Блог | Международный уголовный суд - одна из угроз для Украины в гибридной войне?
Украина в противостоянии с государством-агрессором РФ обязана использовать все законные инструменты, в частности, и международно-правовые. Многие в Украине уверены, что Международный уголовный суд является той судебной инстанцией (тем "Гаагским трибуналом"), которая сможет привлечь к ответственности высших должностных лицы РФ за их преступления против Украины.
Украинский институт будущего презентует доклад о реальных статусе и парктике Международного уголовного суда и об опасности для Украины и украинских граждан, которая может исходить от этого органа в гибридной войне, которую РФ ведет против Украины.
Далее доклад на языке оригинала.
Передісторія
Світова історія має багато прикладів, коли як державна політика, так і національні закони є такими, що не гарантують навіть первинні (або природні) права і свободи, в першу чергу, право на життя. Загальновідомо, що рабство, голокост, євгеніка, апартеїд мали законодавчу основу та підтримку на державному рівні.
Для притягнення осіб за скоєння найтяжчих злочинів проти прав і свобод у ХХ столітті створювалися спеціальні наднаціональні квазісудові органи: Нюрнберзький міжнародний військовий трибунал, Міжнародний воєнний трибунал для Далекого Сходу, Міжнародний трибунал для колишньої Югославії (Трибунал для Югославії), Міжнародний трибунал щодо Руанди. Їхні особливості: створення в спеціальному порядку на кожен окремий випадок, дія в обмежений період часу, розгляд найтяжчих злочинів, обвинувачені особи — з керівництва країн.
10 грудня 1948 року була прийнята Загальна декларація прав людини, яка встановила загальновизнані міжнародні стандарти в галузі прав людини. На її основі 1966 року були розроблені Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права та Міжнародний пакт про громадянські й політичні права. З тих пір перелік міжнародних угод та договорів щодо прав і свобод тільки розширюється.
Положення Загальної декларації прав людини лягли в основу багатьох як міжнародних, так і внутрішньодержавних правових актів, у тому числі конституцій. Відповідні норми є і в Конституції України. Наприклад, положення статті Загальної декларації прав людини практично повністю відтворені в розділі ІІ Конституції України "Права, свободи та обов’язки людини і громадянина".
Будь-які оголошені права і свободи без механізму їхнього забезпечення та примусової реалізації є декларативними.
З кінця ХХ століття в порядку денному світової спільноти стоїть питання про створення постійно діючого, маючого підтримку всього світового товариства, незалежного міжнародного судового органу, який би притягав до кримінальної відповідальності будь-яких осіб (незалежно від статусу та посади) за скоєння злочинів, які викликають у світі занепокоєння.
Створення МКС
У 1998 році на Римській конференції 120 держав-членів ООН був прийнятий Римський статут (далі – Статут), на основі якого був створений Міжнародний кримінальний суд (далі — МКС). Статут набув чинності 1 липня 2002 року. Станом на цей час Статут ратифікували 122 держави.
Відповідно до Статуту, на сьогодні під юрисдикцію МКС підпадають такі злочини, як злочин геноциду, злочини проти людяності/людства, воєнні злочини, злочин агресії.
У якості відмінної ознаки МКС вказується комплементарність його юрисдикції, тобто те, що МКС доповнює відповідні судові системи держав та долучається лише в тому випадку, якщо держава не бажає або не може порушити кримінальне провадження, проводити розслідування або притягнути до відповідальності.
Діяльність МКС
За 18 років своєї роботи МКС виніс три обвинувальні вироки (два з яких стосуються подій в одній країні):
Справа The Prosecutor v. Thomas Lubanga Dyilo (2012), воєнні злочини, Демократична Республіка Конго;
Справа The Prosecutor v. Germain Katanga (2014) - злочини проти людяності/людства та воєнні злочини, Демократична Республіка Конго;
Справа The Prosecutor v. Ahmad Al Faqi Al Mahdi (2016), воєнні злочини, Малі.
Витрати на МКС від початку його діяльності склали близько 2 млрд євро.
Можна припустити, що для створення та повноцінної роботи суду такого рівню та з такими завданнями 18 років — не строк. На жаль, статистика з цим не погоджується. За аналогічний період Трибуналом для Югославії було засуджено 90 осіб. При цьому, такий стандарт доказування, як поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt), якого дотримувалися в Трибуналі для Югославії, оголошений якдоктринальний і в МКС.
Офісом Прокурора МКС, відповідно до інформації на офіційному сайті МКС, наразі попередньо вивчаються та розслідуються ситуації в Афганістані, Бурунді, Венесуелі, Гвінеї, Грузії, Іраку, Кенії, Колумбії, Демократичній Республіці Конго, Кот-д’Івуарі, Лівії, Малі, Нігерії, Судані, Уганді, Філіппінах, Центральноафриканській Республіці тощо.
Щодо злочинів на Майдані Офіс Прокурора МКС визначився ще в 2015 році, коли вказав, що на Майдані були вчинені серйозні порушення прав людини, але вони знаходяться поза межами юрисдикції МКС.
Щодо Криму та Донбасу Прокурор МКС 11 грудня 2020 року було оприлюднено заяву, що попереднє вивчення у справі "Ситуація в Україні" завершене і що очікується звернення до Палати попереднього провадження щодо відкриття розслідування ситуації в Україні.
Найгучніші справи, які МКС розглядав, але обвинувачувальні вироки не виніс — через підстави та за обставин, що викликають питання:
Муаммар Каддафі (Muammar Qaddafi) та інші, Лівія, воєнні злочини.
Ордер на арешт М. Каддафі був відкликаний у 2011 році через його смерть, процес проти інших осіб завершився в 2014 році — через визнання справи неприйнятною з боку МКС.
Полковник Метью Нгуджоло Чуі (Mathieu Ngudjolo Chui), Демократична Республіка Конго, воєнні злочини, злочини проти людства/людяності.
У 2012 році був виправданий через відсутність достатніх доказів та слабкість позиції Офісу прокурора МКС.
Президент Ухуру Кеньятта (Uhuru Kenyatta) та інші, Кенія, воєнні злочини та злочини проти людства/людяності.
У 2014 році всі обвинувачення, без початку судового процесу, були відізвані — через відсутність достатніх доказів та слабкість позиції Офісу прокурора МКС.
Президент Лоран Ґбаґбо (Laurent Gbagbo), Кот-д'Івуар, злочини проти людства/людяності.
У 2019 році МКС виправдав Ґбаґбо — через відсутність достатніх доказів та слабкість позиції Офісу прокурора МКС.
Основні критичні питання стосовно МКС
Юрисдикційні
Помилковою є теза про те, що юрисдикція МКС щодо війни в Україні розповсюджується лише на злочини, вчинені на окупованих територіях російськими військовослужбовцями та проросійськими сепаратистами.
Відповідно до статті 44 Процесуальних Правил МКС, "якщо держава повідомляє Секретарю Суду про свій намір представити заяву про прийняття юрисдикції, Секретар інформує відповідну державу, що подача такої заяви має наслідком визнання юрисдикції щодо злочинів, що мають відношення до відповідної ситуації".
Тобто МКС розглядає всю "ситуацію" в Україні, а не вибіркові злочини.
Помилковою є теза про те, що МКС не зможе притягувати до відповідальності добровольців, військових та інших громадян України, що виборювали незалежність нашої держави, у разі проголошення нашою державою акту амністії.
У випадку початку розслідування МКС ситуації в Україні, акти органів влади, метою яких може бути уникнення певних осіб від відповідальності, не будуть мати значення для МКС. Такий висновок слідує із ряду положень Статуту (щодо зобов'язань про співпрацю з МКС, щодо арешту, передачі осіб в розпорядження МКС тощо).
Помилковою є теза про те, що юрисдикція МКС розповсюджується лише на поширені й систематичні злочини.
У своїх рішеннях МКС неодноразово підкреслював, що наявність злочинного плану чи злочинної політики або широкомасштабність скоєного злочину не є необхідною умовою здійснення МКС юрисдикції щодо злочинів, які віднесені Статутом до його компетенції.
Помилковою є теза про те, що громадяни України не можуть бути видані МКС через те, що це заборонено Конституцією України.
Згідно статті 25 Конституції України, "громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі". Заборона на видачу громадянина України не державі, а структурі, подібній до МКС, в Конституції України відсутня.
Як приклад, відповідно до Конституції Швейцарії, швейцарок і швейцарців не можна висилати зі Швейцарії, але, за їх згодою, можна видавати іноземній владі. З урахуванням цієї норми, Парламент Швейцарії прийняв рішення, що для поширення дії Статуту на Швейцарію внесення змін до Конституції не потрібне, оскільки видача громадянина Швейцарії МКС не є видачею іноземній державі.
Слід звернути увагу на те, що у самому Статуті (стаття 102) надання особи в розпорядження МКС та видача особи іншій державі не ототожнюються.
Таким чином, якщо МКС буде переслідувати громадян України, Україна буде зобов'язана, в рамках обов'язків щодо повної співпраці з МКС, переслідувати, затримувати, брати та тримати під арештом та, головне, видавати МКС своїх громадян на запити МКС. При тому, як показує досвід Грузії (яка ратифікувала Статут в 2003 році), це зобов'язання може стосуватися не тільки підконтрольної Україні території, а й територій, які є тимчасово окупованими. Нагадаймо, що всі ці дії наша держава виконуватиме власними силами та коштом, плюс — в разі ратифікації Римського статуту — пропорційно оплачуватиме існування МКС немалими фінансовими внесками.
Правові
МКС не може притягати до відповідальності громадян РФ за акти агресії.
Зміст поняття агресії з'явився в Статуті лише в липні 2018 року.
Перше визначення поняття агресії на міжнародному рівні сталося в 1974 році, коли Гeнeрaльнa Acaмблeя OOН ухвaлилa Рeзoлюцiю "Прo визнaчeння aгрeciї", відповідно до якої "агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави, або яким-небудь іншим чином, несумісним зі Статутом Організації Об'єднаних Націй".
Враховуючи положення Статуту про те, що його юрисдикція розповсюджується лише на певні злочини і тільки після їхнього визначення в Статуті, притягувати до відповідальності (в теорії) можна б було за акти агресії, які мали місце після липня 2018 року — з урахуванням того, що агресію РФ щодо України можна кваліфікувати як продовжуваний злочин. Тим не менш, притягнути до відповідальності за такий злочин росіян у даних умовах неможливо. Головна причина — в тому, що, відповідно до Статуту (стаття 5), МКС здійснює юрисдикцію щодо злочину агресії з урахуванням відповідних положень Статуту ООН. А в Статуті ООН питання реагування на акти агресії віднесені до компетенції Ради Безпеки ООН (статті 39-42), в якій у РФ як у постійного члена є право вето по всіх питаннях.
МКС не може притягати до відповідальності громадян РФ за тероризм.
На злочини, пов'язані з тероризмом, повноваження МКС не розповсюджуються. Таке поняття в Статуті відсутнє.
Водночас міжнародне гуманітарне право оперує такими поняттями, як "терор", "тероризм". Наприклад, Конвенція про захист цивільного населення під час війни (IV Женевська Конвенція) оголошує в статті 33 забороненими "колективні покарання, так само, як і будь-які заходи залякування й терору". Так само Додатковий протокол до Женевських конвенцій (Протокол II) у статті 4 забороняє акти тероризму, спрямовані проти осіб, які не беруть безпосередньої участі або припинили брати участь у воєнних діях.
16 січня 2017 року Україна подала позов до Міжнародного суду ООН з метою притягнення РФ до відповідальності за вчинення актів тероризму й дискримінації під час її агресії проти України.
МКС фактично не може притягати до відповідальності громадян РФ (включаючи керівництво) за будь-які злочини, але може створити небезпечні для України прецеденти.
Навіть якщо МКС спробує притягнути до відповідальності громадян РФ за інші злочини, що підпадають під юрисдикцію МКС, всі такого роду дії можуть відбуватися виключно за згодою та сприяння керівництва РФ, що в нинішніх умовах маловірогідно.
РФ не ратифікувала Статут та відкликала свій підпис під ним. Через те, що вимоги МКС та Статуту є обов'язковими тільки для держав-членів Статуту та тих, хто розповсюдив його юрисдикцію на себе в спеціальному порядку (як Україна), МКС не зможе допитувати, затримувати та притягувати до відповідальності громадян РФ на тимчасово окупованих територіях та на території РФ без її дозволу та сприяння, а РФ може ігнорувати МКС та його рішення без негативних наслідків для себе, і навпаки, сприяти переслідуванню та засудженню громадян України — в тому числі, шляхом надання в МКС своїх "матеріалів". Так, наприклад, тільки за один місяць 2008 року РФ надала в МКС більше 3,8 тисяч "доказів" проти Грузії.
До речі, в нещодавному звіті Офісу ПрокурораМКС від 14 грудня 2020 року знов, як і неодноразово до того, було вказано, що Канцелярія прокурора МКС не отримала відповіді від РФ щодо розглядів на національнрму рівні злочинів, вчинених в Криму та на Донбасі.
Заочний розгляд судових справ в МКС не допускається (частина 1 статті 63 Статуту: "Обвинувачений присутній на судовому розгляді").
Водночас, чинне українське законодавство дозволяє заочне притягнення до відповідальності осіб за вчинення найтяжчих злочинів. Так, в порядку заочного засудження тільки за злочини, пов’язані з окупацією Криму, в 2018 році було ухвалено 9 вироків, предметом судового розгляду було понад 90 обвинувальних актів.
Якщо Україна не відкличе свої декларації щодо приєднання до юрисдикції МКС, МКС зможе вести розслідування на території України. В них, безумовно, будуть, фігурувати громадяни РФ. І в цьому випадку, як показує попередня практика МКС, цілком можливі варіанти, коли МКС або відмовиться від обвинувачень (як у тій же справі Ухуру Кеньятта), або навіть виправдає певних осіб (як у справах Лорана Ґбаґбо або Метью Нгуджоло Чуі). Через відсутність чи недостаток доказів. Вочевидь, це буде "чудовим" подарунком для пропаганди держави-агресора, яка, крім всього іншого, обов'язково буде наголошувати на незалежності та неупередженості МКС в цих справах, адже, мовляв, РФ — навіть не держава-учасник Статуту.
У Кримінальному кодексі України відсутній цілий ряд статей, під ознаки яких підпадають діяння агресора та його посіпак у Криму та на Донбасі. Але, виходячи з принципу невідворотності покарання, який є одним із головних принципів кримінального процесу, слід притягати до кримінальної відповідальності винних за такі наявні в Кримінальному кодексі України статті, як умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, диверсія, терористичний акт, порушення законів та звичаїв війни, насильство над населенням у районі воєнних дій та інші (за наявності ознак відповідного злочину), ніж тішити себе марною надією засудити осіб за геноцид, злочини проти людства/людяності тощо в суді, який не має для цього реальних можливостей.
Треба пам'ятати, що положення цілого ряду міжнародних угод щодо воєнних дій є невід'ємною частиною законодавства України. Крім того, найближчим часом очікується введення в силу змін до українського законодавства щодо імплементації ряду норм міжнародного гуманітарного права.
Ми маємо певну статистику розкриття злочинів та притягання до відповідальності за злочини на окупованих територіях, які свідчать про спроможність України самій розслідувати злочини, вчинені під час збройної агресії проти України.
Наприклад, тільки щодо тимчасово окупованої території Луганської області, упродовж 2020 року зареєстровано 20 кримінальних проваджень за фактами порушення законів та звичаїв війни. Судом ухвалено вирок стосовно 4 учасників так званої "козацької національної гвардії всевеликого війська Донського ім. М.І. Платова" окупаційної адміністрації РФ у Луганській області. Визнано винними в порушенні законів та звичаїв війни та засуджено 4 осіб до сроків від 10 років до 10,5 років позбавлення волі.
Нагадаємо, що МКС за майже 20 років засудив 3 осіб.
Ряд норм Статуту знаходиться в протиріччі з загальними принципами кримінального права або викликає питання з точки зору кваліфікації.
Статут не вважає воєнним злочином, що підпадає під юрисдикцію МКС, знищення цивільного об'єкта, якщо не буде доказів, що це було зроблено навмисно (так звана доктрина помилки у факті (mistake of fact)).
Крім того, якщо буде доведено, що особи вчинили дії, що мають ознаки найтяжчих злочинів, що підпадають під юрисдикцію МКС, під загальним контролем іншої держави в міжнародному конфлікті, вони можуть отримати імунітет учасників бойових дій (combatant immunity) і не будуть, відповідно до приписів Статуту, нести кримінальної відповідальності за такі дії взагалі.
Як ми пам'ятаємо, в своїх звітах Офісу Прокурора МКС неодноразово вказував, що "конфлікт на Сході має ознаки як міжнародного, так і неміжнародного".
За логікою МКС, не є воєнним злочином, що підпадає під юрисдикцію МКС на вказаних вище підставах знищення 17 липня 2014 року літака рейсу МН17 і 298 людей особами, які мали певні професійні знання та навички та які під керівництвом російських кадрових військових з перевезеного з території держави-агресора військового ракетного комплексу з радіусом ураження в сотні кілометрів нанесли ракетний удар там, де проходять міжнародні маршрути цивільної авіації.
Аналогічно, обстріли "Градами" житлових будинків Маріуполя 24 січня 2015 року, які були вчинені під керівництвом російських кадрових військових та в результаті яких загинуло як мінімум 29, а поранено більше 100 наших громадян, — не воєнний злочин, за логікою МКС.
Для порівняння, стаття 115 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині при наявності як прямого, так і непрямого умислу, тобто коли винний усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає (прямий умисел) або свідомо припускає (непрямий умисел) їх настання.
Нідерланди й Австралія, які ратифікували Статут (та завжди були його активними прихильниками), не звернулись до МКС щодо збиття літака рейсу MH17, а створили (разом з Україною) Міжнародну Слідчу Групу. Малайзія й Бельгія, чиї громадяни також загинули в збитому літаку рейсу MH17, не стали ратифікувати Статут або не звернулися до його юрисдикції в спеціальному порядку (як Україна), а також увійшли до Міжнародної Слідчої Групи. Ця Група дійшла висновку, що літак був збитий зенітно-ракетним комплексом "Бук", який належить 53-ій зенітно-ракетній бригаді протиповітряної оборони російських збройних сил, та назвала імена підозрюваних, яких вважають причетними до транспортування та бойового застосування "Бука". Наразі в Нідерландах, у суді загальної юрисдикції, відповідно до норм законодавства Нідерландів, ведеться судовий процес щодо MH17. Дії обвинувачених кваліфікуються як загальнокримінальні, а не воєнні злочини — умисне вбивство пасажирів та умисне знищення літака.
Стан інтоксикації особи, відповідно до Статуту, може унеможливити притягнення її до відповідальності за воєнні злочини.
За загальним правилом, яке діє і в Україні, стан інтоксикації особи не виключає осудності, а навпаки, в більшості випадків, посилює її відповідальність — через підвищений ступінь суспільної небезпеки вчиненого. Відповідно до Статуту, до обставин, які виключають відповідальність особи, відноситься "стан інтоксикації, який позбавляє можливості розуміти протиправність або характер поведінки чи співвідносити дії з вимогами закону". До інтоксикації судова медицина відносить, в тому числі, отруєння алкоголем, токсичними чи наркотичними речовинами.
Тим не менш, Статут допускає виключення відповідальності особи, якщо немає доказів добровільності набування нею стану інтоксикації.
Статут допускає, що за скоєння цілого ряду тяжких злочинів можна уникнути відповідальності на досить сумнівних підставах.
Наприклад, особа не несе відповідальності за злочин, що підпадає під юрисдикцію МКС (крім геноциду та злочинів проти людства/людяності), якщо його було скоєно "за наказом уряду або начальника, військового або цивільного, і ця особа була юридично зобов'язана виконувати накази даного уряду або даного начальника, та ця особа не знала, що наказ був незаконним та наказ не був явно незаконним".
Порівняймо з нормою українського законодавства: "Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина".
Крім того, відповідно до Статуту, особа не несе відповідальності, якщо "діяння, яке ймовірно є злочином, що підпадає під юрисдикцію Суду, є вимушеною реакцією на загрозу неминучої смерті або неминучого заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або продовження заподіяння таких ушкоджень для нього самого або для іншої особи, і ця особа приймає необхідні і розумні заходи для усунення цієї загрози, за умови, що ця особа не має наміру заподіяти більшу шкоду, ніж та, якої вона прагнула запобігти".
Таким чином, для уникнення відповідальності в МКС за ряд найтяжчих злочинів, що підпадають під юрисдикцію МКС, достатньо більш-менш переконливо довести, наприклад, наявність наказу або вимушену реакцію на загрозу неминучої смерті чи неминучого заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.
Статут відносить до найтяжчих злочинів такі, відповідна кваліфікація яких може викликати питання.
Відповідно до Статуту, до воєнних злочинів, в тому числі, можуть відноситися образливе і принижуюче звернення, яке можна трактувати як посягання на людську гідність, напад на незахищені і ті, що не є військовими цілями ... будівлі або житло або їх обстріл із застосуванням яких би то ні було ресурсів, оголошення скасованими, припиненими або неприпустимими в суді прав і позовів громадян іншої сторони, заяви про те, що пощади не буде.
Інституціональні
Рішення МКС виконуються на добровільній основі (у тому числі державами-учасниками Статуту).
МКС створений не як інституція при ООН, рішення якої були б обов'язковими для всіх членів ООН, а працюючий відповідно до міжнародної угоди так званий договірний суд, виконання рішень якого відбувається виключно на засадах добровільності.
Згадаємо справу Локербі, коли Лівія екстрадувала для суду двох підозрюваних виключно під тиском запровадження санкцій Радою Безпеки ООН. Інший приклад — Трибунал для Югословії, який був створений відповідно до Статуту ООН та мав підтримку як всієї Ради Безпеки ООН, так і її окремих членів. ЗМІ свого часу наголошували, що Хорватія видавала Трибуналу підозрюваних здебільшого через те, що США впливали на МВФ у питаннях надання Ховатії кредитів.
Наразі маємо ситуацію, коли МКС не має підтримки Ради Безпеки ООН. США не тільки відкликали свій підпис під Статутом, а й запровадили економічні санкції та візові обмеження проти представників МКС — через спроби останнього притягнути до відповідальності американських військових без згоди США. Інший член Ради Безпеки ООН, теж відкликавший свід підпис під Статутом, РФ, веде агресивну війну проти України.
У МКС відсутні як власні силові структури, так і несилові інструменти примусового виконання своїх рішень, у тому числі можливість застосування міжнародних санкцій. Тому, наприклад, у питаннях переслідування, затримання, утримання під вартою осіб МКС повністю покладається на місцеві правоохоронні та інші органи.
Виникає закономірне питання щодо необхідності звернення до МКС в разі, коли всю роботу щодо розслідування злочинів проводитимуть українські правоохоронні органи. Що ж стосується питання довіри до судів та їх рішень, то, як фіксують ЗМІ, на сьогодні рівень довіри до МКС — на найнижчому рівні з моменту його заснування. В той же час, згідно з інформацією зі звіта, підготовленого Центром Разумкова 18 грудня 2020 року за ініціативою Ради Європи, 66,1 % опитаних українців, у чиїх справах були винесені судові рішення українськими судами, відповіли, що рішення законні і справедливі.
Професійні та корупційні
У нашому суспільстві довгі роки була присутня думка, що в разі, якщо держава не бажає чи не може належним чином розслідувати найтяжчі міжнародні злочини, винні в злочинах будуть притягнуті до відповідальності МКС. Практика МКС показує, що це далеко не так.
Наведемо декілька прикладів.
1. У 2011 році Прокурор МКС представив у МКС справу стосовно Ухуру Кеніати, президента Кенії, та інших. На грудень 2014 року Офіс прокурора МКС відкликав звинувачення проти всіх фігурантів — через недостатність доказів. У 2017 році в ЗМІ були оприлюднені документи, які свідчать начебто про роботу прокурора МКС на Кеніату, а також про передачу цим прокурором МКС матеріалів справи стороннім особам.
2. У 2011 році Головний прокурор МКС заявив, що Офіс прокурора МКС ухвалив рішення почати розслідування проти Муаммара Каддафі та інших щодо можливих злочинів проти людства/людяності. За інформацією зі ЗМІ, справа проти інших фігурантів (крім Муаммара Каддафі, який на той час загинув) в МКС фактично була розвалена. У 2017 році в ЗМІ з'явилися документи, які свідчать про можливу передачу прокурором МКС третім особам матеріалів справи за гроші.
3. З 2011 року президент Кот-д'Івуара Лоран Ґбаґбо, якого обвинувачували в злочинах проти людства/людяності, постійно знаходився під вартою по справі МКС. В 2019 році обвинувачений був виправданий — через брак доказів. За інформацією зі ЗМІ, під час розгляду справи Прокурор МКС оприлюднив цілком засекречені дані про свідків, чим наразив їх на смертельну небезпеку.
4. Відповідно до інфрмації зі ЗМІ, майже половина суддів МКС (з 18) судиться з МКС з метою підвищення рівня своєї оплати (при середній оплаті більше 200 тисяч євро на рік, особливих умовах оподаткування, пенсійного та іншого забезпечення та, як було вказано раніше, при трьох вироках за майже 20 років діяльності МКС).
Цю інформацію свого часу підтвердив Уільям Пейс (William Pace), вагомий спонсор МКС впродовж майже 20 років. Мет Кеннок (Matt Cannock), голова Amnesty International в Гаазі, додав, що існує реальна проблема, коли МКС витрачає більше грошей на адміністративні тяжби, ніж на репарації жертвам війни.
5. Прокурор МКС свого часу заявив, що в контексті збройного конфлікту в Грузії у 2008 році були скоєні воєнні злочини та злочини проти людяності. До них, за версією МКС, у тому числі відносяться напади на російських миротворців з боку грузинських і південноосетинських збройних сил. Водночас, за інформацію ЗМІ, МКС часто просто не приймав до уваги докази того, що самі російські миротворці займалися провокуванням збройного конфлікту та брали участь у скоєнні воєнних та інших злочинів. Не факт, що така ситуація не буде повторюватися на цей раз із Україною.
Щодо безпеки, насамперед інформаційної
Що стосується Криму та Донбасу, то Офіс Прокурора МКС неодноразово в звітах фіксував у Криму ознаки міжнародного збройного конфлікту, щодо Донбасу — ознаки як міжнародного, так і неміжнародного збройного конфлікту.
Таким чином, МКС фактично фіксував наявність в Україні громадянської війни.
Щодо суверенітету та міжнародного престижу/репутації
Так звана комплементарність юрисдикції МКС, крім всього, означає, що, якщо держава не бажає або не може проводити розслідування або порушити кримінальне провадження по певній "ситуації" належним чином та звертається до МКС, МКС формально забирає собі повноваження органів дознавання, слідства та національних судів і отримує (у разі ратифікації державою Статуту) фінансування за це. Як самий факт звернення до МКС, так і передача йому у зв'язку з цим матеріалів та доказів свідчить про те, що національна система правосуддя або неспроможна, або не зацікавлена в проведенні розслідування злочинів.
Водночас, як зазначалося раніше, де-факто розслідування злочинів проводиться національними правоохоронними органами. При цьому, в інформаційному просторі будуть транслюватися заяви щодо того, що "Україна не здатна вести слідство або ухиляється від проведення розслідування", тому "злочинців переслідує і засуджує МКС", а в разі звільнення від обвинувачень/виправданні об'єктом критики стане, скоріше за все, Україна, чиї правоохоронні органи, з високою вірогідністю, будуть звинувачені в неспроможності надати достатньо доказів для суддів МКС, у проведенні неналежного слідства або у ненаданні доступу (в тому числі) на непідконтрольну нашій державі українську територію. Адже вже зараз таку ситуацію ми спостерігаємо відносно Грузії.
Фактом звернення до МКС держава не підтверджує, що вона є учасником якоїсь умовної міжнародної спільноти прихильників МКС, а заявляє про себе як про таку, що не є суверенною державою в повному розумінні. Таким зверненням підтверджується, що держава знімає з себе виконання одного з основних своїх обов'язків. Адже, наприклад, відповідно до статті 3 Конституції України, "утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави". Держави України, а не МКС.
Найбільші прихильники МКС не звертаються до нього для розгляду справ. Крім указаних раніше (Нідерландів та Бельгії), необхідно згадати ситуацію, коли до МКС надійшли матеріали від декількох міжнародних неурядових організацій щодо високопоставлених військових посадових осіб Великобританії. У цих матеріалах ці особи обвинувачувалися в тортурах і жорстокому поводженні із затриманими під час війни в Іраку. У відповідь на ці звернення Міністр закордонних справ Великобританії заявив, що немає необхідності в розслідуванні МКС зазначених звинувачень, оскільки деякі з них уже розглянуті слідчими та судовими органами країни, а інші розслідуються.
По всьому світові існує близько 2500 неурядових організацій, які об’єднані в "Коаліцію за Міжнародний кримінальний суд", що лобіює МКС та Статут.
Не витримують ніякої критики аргументи лобістів МКС в Україні щодо того, що ратифікація Статуту, мовляв, зробить нас повноцінним учасником процесу в усіх структурах МКС і дозволить Україні мати такі, зокрема, права, як бути членом Асамблеї держав-учасниць МКС, виносити питання на порядок денний вказаної Асамблеї та брати участь в її роботі, вносити кандидатуру судді МКС від України, брати участь у виборах Прокурора МКС та у розподілі коштів, виділених на роботу МКС.
Чи готова Україна отримати всі ці "привілеї" щодо структури з де-факто нульовою ефективністю, поступаючись своїми законами, суверенітетом, принципами, фактично оголошуючи себе "недодержавою" та фактично відмовляючись від переслідування вбивць та катів своїх громадян?
Щодо невідповідності практики МКС принципам міжнародних угод та вимогам міжнародних договорів, прийнятих на себе Україною
Діяльність МКС не відповідає вимогам щодо розгляду судової справи компетентним, незалежним, безстороннім і ефективним судом з дотриманням розумних строків та вимог щодо справедливості та позбавлення свободи тільки шляхом законного ув'язнення особи після засудження компетентним судом. Це – базові вимоги Загальної декларації прав людини та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ціла низка обвинувачених в найтяжчих злочинах уникнула відповідальності в МКС через слабку позицію Офісу Прокурора МКС, а точніше, через відсутність доказів. ЗМІ обвинувачують ряд прокурорів МКС в торгівлі справами, заангажованості та в оприлюдненні цілком таємної інформації про свідків. Президент Кот-д'Івуара, якого звинувачували в злочинах проти людства/людяності, пробув під вартою без вироку МКС більше 8 років, а потім був повністю виправданий. Після запровадження з боку США економічних санкцій та візових обмежень проти представників МКС, в березні 2019 року МКС відхилив звернення прокурора МКС про розслідування злочинів в Афганістані, до яких могли бути причетні військові США з аргументом, що "розслідування на цьому етапі не буде служити інтересам правосуддя". МКС за понад 18 років своєї діяльності виніс три вироки, при витратах майже в 2 млрд євро, що ставить під сумнів його ефективність. І це — далеко не повний перелік прикладів.
Таким чином, співпраця України з МКС та ратифікація Україною Статуту йдуть врозріз з вимогами Угоди про Асоціацію з ЄС, у якій, окрім іншого, закріплені вимоги щодо необхідності виконання положень Загальної декларації прав людини та Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.
В Угоді про Асоціацію з ЄС йдеться про спільні цінності - принципи, на яких побудований Європейський Союз, у тому числі повага до прав людини й основоположних свобод та верховенство права. І ці цінності грубо порушувалися МКС протягом усього часу його існування.
І найголовніше - щодо невідповідності норм Статуту та звернень України до МКС Конституції України та нормам чинного українського законодавства
Конституційний Суд України у своєму висновку від 11 липня 2001 року № 3-в/2001 вказав, що можливість того, що МКС доповнює систему національної юрисдикції України, не передбачена розділом VIII "Правосуддя" Конституції України. З цього Конституційним Судом України був зроблений висновок про те, що приєднання України до цього Статуту можливе лише після внесення до Конституції Україна відповідних змін. Крім того, Конституційний Суд України визнав "Римський статут Міжнародного кримінального суду... таким, що не відповідає Конституції України, в частині, що стосується того, що Міжнародний кримінальний суд доповнює національні органи кримінальної юстиції.
Нагадаємо, що згідно з статтею 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Незважаючи на внесення в статтю 124 Конституції України новели про те, що "Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду", ці зміни набрали сили тільки з 30 червня 2019 року, а на час подання звернень України до МКС про визнання його юрисдикції (9 квітня 2014 року та 8 вересня 2015 року відповідно) така норма в Конституції була відсутня.
Таким чином, не тільки певні положення Статуту, а й факт приєднання України до юрисдикції МКС, не відповідають Конституції України.
Висновки
Важко не погодитися з Міністром юстиції Нідерландів Іво Општелтен (Ivo Opstelten), який через 13 днів після загибелі літака рейсу MH17 заявив, що МКС – це остання гавань для тих країн, які визнають, що вони не спроможні або ухиляються від розслідування злочинів.
Україні треба самій розслідувати кримінальні справи щодо Майдану, Криму та Донбасу, передавати їх до своїх національних судів та притягувати винних до відповідальності згідно з чинним українським законодавством. Не треба забувати й про міжнародні судові інстанції (Міжнародний суд ООН, ЄСПЛ, міжнародні арбітражні суди тощо).
Що ж до МКС, то сама ідея створення постійно діючого, маючого підтримку всього світового товариства незалежного міжнародного судового органу, який би притягав до кримінальної відповідальності будь-яких осіб (незалежно від статусу та посади) за скоєння злочинів, які викликають занепокоєння світової спільноти, заслуговує всілякої підтримки. Питання в її втіленні в життя.
Як доведено вище, приєднання до юрисдикції МКС суперечить національним інтересам України, не приведе до посилення її національних та міжнародних інструментів притягнення до відповідальності за тяжкі злочини у зв'язку з гибрідною війною РФ проти України, є загрозою для суверенітету й престижу нашої держави та послабить міжнародне становище України у контексті дотримання принципів та зобов'язань, закріплених в її міжнародних угодах.
МКС — структура, яка в гібридній війні РФ проти України буде притягувати до відповідальності громадян України і не зможе цьго робити відносно громадян РФ. Крім того, продовжувати співпрацювати з МКС та ратифікувати Статут, беручи до уваги усе вищенаведене, означає оголосити Україну "недодержавою", остаточно дискредитувати наші правоохоронні та судові органи в очах як українських громадян, так і світового товариства.
Пропозиції
Кваліфікація найтяжчих злочинів, скоєних під час відсічі агресії проти України та притягнення до відповідальності винних у таких злочинах — питання не тільки юридичні, це питання національної безпеки та престижу нашої держави. Віддати ці питання на розсуд структури, у професійності, ефективності, чеснотах, незалежності, законності діяльності якої є великі обґрунтовані сумніви, означає піддати сумніву саму доцільність і спроможність боротьби України за незалежність.
Ураховуючи вказане вище та нещодавню заяву Прокурора МКС про завершення попереднього вивчення у справі "Ситуація в Україні", необхідно в найкоротші строки відкликати декларацію Кабінету Міністрів України до МКС від 9 квітня 2014 року та декларацію Кабінету Міністрів України до МКС від 8 вересня 2015 року як такі, що протирічать Конституції України та які містять небезпеку для суверенітету України, національної безпеки України та її громадян.
Незважаючи на те, що МКС розглядає як такі, що активують його юрисдикцію стосовно подій на території України, саме декларації від Кабінету Міністрів України, а не заяви Верховної Ради України, необхідно також денонсувати заяву Верховної Ради України від 25 лютого 2014 року та заяву Верховної Ради України від 4 лютого 2015 року щодо МКС.
Пропонується внести відповідні зміни до Конституції України та до Угоди про асоціацію з ЄС, виключивши з них усі згадки як про Статут, так і про МКС.
Пропонується запустити механізм виключення РФ з голосувань у Раді Безпеки та взагалі в ООН щодо питань у зв'язку з Україною, згідно статті 27 Статуту ООН, як задіяної сторони.
Пропонується вивчити питання та (при наявності підстав) у встановленому порядку вести роботу щодо виключення РФ з Ради Безпеки ООН та ООН взагалі. Адже РФ не є правонаступницею СРСР (якщо таке поняття тут у принципі можна застосувати). На допомогу — прецедент 1971 року (з точки зору результатів), коли Генеральна асамблея ООН позбавила місця постійного члена Ради Безпеки ООН та виключила з ООН Китайську Республіку — Тайвань.Источник: https://censor.net/ru/b3248560
