Блог | Надання московській мові офіційного статусу "на Донбасі". Що з цього вийде?
Керівник Офісу президента України Андрій Богдан пропонує зробити московську мову офіційною в Донецькій та Луганській областях. Пропонує, звісно ж, "заради миру".
Що насамперед особисто мені впадає при цьому у вічі, то це справдження прогнозів людей, песимістичніших навіть ніж я: словосполучення "заради миру" та однотипні з ними ВЖЕ ПОЧАЛИ НА ПРАКТИЦІ використовуватися президентською політичною силою для необмеженого виправдання того, що насправді є виконанням вимог, які диктує Кремль.
Чи можемо ми ЗАРАДИ МИРУ піти на те, щоб зробити "на Донбасі" московську мову "офіційною", тобто де-факто "другою державною"? – Звісно, так! "Лішь бы нє была вайны!" Адже це – потрібно для того, "щоб наші хлопчики не гинули", еге ж?.. Правда, тоді виникає резонне питання: чому б не зробити московську мову "офіційною" чи "другою державною" і на всій іншій території України? Тоді війни "вже точно не буде"?!.
Читайте: Референдум Богдана-Путіна
Що ще? Від "курсу на вступ до ЄС", теж, думаю, можна відмовитись. Тим більше, що "європейці нас зрадили" (в ПАРЄ) і взагалі "нікто нас там ні ждёт!". З нетерпінням чекають на нас в якості нових "підданців другого ґатунку" лише у Мордорі. Там за рабів усіх беруть! Щоправда, ТІЛЬКИ Й ЛИШЕ за рабів… Але людям, які відмовились від боротьби за свою свободу заради "миру і спокою" в рабстві, ТАМ завжди раді. Звісно, ПОТІМ "заради наших спільних інтересів" рабів відправлять-таки воювати куди завгодно: в Анголу, В’єтнам, Афганістан, Сомалі, Венесуелу, Сирію… Але то буде ПОТІМ! Поки що ж пропонується здатися, і тоді по нас тимчасово "пєрєстанут стрєлять"…
Що ще? "Автономія Донбасу"?.. Чому б і ні?!. "Хай живуть собі там як хочуть, на тому Донбасі, нам яке діло?.." Проте, чим Закарпаття гірше за "Донбас"? А "вільне місто Одеса" з її "особливою одеською мовою", якої навіть складені справжнісінькі словники? А Галичина? Чому автономії Донбасу – так, а Галичини – ні?!. А може тоді краще одразу вже "федералізація" всієї України? Чи конфедералізація, яка там, з рештою, різниця?..
Читайте: Зеленский снимает с себя ответственность
"Позаблоковий статус"?.. – Чому ні?!. Хто нас чекає у тому НАТО?!! Визнання "російськости" Криму?.. – А що, він де-факто не московський ВЖЕ?!.
Подумалось: А ЧИ ІСНУЄ ДЕСЬ МЕЖА, через яку президент В.Зеленський, "фірмовим стилем" якого стало озвучення усіх головних політичних позицій вустами когось іншого, і його партія "Слуга народу" не готові переступити "заради миру"?!. Оскільки такої межі не проглядається (здача без бою политих кров’ю українців бойових позицій на Луганщині – красномовний приклад), то може "ну його з тією Україною взагалі"?!. Адже якщо ми, наприклад, "областями добровільно ввійдемо" до складу Російської Федерації, то війни між нами та РФ вже точно не буде, вірно ж?.. Московська мова, звісно, тоді вже стане не "другою", а першою і єдиною офіційною на всій території України, але "какая разніца"? – Принаймні, президенту Зеленському, як він нещодавно абсолютно ясно сказав нам в Домасі, "абсолютно всё равно"…
Президент України В.Зеленський – про українську мову: "Мне абсолютно всё равно!"
На цьому, звісно ж, можна було б і закінчити, бо sapient sat – наші подальші політичні перспективи цілком прозорі для кожного, хто вміє спостерігати й аналізувати: з тими, хто здався, має статися те, що стається із тими, хто здався ворогу.
Але є ще кілька нюансів, на які хотілося б звернути увагу.
Читайте: Невыученные уроки: России нужна Украина
ПЕРШЕ. Позиція В.Зеленського та партії "Слуга народу" у мовному питанні тотожна позиції Колесніченка-Ківалова, тобто – Кремля. Знов "реґіональні мови" на підставі "референдумів"… У мовному "законі Ківалова-Колесніченка" ми бачили саме це: українська мова певний час продовжує називатися "державною", тішачи тим ілюзії "патріотів", проте де-факто стає абсолютно необов’язковою ніде, крім табличок на держустановах і то – не в усіх областях. Натомість, фактично основною і на практиці реально необхідною крок за кроком знову стає московська, "як і було" за СССР…
У Колесніченка, Ківалова і Єфремова ця "державна де-факто" мова називалася "реґіональною". У Богдана – більш ясно "офіційною". Прогрес, як бачимо, йде в бік більшої відвертости і прямоти!
С.Ківалов та В.Колесніченко – однодумці Андрія Богдана?..
ДРУГЕ. Твердження Богдана, якими він арґументує свою пропозицію, АБСОЛЮТНО ТОТОЖНІ, пропагандистським посилам московських ЗМІ, які вони використовують починаючи з 2014 року. Якщо з Колесніченком і Ківаловам є "розбіжності в нюансах", то тут – вже жодних.
Бо якщо для того, "щоб в країні почався мир" потрібно "дозволити Донецькій і Луганській області розмовляти московською мовою", то значить війна там почалася саме тому, що раніше "ми їм" цього "не дозволяли", чи не так?!. ПРИЧИНОЮ ВІЙНИ, за Богданом, є НЕ АҐРЕСІЯ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ проти України, а те, що "бэндэро-фашисты" у Києві намагалися "заборонити населенню Донецька і Луганська говорити московською мовою" і воно ("населення") проти цього "повстало", задіявши для самозахисту "сховані в шахтах" танки і "Гради"?!! – Найменших відмінностей у поглядах, які висловлюють А.Богдан, московські телеканали та сайти і youtube-канали "ДНР", як бачимо, НЕМА…
Пропаґандистські ресурси Кремля представляють справу так, що в неокупованій частині України "забороняють говорити московською мовою", тому "народ Донбасу повстав". Чи не дослівно це саме заявив тепер і глава Офісу українського президента, коли закликав "дозволити Донецьку і Луганську спілкуватись московською", так ніби зараз це комусь заборонено?..
ТРЕТЄ. Те, що між поглядами А.Богдана і В.Путіна "нєт нікакой разніцы", ми вже встановили. Постає питання: що є їхнім першоджерелом? Можливо, це "насєлєніє Данбаса"?!. Проте, звідки Путін і Богдан знають, чого воно бажає?.. Парадоксально, однак такої позиції, згідно якої "народ(и) Донбасу" ведуть з Україною війну за статус московської мови як офіційної, і в разі визнання за нею такого статусу готові цю війну припинити, зазначене "насєлєніє" НІКОЛИ не висловлювало. Його про це ніколи й не питали, бодай "про людське око".
На відміну від повністю безголосого "насєлєнія", маріонеткове "керівництво" як "ДНР", так і "ЛНР" представлені в інформаційному просторі більш ніж активно. При цьому, відома нам з Інтернету позиція як колишніх, так і теперішніх "лідерів" обох "республік" є абсолютно еклектичною та повністю позбавленою будь-якої формальної логіки. З одного боку вони прагнуть "возз’єднання з Росією", з іншого – розбудовують "молоді незалежні республіки" на основі "волевиявлення народів (!) Донбасу", з третього – періодично заявляють про намір "звільнити" Київ і навіть Берлін… ПРОТЕ, НІДЕ І НІКОЛИ від ватажків терористів не було чути, що воно готові "пєрєстать стрєлять", якщо Київ "дозволить" їм говорити московською. Такого не було, ніякого наміру повернутись за будь-яких умов до будь-якої форми єдности із Україною ні "ДНР", ні "ЛНР" ніколи не висловлювали!
"Повернути республіку в Росію, як повноцінного члена сім'ї. Бачу в цьому єдиний шлях Донбасу", - заявляє глава "ДНР" Деніс Пушилін. Де Богдан побачив які-небудь натяки на реальну можливість возз’єднання в найближчому майбутньому на будь-яких умовах із Україною окупованих Москвою частин Донецької та Луганської областей?!.
Звідки ж А.Богдан узяв, що цей "дозвіл", про який ні "ДНР", ні "ЛНР", ні населення окупованих територій ні в якій формі ніколи його не просили, чимось допоможе йому та його шефу В.Зеленському встановити мир? ЛИШАЄТЬСЯ ОДНЕ: ДЖЕРЕЛОМ ПРОПОЗИЦІЇ БОГДАНА Є БЕЗПОСЕРЕДНЬО ПОЗИЦІЯ МОСКВИ. Себто, керівник Офісу президента України виконує, в даному разі, прямі вказівки Кремля, які в цілому співпадають з чисельними висловлюваннями С.Лаврова, речниці МЗС РФ М.Захарової та представника РФ в ООН В.Небензі, котрий наполегливо намагається винести на обговорення Радбезу цієї організації питання про те, що нібито Україна порушує т. зв. "Мінські Угоди" шляхом прийняття 25 квітня ц. р. Закону Про Мову.
Отже, не тільки логічно (через те, що "ДНР" та "ЛНР" є простими маріонетками Москви, а населення окупованих територій не має абсолютно ніяких можливостей для демократичного самовираження), але й суто "емпірично" ми бачимо, що джерелом вимог про надання московській мові статусу офіційної на Україні, які кинувся виконувати А.Богдан, є саме державна влада Московії, а НЕ будь-хто ще. Залучити до цього своїх посіпак із "ДНР" та "ЛНР" в Москві просто не вважали за доцільне. Бо вони мають головним завданням розповідати "там, на місці" про "світле майбутнє" відповідних "республік" "разом із Росією", в не про приєднання назад до України на будь-яких умовах.
Представник РФ в ООН Васілій Небензя називає "кореневою" причиною війни на Донбасі "витіснення московської мови". Чи не ТОЧНО ТЕ САМЕ стверджує тепер і глава Офісу президента В.Зеленського Андрій Богдан?!.
ЧЕТВЕРТЕ. На які саме території поширюватиметься запропонований А.Богданом новий офіційний статус московської мови?.. Сам Богдан говорить про "Донецьк" та "Луганськ", проте хіба ми контролюємо зараз ці міста? І наскільки реалістичним є те, що ефективний контроль над ними з боку київської влади відновиться в часі, який піддається прогнозуванню? Москва забере із Юзівки свої війська і передасть контроль над цією територією миротворчим силам ООН, або безпосередньо українській армії та поліції? Ви вірите, що це може відбутися в цьому році, чи наступному, або й взагалі до завершення повноважень чинного президента?..
Ба більше, Закон "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей", ухвалений Верховною Радою України 16 вересня 2014 року лишається, як відомо, юридично чинним і досі. Згідно статті 4 цього Закону в "окремих" (дорівнює окупованих Московією) районах та містах зазначених областей у мовній сфері продовжує діяти… визнаний неконституційним "закон Колесніченка-Ківалова". Причому – в дещо "підсиленому" вигляді!
А саме: обов’язок органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади "сприяти використанню російської мови" прямо прописаний в українському (!) Законі від 16 вересня 2014, в той час як українська мова у ньому… взагалі не згадується, входячи у найліпшому разі до категорії "інших". Отже, де-юре, з точки зору законодавства України московська мова на окупованих територіях ВЖЕ "офіційна", а українська – "інша". Не вірите? Подивіться самі!
Виходить, А.Богдан "під шумок" озвучує пропозицію зробити московську мову офіційною в неокупованих районах Донеччини та Луганщини?!!! А населення самих цих теренів він питав?!?! – Це ж справа АБСОЛЮТНО НЕ ТЕОРЕТИЧНА. За Януковича, як відомо, московська мова НЕ БУЛА прийнята місцевими радами як "реґіональна" в низці районів Східній Слобожанщині, які нині є неокупованими районами Луганської области. Виходить, тепер Богдан законом України (!) намагається накинути цим територіям московську мову в якості офіційної, чого не змогли зробити навіть Янукович і Єфремов?!. Браво, Андрію, молодець!!! В.Путін у захваті від твоїх зусиль і вже готує тобі орден!
В Білокуракінському, Марківському, Новопсковському та Сватівському районах Луганської области московська мова не була запроваджена в якості "реґіональної" навіть за часів Януковича. Пройшло ще 5 років, і зараз А.Богдан усе-таки накине їм її?!.
П’яте. Найважливіше. Чи вірить хтось, що справа обмежиться Донецькою і Луганською областями?.. Не надто обізнаним в юриспруденції читачам скажу прямо: ЦЕ НЕМОЖЛИВО.
Практика всіх тих країн, де існує більше однієї офіційної мови виключає це. Наприклад, в Швейцарії, як відомо, є німецькомовні та франкомовні кантони, а також – один італомовний кантон. І отже, хоч за останніми даними італійська є рідною для лише 4% швейцарських громадян (та 7-8 відсотків всього населення, що включає також мігрантів з Італії), тим не менше, на рівні з німецькою та французькою італійська визнається однією з офіційних національних мов на федеральному рівні.
Фінляндія є унітарною державою, де шведська меншина становить лише близько 6% населення. Існують райони, де шведська є офіційною на місцевому рівні, водночас на рівні держави в цілому принаймні формально вона має рівний із фінською мовою статус як одна з двох державних мов.
Аналогічне стосується Канади: в ній є одна всуціль франкомовна провінція Квебек, і цього достатньо, аби французька мала нині такий же статус, як і англійська, на федеральному рівні.
Отож, не можна мати ілюзій: визнання московської мови офіційною спочатку бодай "на Донбасі" в недалекому майбутньому веде до "білорусизації" України, тобто офіційної двомовности і фактичного неподільного панування московщини в масштабах всієї країни, навіть якщо для опроголошення московської мови "державною" у Конституції прихильникам цього забракне голосів.
Чому так відбувається? – Та дуже просто! Уявімо собі господарсько-правові, податкові і так далі документи, вчинені московською мовою в межах тієї нібито "обмеженої" території, де її буде визнано офіційною. Чи будуть спори щодо них розглядатися в "україномовних" судах решти території України? – Очевидно, що так. Те саме стосуватиметься поліцейських протоколів, рішень місцевих рад та навіть написів на етикетках. Якщо Дружківський молокозавод Донецької области вироблятиме зі слобожанського молока сир з написом "Сыр", то чи буде на межі Донецької Січеславської областей встановлено якісь митні пости для запобігання його потрапляння у торговельну мережу Павлограду?!.
З іншого боку, якщо московська мова стає офіційною бодай лише в одній Донецькій області, то всі закони, постанови кабміну та навіть накази окремих міністерства повинні бути офіційно перекладені на цю "офіційну мову", якщо її офіційний статус планується як реальність. Для чого, до речі, потрібно буде найняти на держслужбу пару тисяч перекладачів із юридичною та спеціальними освітами. Адже якщо хтось із громадян звернеться до Донецької облдержадміністрації чи прокуратури московською "офіційною мовою", то такою ж мовою вони матимуть давати заявникові й відповідь, посилаючись при цьому на певні законні обґрунтування своїх рішень. Як можна це зробити, якщо текстів самих законодавчих актів мовою заявника – нема?!.
З цих прикладів очевидно, що оголошення якоїсь мови офіційною в межах певної адміністративної одиниці з часом "в повзучий спосіб" пробиває дорогу до її визнання в такій якості на території всієї держави. Саме в цьому, як не складно здогадатися, й полягає план Москви, який вона накидала нам спочатку у вигляді "закону Колесніченка-Ківалова", потім – у т. зв. "Мінських домовленостях", а зараз – у формі "мирних ініціатив" Богдана.
На превеликий жаль, спекулюючи ґаслом про необхідність "домовитись посередині" з ворогом, на основі прийняття його вимог "лішь бы нє была вайны", А.Богдан та його шеф В.Зеленський виконують програму Кремля з "поглинання України шматками". І саме зараз вони пропонують нам під виглядом "безневинного" насправді вкрай руйнівний для єдности нашої держави прецедент…
"Нація повинна боронити свою мову більше, ніж навіть свою територію…" (с) Леся Українка.
