Блог | Минские соглашения: почему в Кремле их читают иначе, чем в Белом доме

Интервью, которое заместитель государственного секретаря США Виктория Нуланд дала Радио Свобода, стало новым серьезным поводом говорить про Минские соглашения и отношение Соединенных Штатов к этому документу. При этом чаще всего цитируют слова Виктории Нуланд о том, что "если мы действительно почувствуем, что есть основания увидеть реализацию Минских соглашений безопасным и приемлемым для Украины способом – способом, который восстановит ее суверенитет и территориальную целостность в Донбассе – взамен какого-то типа политической автономии для Донбасса и это приведет к выводу российских сил и поддерживаемых ею марионеток – мы были бы готовы работать над этим", – пишет Виталий Портников для " Радио Свобода ".

Далее текст на языке оригинала.

Хоча, звичайно ж, найважливіше в цьому тексті – це серйозні сумніви в тому, що для цього є серйозні підстави. "Можливо, це просто захисний щит для нинішнього конфлікту в очах Москви?" – задає питання заступниця державного секретаря.

Можна сказати, що зараз є три ставлення до Мінських угод. У Києві говорять, перш за все, про виконання тих пунктів документа, в яких мова йде про виведення іноземних військ з території Донбасу і про необхідність серйозно модернізувати самі угоди. Про це, зокрема, неодноразово говорили президент Володимир Зеленський та інші представники українського керівництва.

На Заході Мінські угоди сприймаються, перш за все, як шанс для врегулювання конфлікту. Про це днями знову сказала федеральна канцлерка Ангела Меркель, яка працювала разом із президентами Франсуа Олландом, Петром Порошенком та Володимиром Путіним над узгодженням тексту документа.

А в Росії про Мінські угоди говорять, перш за все, як про документ, який дозволить створити на окупованій території Донбасу "державу у державі", над якою Україна буде мати умовний суверенітет. Про це відверто висловлювався колишній помічник Володимира Путіна Владислав Сурков, який був архітектором так званих "народних республік" і залишається лобістом їхніх інтересів у Кремлі.

Та й сам Володимир Путін порадив Володимиру Зеленському розмовляти про конфлікт на Донбасі з керівниками "народних республік". І це при тому, що ніяких таких "народних республік" у тексті Мінських угод просто немає. А є окремі райони Донецької і Луганської областей (ОРДЛО), в яких повинен бути встановлений особливий порядок управління на перехідний період. Але, схоже, у Кремлі про це воліють не згадувати.

Саме тому говорити про можливість виконання Мінських угод у найближчому майбутньому не доводиться. І зовсім не тому, що Україна не може ухвалити законодавство про особливий порядок управління – відповідні рішення не раз ухвалювалися і продовжувалися українським парламентом. А тому, що у Кремлі усвідомлюють, що для збереження на чужій території "держави в державі" необхідна військова сила. Підуть російські війська і найманці – хто у Донецьку і Луганську наступного дня буде згадувати про особливий порядок управління? Отже, як Путін обійдеться без військової сили на Донбасі?

Все це зовсім не означає, що конфлікт на Донбасі не має вирішення. Має – і навіть більшою мірою, ніж інші конфлікти на пострадянському просторі. Тому що тільки окупація Криму та війна на Донбасі призвели до санкцій проти Росії.

Але розглядати це рішення необхідно реалістично – тобто в історичній перспективі. Всі інші пострадянські конфлікти тривають ось уже три десятиліття – і далекі від остаточного вирішення. Чи знадобиться Україні стільки ж часу, щоб наблизитися до відновлення своєї територіальної цілісності? Відповіді на це питання сьогодні не знає жоден політик і дипломат. Однак ясно, що саме через санкційний тиск вирішення проблеми Донбасу – через скільки б років або десятиліть воно не відбулося – наблизить і вирішення інших пострадянських конфліктів.