Блог | Дедлайн для Кабміну. Куди завів нас уряд "грантожерів"?

2019 рік добігає кінця, а разом із ним завершується і встановлений Зеленським “випробувальний термін” для Кабміну. Із дня, коли нові міністри обійняли свої посади, минуло вже майже 100 днів. Цього цілком достатньо, щоб оцінити їхню діяльність.

Вони позиціонують себе Урядом технократів, хоча до такого “титулу” їм - як до неба рачки, адже технократи – це будівничі. Пригадуються слова Кучми: “Скажіть мені, що збудувати – і я збудую”. Тобто він не знав, що будувати, але принаймні знав, як. Суб’єкти, яких попризначали міністрами, не знають ні того, ні іншого.

Сьогодні вже чимало написано про те, що “грантожери” є згубою для України. Адже грантодавці обирають людей, якими можна легко маніпулювати, нав’язуючи думку, що країна, з якої надаються гранти, є вищою інстанцією, а українці – це тубільці, яких можна тішити різними брязкальцями й отримувати за це певні блага. Найстрашнішим у цій ситуації є те, що “грантожери” справді вірять у свою місіонерську роль в Україні. А вкладене їм у голови бачення вважають істиною найвищої інстанції.

Читайте: "Свій хлопець" – свій для всіх, або чому Зеленський не робить рішучих кроків

Сьогодні майже всі міністри є вихідцями із “грантожерського” середовища. Такі недолугі чиновники не розуміють, що робити, як робити і куди рухатись. Вони начебто забули, що головний постулат республіканців – не бути у волі іншого. Сьогодні весь наш Кабмін – у волі інших. І ці інші не є громадянами України.

Ну, подивимося на того ж прем’єра, на його сторінку у Facebook... Нагадаю, що бізнесмени Хмельницький та Єфименко років зо два готували до продажу німецькому фармацевтичному гіганту Stada частину бізнесу “Біофарма” і от, нарешті, підписали угоду. Аж тут на сторінці у прем’єра з’являється публікація про те, що уряд працює і в Україну заходять інвестори. Яке відношення до цього має Гончарук – одному Богу відомо, точніше, навіть йому не відомо. Для того, щоб залучити інвестора, потрібно як мінімум півтора-два роки, Кабміну ж новоспеченому – лише три місяці...

Ще один суб’єкт – Милованов, наш міністр економіки, який демонструє неабияку відкритість і навіть хизується цим. Людина, яка не розуміє, що таке ФОПи, що таке податкова амністія - збирається із цим щось робити. Може, він про макроекономіку щось і чув краєчком вуха, але точно не зрозумів. І зараз він поставив собі дві цілі, яких намагається досягти:

будь-якою ціною дозволити продаж землі сільськогосподарського призначення;

анонсувати (наче акцію на Чорну п’ятницю!) дешевий розпродаж державних підприємств без інвестпланів та інвестзобов’язань.

Висновок із цього очевидний: наш міністр економіки – така собі “говоряща” голова в дусі “у мене є голова, і я в неї їм”.

Ідемо далі. Подивимося на міністра енергетики Оржеля, який то заявляє про те, що переговори із Газпромом і Міненерго Росії на двох не відбуваються, то він заявляє, що голову НАК "Нафтогаз Україна" та НЕК "Укренерго" змінить, а потім заперечує. Фактично, у посадовця відсутнє бачення того, якою має бути енергетична політика в Україні.

Явно “вибивається” із команди Бородянський, який, незважаючи на свою російськомовність і таке інше, впровадив усе-таки українську політику, хоча й частково. Тобто те, що стосується культури, релігії, книговидання, виглядає цілком симпатично, але інформаційна політика міністра культури розчарувала: замість того, щоб сфокусуватися на відбитті інформаційної політики Росії, він пробує якимось чином обмежити свободу слова законом про відповідальність журналістів і блогерів за контент.

Тим не менш, якщо оцінювати діяльність посадовця в цілому, то відразу видно, що він не “грантожер”. Видно, що людина прийшла з реального життя, має власне бачення у сфері своєї компетенції та розуміє наслідки своїх дій.

Цей перелік можна продовжувати, але, на жаль, не пам’ятаю всіх прізвищ. До речі, цікаво, що я – людина зі сфери політики – не можу перелічити міністрів України. Що тоді казати про пересічного українця? Що він знає про державних політиків? І чи є вони взагалі політиками?

Для того, щоб вважати себе політиками, міністри мають виконувати важливі функції у політичній царині. Їх три:

- Формування політики держави: економічної, культурної, енергетичної тощо.

- Забезпечення, у тому числі на законодавчому рівні та через постанови Кабміну,

- Здійснення контролю за впровадженням цієї політики у своїй сфері.

Це три складові діяльності міністра, який справді є політиком. Хто з нинішньої команди виконує перелічені функції? Чи можна принаймні якось визначити напрямки розвитку держави у сферах освіти, охорони здоров’я, оборони? У галузі розвитку міст та сільських територій?

Читайте: Чого хоче Путін?

І справа не в тому, що нічого не робиться, а в тому, що не видно навіть цілей. Будь-яка людина, йдучи на високу державну посаду, має чітко визначити, чого вона прагне як політичний суб’єкт.

От коли я з командою заходив на Донеччину, нашою метою було повернення Донеччини до єдиного українського простору, і, що б ми не робили, воно було сфокусоване на досягненні цієї мети. Щось вдалося, щось – не дуже, але, принаймні, люди розуміли, куди ми йдемо і для чого ми, власне, знаходимось на своїх посадах.

У нас же – повний хаос, куди не ткни. У будь-якій сфері. Економіка, яка має бути запорукою сильної держави, не має векторів руху. Про головні драйвери її розвитку очима Милованова я вже казав: світ може готуватися до різдвяних знижок і гортати каталог українських земель та підприємств. А чи не замислювався наш міністр про те, що можна взяти за точку економічного зростання завод “Антонов”? Треба лише вдихнути в нього життя – і за три роки системної роботи він дасть щонайменше 5-7% зростання ВВП. Або зробити ставку на титанову промисловість, надавши ресурси запорізькому заводу та залучивши туди інвестора? Він такого кроку можна очікувати щонайменше 3% зростання ВВП по всій країні.

Читайте: Дерашизація: п’ять років проти багатовікової історії

Із такими точками економічного зростання, які здатні подвоїти або навіть потроїти ВВП за п’ять років, нічого не робиться. Тобто економіка є провальною.

Ідемо далі… Спостерігати за нашими “потугами” у сфері оборони було б смішно, якби не було так сумно. Безглуздий перехід на “натівські” стандарти без належного фінансування, переозброєння та інших необхідних речей – це все одно, що начепити сідло на корову. Не на скакуна, а на корову. Це ніби голова в НАТО, а всі інші частини тіла – у “совку”. Тому що має бути системно-комплексний підхід.

А як щодо соціальної сфери? Куди йдемо, що отримуємо? За рахунок чого пенсії та доходи громадян збільшуватимуться? Сьогодні кожна третя гривня з Пенсійного фонду – це трансфер із бюджету. Лише кожен четвертий виходить на пенсію за вислугою років, усі інші – три четверті – мають якісь пільги. Це ж чистий “совок”. А головою, знову ж таки, майже в ЄС…

Окреме питання – фінансова сфера. НБУ заявляє, що не його завданням є застосовувати жорстку монетарну політику зі стримання девальвації чи ревальвації гривні. І у цьому доля справедливості є, тому що це Міністерство економіки мало би нівелювати коливання курсу гривні до долара економічними інструментами. Але воно знай собі продовжує залучати валютні ОВДП і ревальвувати гривню, практично рубаючи під корінь потенціал України. Ревальвація гривні – це збільшення імпорту та зменшення експорту. Це те, чого будь-яка країна намагається уникнути.

Читайте: Земля - селянам? Чим небезпечна ЗЕмельна реформа

Державний бюджет за нинішнього уряду – це якась амбарна книга в колгоспі: стільки-то прийшло, стільки-то витрачено… Причому видатків значно більше, ніж надходжень. Україна вся - у боргах, як перед іншими державами, так і перед власними громадянами. Постійно затримуються зарплати шахтарям, лікарям, вчителям, місяцями не виплачуються лікарняні.

На кінець року дірка в бюджеті буде просто неймовірною – за моїми прогнозами, близько 70 мільярдів гривень. Це означає, що чимало статей бюджету залишаться без фінансування, важливі проекти, в першу чергу, інфраструктурні, підуть під ніж.

До того ж у світі наступає рецесія. Одна з компаній зробила ставку 1,5 мільярди доларів на те, що фондовий ринок у наступному році обвалиться. Це означає, що відбудеться спад економічного зростання, у першу чергу, в розвинених країнах світу.

Тож Україна, як експортно орієнтована економіка, отримає подвійний удар у вигляді скорочення об’єму закупівлі сировини – як через ревальвацію гривні, так і у зв’язку зі світовими економічними процесами.

Читайте: Шоу триває: розбираємо вигадані "перемоги" влади по пунктах

Уряд “грантожерів” із тріском провалив “випробувальний термін”, тож час його спливає.

Та й Бог (чи біс) із ним. Головне – щоб не справдилися два моїх великих побоювання. По-перше, щоб за ті лічені дні, які їм залишилися, посадовці не потягнули за собою донизу всю країну. І по-друге: не хотілося б міняти “шило на мило”.

Бо буде дійсно прикро, якщо одні “говорящі голови” просто зміняться іншими.