Блог | Красные линии Зеленского

После разговора президента США Джозефа Байдена с Путиным мы так и не услышали, договорились ли стороны хоть о чем-то конкретном. Очевидно, что реальные выводы о результатах этого разговора мы можем сделать, только когда увидим дальнейшие шаги его участников.

Однако, несмотря на отсутствие конкретики после переговоров, информационное пространство уже привычно заполнилось разнообразным анализом и комментариями, которые дают им диаметрально противоположную оценку.

Далее текст на языке оригинала

Позаяк песимізм та "зрада" в нашому медіапросторі продаються значно краще за зважену позицію, велика кількість аналітиків та експертів заявили, що керівництво США вочевидь готове до компромісу з Кремлем за рахунок поступок щодо України, а можливо навіть сприятиме тиску на Київ для реалізації російського сценарію Мінських домовленостей. На їх думку, саме про це свідчать події, які відбулись до та після перемовин президентів: відмова сенату США від санкцій проти "Північного потоку-2" та заяви про необхідність неухильно дотримуватись Мінських домовленостей. Тобто, можна сказати, що в ЗМІ знов популяризується класична теза про "Нас зливають!"

Проте, за останні вісім років ми могли неодноразово переконатись, що "продати", чи "злити" Україну без згоди на це самих українців не так вже й просто. Прямі перемовини з колаборантами, як і згода на інтеграцію окупованих регіонів Донбасу без повернення українського контролю над кордоном миттєво спровокують масові акції протесту по всій країні, що спричинить надзвичайно гостру внутрішньполітичну кризу. Можемо навіть припустити, що це якраз і є одною з проміжних цілей Кремля – розхитати Україну зсередини, переконавши Захід натиснути на Київ з обох боків).

Що ж робити?

На Банковій повинні чудово усвідомлювати вищезгадані перспективи поступок агресору. А тому владі слід підготувати власні "червоні лінії" для розмови Зеленського з Байденом 9 грудня, ключовим аргументом для яких повинна бути позиція: "український народ не дозволить поступитись його інтересами, хто б цього не вимагав, і кожен, хто закликає українську владу визнати "ДНР" і "ЛНР", або інтегрувати їх в на умовах Кремля, штовхає Україну в полум’я реального громадянського конфлікту".

Звісно натомість Київ повинен запропонувати власну конструктивну пропозицію щодо подальшого плану дій по Донбасу. І тут саме час нагадати союзникам про ідею щодо розміщення міжнародного миротворчого контингенту на окупованих територіях, що повинно сприяти припиненню обстрілів, загибелі людей та дозволить покращити умови життя місцевих мешканців в цих районах.

Також слід публічно озвучити, що згода демократичних країн віддати ініціативу і постійно грати "другим номером" щодо Путіна, лише попереджаючи, реагуючи та захищаючись, виглядає як запрошення до подальших агресивних кроків Кремля. Тобто, поки Москва бачитиме результативність свого завуальованого під компроміси шантажу за принципом: "зробіть для мене щось хороше, щоб я не зробив нікому погано", доти апетити агресора будуть тільки зростати.