Лютий-2011: Юля щебече в «Твіттері», Янукович «говорить з країною»

Найкоротший місяць року пройшов під знаком двох топ-персон в українській політиці: Юлії Тимошенко та Віктора Януковича. Щодо першої, то для Юлії Володимирівни настав момент істини: Генпрокуратура серйозно взялася за лідерку «Батьківщини», форс-мажорними темпами розслідуючи дві кримінальні справи – щодо закупівлі урядом Тимошенко карет «швидкої допомоги» та нецільового використання (ним же!) коштів, отриманих згідно Кіотського протоколу.

Пізніше, як всі ми пам’ятаємо, ці звинувачення чомусь втратили свою неторкану актуальність, і пунктом першим порядку денного стала так звана «газова» справа Тимошенко, до якої згодом «підтягнулась» і справа ЄЕСУ. Але це сталося пізніше. У лютому ж Юлія Володимирівна була справжньою зіркою Інтернету. Користувачі всесвітньої павутини не тільки мали змогу насолодитися щоденними пробіжками ЮВТ разом з вірним собакою, але й щедро «коментити» дописи Тимошенко у «Твіттері», де вона завела персональну сторінку.

Сповнена життєрадісності Юлія Володимирівна жартувала та іронізувала над слідчими, котрі опікувались її справами, часто згадуючи одного з них на прізвище Нечвоглод. Захисник Тимошенко у даних справах, адвокат Богдан Ференц переконував «Обозреватель», що «твіттерить» ЮВТ самостійно – у паузах між запитаннями слідчого.

Тоді ж пішов у широкі народні маси і Віктор Янукович. Президент України підводив підсумки першого року правління, з нагоди чого його іміджмейкери придумали телешоу «Розмова з країною» – така собі довірлива бесіда «за життя» за допомогою сучасних технологій.

Пізніше порахували, що Янукович отримав 50 тисяч запитань, відповісти ж за чотири годину ефіру встиг на 38. Януковича «у ящику» невтомно критикували опозиційні політики, всюдисуща Тимошенко заявила тоді, що ставить йому «незадовільно» – і за шоу, і за президентство.

Януковичу закидали проросійський курс, «ручний» парламент, відсутність чіткої соціальної політики, зниження рівня життя, цензуру у ЗМІ, переслідування опозиції тощо. Проте, підкреслювали і вітчизняні, і закордонні експерти, добре, що ця сама опозиція в Україні є. Її наявністю наша держава відрізняється від Росії. (Тепер вже невідомо, чи є у нас опозиція і ким вона представлена, адже це поняття мало-помалу переходить до розряду скомпрометованих).

…Поза тим місяць видався спокійним. «Від нічого робити» країна слідкувала за поверненням у рідні пенати медсестри Муаммара Каддафі Галини Колотницької. До лівійського диктатора на м’яких лапах підкрадався його політичне та фізичне фіаско, проте у лютому Каддафі ще був живий та, напевно, здоровий. Але частина його оточення вже розбігалася по всіх усюдах.

«Обозреватель» іронізував тоді з приводу того, що і для цього чоловіка (а було таких чоловіків чимало, з Павла Івановича Лазаренка починаючи!) зустріч з femmefataleЮлією Тимошенко виявилась фатальною – пардон за тавтологію… В цьому контексті згадували, зокрема, візит ЮВТ до Лівії у 2009 році. (Втім, тепер вже невідомо, хто кого зурочив).

Також саме у лютому – за два місяці за 25-річниці катастрофи на Чорнобильській АЕС – ЄС та ЄБРР звернули увагу на те, що Україні бракує коштів на будівництво надійного укриття над зруйнованим четвертим реактором ЧАЕС. Ці міжнародні установи звернулись до країн-членів ЄС з проханням віднайти потрібні на зведення споруди 740 мільйонів євро.

Конструкція, зведена над реактором іще у 1986 році, є надто ненадійною, підкреслювали міжнародні експерти. Її термін придатності добіг кінця, били на сполох вони. Забігаючи наперед, відзначимо, що 26 квітня влада «виконала план» по проведенню скорботних заходів, формального поминання померлих та роздачі обіцянок живим.

Пізніше – наприкінці цього року – у країні почнуться, так би мовити, «чорнобильські» (і «афганські») бунти, коли ліквідатори намагатимуться відстояти запроваджені державою пільги. Але це вже інша – осіння – історія…