Порівняльна характеристика революцій. Ч.2

У першій частині нашого матеріалу ми аналізували "Україну без Кучми" – акцію, що проходила у 2000-2001 роках. Нині предмет нашого зацікавлення – Помаранчева революція, її ми згадуємо у контексті сьогоднішніх подій на Майдані.

Видео дня

Отож, що пов’язує Помаранчеву революцію та Євромайдан? Відповідь лежить на поверхні: їх ріднить грандіозний масштаб подій, єднання людей різного віку, різного соціального статусу, вихідців з різних регіонів України. Ще – довготривале перебування маніфестантів в центрі Києва, підтримка акції в областях, де народжуються свої власні, регіональні майдани.

В обох випадках у протестах брали участь представники середнього класу й дуже велика кількість молоді. В обох випадках спостерігався небачений доти альтруїзм, висока самоорганізація: Помаранчева революція фактична забезпечувала себе усім необхідним сама – кияни несли повстанцям теплі речі, одяг, їжу та гарячі напої. Відчинялись двері кав’ярень, власники ресторанів запрошували охочих харчуватися безкоштовно.

Читайте: Майдан без крови не уйдет – ударовец

"Вулична складова" і Євромайдану, і Помаранчевої революції доволі подібна. Але вулична складова в Україні ще ніколи не вирішувала долю революцій (саме тому, дійшов висновку "Обозреватель", рух "Україна без Кучми" й зазнав поразки). До громадянських протестів Помаранчевої революції додався іще ряд факторів, який визначив її успіх у 2004-му. Вивчивши ці фактори, можна стверджувати, що Євромайдану бракує наступних речей:

Відсутні чіткі цілі і завдання. Євромайдан починався як рух за європейську Україну. Після розгону наметового містечка в ніч з 29-го на 30-те листопада акценти змістилися, й тепер головна вимога полягає не у підписанні угоди з ЄС (що, власне, вже й неможливо), а у покаранні тих, хто підняв руку на маніфестантів. У цьому списку: президент, прем’єр, силовики тощо.

Можна, звісно, вважати, що великої дисгармонії тут нема, і обидві вимоги мають спільну точку дотику – несприйняття чинної влади, однак між євроінтеграцією та відповідальністю за силовий розгін Майдану – все ж велика різниця і велика відстань. Ці дві вимоги складно "заміксувати", одначе, якщо вважати, що упор опозиції нині робиться на відставці Януковича, постають інакші труднощі, а саме:

Відсутність схеми реалізації поставленої мети. Помаранчева революція не намагалася змістити Кучму (це робила УБК, причому безуспішно). Кучма на момент появи на Майдані перших наметів був тим, хто доживає в політиці останні дні. Натомість Помаранчева революція наполягала на ревізії результатів другого туру президентських виборів, згідно яких переможцем став Віктор Янукович.

Читайте:

Евромайдан: о тактике, целях и задачах ОНЛАЙН

Це було складне завдання, але, як бачимо з недавньої історії, цілком здійсненне. Між тим нинішні розмови про відставку Януковича – з області відвертої утопії. Розглянемо, чому це так. Отож, відставка можлива добровільна і в порядку імпічменту. Перший сценарій відкидаємо відразу: Янукович посаду не залишить. Розраховувати ж на те, що у президента "здадуть нерви" на 125-ий день існування Майдану, щонайменше наївно.

Так само наївно й несерйозно розраховувати, що очільника України "дотисне Захід". Політики не повинні віддаватися фантазіям. У 2004-му схема дій була значно конкретніша, й долю виборів вирішили не масові маніфестації (навіть мільйонні), а, передусім, домовленості, досягнуті в парламенті. Але про це – дещо згодом. Поки що – про процедуру імпічменту.

Імпічмент можна розпочинати, коли "за" висловляться 226 нардепів. На сьогодні зібрати таку кількість голосів є нереальним. Недавній провал голосування за відставку уряду Азарова це зайвий раз підтвердив. Своїх багнетів опозиції катастрофічно бракує, а домовлятися з іншими фракціями (наприклад, з комуністами або з групою позафракційних нардепів) вона не хоче або не вміє.

Та навіть якщо (суто гіпотетично!) парламентська більшість й проголосувала би за імпічмент, а спеціально створена комісія довела б, що Віктор Янукович скоїв дії, несумісні з його посадою, не слід забувати, що закон про його відставку президента в нашій країні підписує… сам президент! Тож опозиції слід відразу налаштовуватися на пошук навіть не 226, а 300 голосів – для подолання президентського вето.

Читайте: Опубликованы переговоры "Беркута" во время разгона Евромайдана

Таким чином, і цей сценарій можна сміливо викидати в корзину. Й повторювати афірмації "ми змусимо Януковича піти у відставку", "ми його дотиснемо, а Захід нам допоможе". Якщо це заняття видається безглуздим, то саме час вкотре акцентувати на тому, про що вже йшлося вище:

У опозиції відсутній альтернативний (по відношенню до проведення вуличних акцій) сценарій дій. Помаранчева революція включала наступні етапи: 1. Оскарження результатів виборів у суді. 2. Ухвала Верховного Суду щодо неможливості встановити результати виборів та необхідності проведення повторного другого туру виборів. 3. Рішення Верховної Ради про проведення виборів. 4. Повторне голосування за двох кандидатів, обрання Ющенка, визнання отриманих результатів і інавгурація нового президента.

Хай це не звучить цинічно, але за кінцевим акордом всього цього процесу стоїть довга й наполеглива праця багатьох – політиків, котрі винаймали правників для судових слухань, цих самих правників, а також переговірників, які зондували відповідний грунт у парламенті. Саме в кабінетах юристів, депутатів та чиновників готувалось довгоочікуване рішення. Так, "вулиця" також кувала цю перемогу, була її рушієм, її драйвом, її – якщо хочете – руками, ногами, очими й голосами, але тільки не мозковим центром.

Читайте: Переговоры с властью возможны, но при одном условии - Тягнибок

У нинішньої ж революції такого мозкового центру немає. Немає єдиного лідера, котрий заявив би про готовність взяти на себе абсолютно все – і тяжкий тягар перемоги, і гіркоту поразки. Немає "говорящей голови", здатної сформулювати та запропонувати щось більш продуктивне, ніж черговий беззмістовний похід на Межигір’я.

На майдані-2013 є стихія, але немає кормчого, є стражденний народ, але немає провідника у землю обітовану, є шляхетний порив діяти, але немає русла, в який можна було б його направити. А якщо без пафосу, то в мінусі у Євромайдану ще один важливий чинник:

Відсутність контакту з парламентом. Якщо Євромайдан – мирна акція, чиї провідники планують діяти виключно в рамках закону, то діалог з парламентом (а точніше, налагоджування там зв’язків) –справи неминуча. Так само, як і пошуки компромісу. Позитивне для прихильників Ющенка рішення ВР вартувало країні прийняття політичної реформи, але це була та ціна, котру довелось сплатити тодішній опозиції.

Читайте: Оппозиция продолжает блокировать Раду

"Добро" на проведення третього туру виборів було обміняне на ряд поступок, але інакше під час переговорів й не буває. Якщо тільки сторони бажають домовитися. Зараз, щоправда, вважається, що мистецтво "розрулювати" питання, яке продемонструвала опозиція у 2004-му, втрачено навіки. Можливо, в парламентських кулуарах не вистачає Тимошенко або ж не вистачає лою в голові у тріумвірату "Яценюк-Кличко-Тягнибок", але факт лишається фактом: в стінах ВР ця трійця виглядає і непереконливо, і доволі жалюгідно.

А потуги блокувати спорожнілу сесійну залу чи порожню адміністрацію президента – це шлях в нікуди. Точніше, це шлях, який все більше віддаляє нас від позитивного досвіду Помаранчевої революції. Це небезпечно, як мінімум, великим розчаруванням у майданоманії і нульовим завершенням усього сьогоднішнього протистояння.