної складової). Щоб у керівника була можливість компенсувати недоліки однієї складової цього угруповання спроможностями іншої (від автора – морської складової авіаційною (бомбардирувальники та штурмовики) з урахуванням історичного досвіду воєнних конфліктів).

Ілюзорності нарощування зусиль національного флоту, паперовим стратегіям та програмам розвитку ВМС треба протиставити сформульовану державну морську політику та відповідний ресурс, відповідальність за прийняті рішення.

Щодо морських перевезень.

По-перше, в Україні морські перевезення знаходяться в "глухому куті" і складають лише 2% від загальних вантажних перевезень!

А чи є що возити по морю і чим возити при такому стані економіки та рівні морської офшорної корупції? (від автора – порти України щорічно обробляють щонайменше 140 млн. тон вантажів. Однак , менше 10 млн. тон перевезень забезпечується суднами під українським прапором. Решта йде під іноземними прапорами. Під прапорами інших країн експлуатуються українські судна дедвейтом у 3,3 млн.. тон. (у тому числі під прапором Панами більше 1 млн. тон).

По-друге, а якими силами захищати ці комунікації при відсутності Державної програми кораблебудування та фактично знищеній суднобудівній галузі.

Нинішня стратегія – власне чи в кооперації будівництво замінити на "москітний бізнесовий проект" з великим питання до якості "плавучої продукції" та жебракуванням за кордоном – секонд-хенд американського, датського, італійського та голандського виробництва, який не є безкоштовним.

Так може краще вкладатись в своє – національне?

По-третє, де транспортна стратегія інтегрована з транспортною стратегією як мінімум ЄС, куди ми так прагнемо?

Маючи дві меридіанні річкові комунікації – Дніпро та Дунай і не використовувати їх це блюзнірство. Чи краще багатотонними фурами розбивати, і так розбиті дороги, а потім організовувати "круговорот мільярдів гривень" під гаслами відновлення доріг.

Щодо континентального підходу до перспектив України.

Відсутність державних морських документів, а рівно стратегії розвитку, відсутність архітектури управління морською діяльністю, реальний стан морської галузі держави, а рівно розбазарювання отриманої морської спадщини від колишнього СРСР – чи не це є фактами континентального підходу.

Що треба зробити щоб "поламати" ситуацію? Як примусити владу та суспільство згадати про морський генетичний код України?

Здається, що ситуацію з морською індустрією треба розкладувати на коротко-, середньо- та довгострокову перспективу як програмний документ.

І не забувати, що ми воююча країна.

Поряд з цим, ТРЕБА РЕТЕЛЬНО ГОТУВАТИ "МОРСЬКУ ПЛАТФОРМУ" НА ВИБОРИ 2019-ГО як одну з консолідуючих національних ідей. Входити з програмою розвитку кластеру морської індустрії на вибори 2019-го.

Можливо цей крок дозволить "розговорити" суспільство (потенціальних виборців) та владу (перспективних кандидатів).

Тому, основні зусилля треба зосередити на терміновому формуванні АРХІТЕКТУРИ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ МОРСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ на державному та регіональному рівнях – це дозволить зробити ПРОЦЕС КЕРОВАНИМ!

А далі повна РЕВІЗІЯ ВСІХ МОРСЬКИХ ДОКУМЕНТІВ – і рішення, що денонсувати, що скасувати, що скоригувати, а що розробити. А ЦЕ ВЖЕ ПРАВИЛА ГРИ!