Блог | Чтобы победить врага, его нужно знать, или Последняя империя
Сотни, даже тысячи политиков, дипломатов, политологов, журналистов и миллионы граждан в разных странах мира обеспокоились Россией. При этом большинство с большим или меньшим успехом пытаются угадать, каким будет следующий шаг Путина. А тот, по чекистской привычке, стремится быть неожиданным, непрогнозируемым. Собственно, это и нетрудно по одной простой причине: цивилизованный мир применяет к Путину и России критерии демократического общества, а ведь они совсем не такие.
Далее текст на языке оригинала
Чи можливий Путін, скажімо, у Швейцарії чи Норвегії? Звісно, ні. І передусім тому, що Швейцарія та Норвегія - не Росія. Згадаймо, як злітав угору рейтинг Путіна після агресії проти Грузії 2008 року і агресії проти України 2014 року. Щоб спрогнозувати можливі дії Росії, треба звертатися до її історії, до її, сказати б, генетичного коду. Свого часу канадський історик Орест Субтельний відзначив: "з 1462 року, коли молода Московська держава охоплювала якихось 24 тис. кв. км, до 1914 року, коли Російська імперія займала 23,8 млн. кв. км, тобто одну шосту суходолу Землі, територія Росії приростала з середньою швидкістю 80 кв. км на день".
Я маю тільки одне пояснення цього феномену: сьогоднішня Російська Федерація є спадкоємицею не лише Совєтського Союзу та Російської імперії, а й Московського улусу Золотої орди. Пам'ятаєте геніальну назву книжки про Росію Євгена Гуцала "Ментальність орди"? Справа в цьому. Орда спустошує й загиджує, замість облаштувати, захоплені території, після чого знову потребує нових. Саме таке спустошення відбувається зараз у Криму.
І ще один важливий для усвідомлення Росії момент. Зараз у ПАРЄ спохопилися і намагаються з'ясувати, чи законним було "обнулення" президентських термінів Путіна. Але ж це лише видима частина айсберга, під водою набагато цікавіше. Так, Росія має президента, парламент, політичні партії, суди, пресу - тобто всі атрибути нормальної держави. Але ж насправді це симулякри. Про що не слід забувати ні на хвилину, маючи справу з Росією, її владою та її опозицією.
Чи багато людей у світі це усвідомлюють? Чи багато політиків, політологів, журналістів завдають собі клопоту подивитися на Росію комплексно? Навіть на Заході, маю на увазі дослідників рівня Алена Безансона чи Едварда Лукаса, таких мало. Про Україну годі казати. Звичайно, після початку російської агресії з'явилася ціла бібліотечка видань на тему інформаційної безпеки, цікаві та корисні матеріали випустили Центр дослідження армії, конверсії та роззброєння, Центр дослідження Росії, Центр "Стратегія ХХІ" та інші. Але таких системних досліджень досліджень досі, здається, не було.
Маю на увазі видану Генеральною дирекцією з обслуговування іноземних представництв і щойно презентовану в її ж таки медіа-центрі книжку видатного українського дипломата, міністра закордонних справ України (2007-2009), керівника Центру дослідження Росії Володимира Огризка "Розпад Росії: загроза чи шанс?" Ми в Україні пам'ятаємо, як свого часу боялися розпаду Совєтського Союзу, а заразом і неконтрольованого розповзання ядерної зброї тодішні світові лідери, й зокрема президенти США Джордж Буш та Білл Клінтон. І "західні партнери" підняли таки Росію з колін, зберегли ядерну зброю в руках Москви, але кому від того легше?
Володимир Огризко тактовно не ставить цього питання. Він переймається іншими, головне з яких виніс у заголовок свого дослідження. Автор буквально препарує Росію. Наведу назви розділів: влада та суспільство; у пошуках державної ідеології, або нові (старі) скрєпи; внутрішній колоніалізм; економічна безвихідь; глухий кут зовнішньої політики; чи може Росія стати демократичною? і нарешті підсумковий розділ: що далі?
Серед безперечних достоїнств видання те, що наприкінці кожного розділу Володимир Огризко пропонує читачеві важливі висновки, які логічно випливають зі змісту опрацьваного матеріалу. А сам матеріал побудований на різних джерелах, у тому числі значною мірою російських. Тобто не ображайтеся там, за поребриком, це не вигадка бандерівців, ви самі це сказали. Або якщо не ви, то поважні зарубіжні джерела. Та й діапазон цитованих росіян широкий - від опонентів режиму до його апологетів.
При цьому думка автора настільки сконцентрована, що весь український текст разом з висновками (а вони справді потужні) вмістився в 50 сторінок. Такий же обсяг і паралельного англійського перекладу (окрема подяка Сілвестрові Носенку).
Я не переповідатиму змісту дослідження. Скажу лише, що воно мало б лежати на столах усіх сьогоднішніх керівників нашої держави, усіх керівників дипломатичних представництв України за кордоном і місій зарубіжних країн в Україні. І звичайно, українських ЗМІ та провідних медіа світу. Повірте, для усвідомлення Росії прочитати дослідження одного з найкращих українських дипломатів набагато продуктивніше, ніж намагатися зазирнути в брехливі очі Путіна.
А не переповідатиму я змісту ще й тому, що тих, хто дочитав до цього місця жде бонус: з люб'язного дозволу автора надаю лінк видання: https://universum. lviv.ua/data/magarticles/ files/3001.pdf
І останнє, так би мовити, вузлик на пам'ять і нам, і нашим партнерам. Росія - остання в світі імперія. А імперії, як і люди, вмирають. Розпаду Росії не слід боятися, до нього слід готуватися, щоб не опинитися під уламками.
