Блог | Когда Запад наконец-то поймет Россию?
В ночь на субботу принял участие в испаноязычной программе "Ahora" ("Теперь") с Оскаром Асой на канале МегаТВ (Майами, США). Когда уже ответил на вопросы ведущего и, прежде чем меня отключили от эфира, успел немного послушать рассуждения следующего участника. А свелись они к довольно распространенному и не менее опасному тезису: Россия хочет гарантий, что Украина никогда не станет членом НАТО. Может быть, стоит дать ей эти гарантии в отношении Украины и Грузии, и Россия оставит в покое своих соседей и весь мир? После этого пассажа остался неприятный привкус. И вот почему.
Далее текст на языке оригинала
Бухарестський саміт НАТО, на якому Україна та Грузія не отримали сподіваного Плану дій щодо членства, відбувся 2-4 квітня 2008 року. Тобто відмова в ПДЧ не лише не стримала, а й заохотила Росію до агресії у серпні того ж року проти Грузії, а в лютому 2014 року проти України. В обох випадках логіка умиротворення спрацювала з точністю до навпаки, як свого часу з гітлерівською Німеччиною.
Але й це не все. Теза про нібито загрози для Росії з боку НАТО Кремль використовує винятково в цілях пропаганди. Для внутрішнього споживача, щоб виправдати непомірні видатки у військовій сфері та для підтримки іміджу обложеної фортеці, якій з усіх боків загрожують вороги. Для зовнішнього споживача - для зміцнення переговорної позиції та надання їй бодай якоїсь подоби логіки.
Наступний важливий момент. Росії насправді не потрібен Донбасс. Ба навіть більше, зрештою не потрібен їй і Крим. Росії потрібна вся Україна. Тому що метою російського керівництва і особисто Путіна, який не раз називав розпад СССР найбільшою геополітичною катастрофою 20 сторіччя, є відродження імперії, однією з інкарнацій якої якраз і був СССР. Без України відродження імперії неможливе. І в Кремлі це чудово розуміють.
І ще одна теза. Політики, дипломати, ЗМІ демократичних країн припускаються методологічної помилки, коли розглядають Росію, її інституції як щось подібне до себе та своїх інституцій. Росія інша. І якщо не зрозуміти цього сьогодні, якщо сподіватися сьогодні, що Росія комусь дасть спокій, то нехай нескоро, але колись справдяться слова з пісні про "медаль за город Вашингтон".
"Найзгубнішою помилкою, яку скоїв Захід після 1991 року, було припущення, ніби Росія мало-помалу стає нормальною країною", - тринадцять років тому завважив британський публіцист Едвард Лукас. Що ж, здається, час виправляти помилки.
І насамкінець ще одне міркування: "Якщо російські амбіції не стримувати, то їхні наслідки можуть виявитися фатальними для сусідніх держав". Це написав повірений у справах Франції в Росії Лоран Беранже далекого 1762 року. Саме так - 260 років тому.
