Порівняльна характеристика революцій. Ч.1

Наприкінці 2000 року в Україні розгорнувся рух "Україна без Кучми". Те, що відбувається зараз, вельми нагадує події 13-річної давнини. Про це – далі в матеріалі.

Видео дня

ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЬ

Подібності. УБК почалася з оприлюднення так званих "плівок Мельниченка" – записів, що нібито робилися у кабінеті президента Леоніда Кучми. З них випливало, що Кучма висловив побажання, аби відбулася розправа з опозиційним журналістом Георгієм Гонгадзе. Гонгадзе зник 16 вересня 2000 року. За кілька днів по тому в лісі під Таращею знайшли його обезголовлене тіло. 15 грудня на Майдані Незалежності з’явилися перші намети.

Євромайдан обумовило непідписання Януковичем Асоціації з ЕС. На перший погляд, жодних точок дотику у мотивації двох майданів немає. Одначе у 2013-му події досягли апогею навіть не після провалу Вільнюсу, а після побиття маніфестантів в ніч з 29 на 30 листопада. Тобто у кінцевому підсумку поштовхом для початку УБК і для більш потужного розгортання Євромайдану слугував замах на людські життя.

Читайте: Евромайдан-2013. Онлайн-репортаж

Відмінності. Перед УБК Україна упродовж десяти років не знала жодних масових політичних виступів. Були шахтарські "походи на Київ", але їхні учасники висували соціальні вимоги. Коли на вулиці столиці (а також інших міст) вийшли сотні тисяч людей, це було справжнім потрясінням. З 1991 року країна встигли призабути, що таке наметові містечка, пікети під Верховною Радою і радикальні гасла.

Натомість Євромайдан є "сином" Помаранчевої революції, "онуком" УБК і спадкоємцем менш значимих політакцій на кшталт майже-тезок "Повстань, Україно!" (2002) та "Україна, вставай!" (2013). Він виріс на підготовленому ґрунті, у цьому його сила і його слабкість. Остання пов’язана з повторенням тих самих помилок, яких припускались колись. Про них – у наступному розділі.

ВИМОГИ ОПОЗИЦІЇ ТА ШЛЯХИ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ

Подібності. У 2013-му, як і у 2001-му, опозиція вимагає відставки ряду високопосадовців. Нині це – президент, прем’єр, міністр МВС (як бонус – ще й київський мер, але його згадують рідше). У 2001 році позбавити крісел вимагали президента, міністра МВС, очільника СБУ та генерального прокурора. Та головний акцент – як тоді, так і зараз – робився все ж на персоні президента.

Читайте: Актер "Comedy club" вышел на митинг за Евромайдан

Але процедура імпічменту, за яку має проголосувати конституційна більшість від складу Верховної Ради, лишається таким же утопічним сценарієм, як і 13 років тому. У 2001 році опозиція намагалася бодай включити це питання у порядок денний парламенту. Зараз не робиться навіть цього. Звісно, лишається не менш утопічний варіант, за яким присоромлений президент сам подає у відставку. Свого часу Леонід Кучма цього не зробив. Поза всякими сумнівами, Віктор Янукович також не розстанеться з владою добровільно.

РЕАКЦІЯ ПРЕЗИДЕНТІВ

Подібності. Повністю індиферентною таку реакцію назвати не можна. Проте, враховуючи кінцевий підсумок, про суттєву увагу до вимог маніфестантів говорити також не доводиться. У 2001-му подейкували, що Кучма був на волосину від добровільної відставки, мовляв, нерви у Леоніда Даниловича вже зовсім здавали. І якби опозиція ще трохи на нього натиснула… Але історія не знає умовного способу, тож фантазувати тут нема про що. Віктор Янукович нині засвідчує таку саме готовність добути до кінця свою президентську каденцію, як і його попередник Кучма.

Відмінності. На початку протестів Леонід Кучма таки позбувся найбільш одіозних фігур зі свого оточення: "полетіли голови" глави СБУ Леоніда Деркача та міністра МВС Юрія Кравченка – фігурантів "касетного скандалу". Можливо, Кучма пожертвував би й генпрокурором Михайлом Потебеньком, але для його відставки потрібна була згода парламенту.

Водночас із цим Кучма вдався до доволі суперечливого кроку. Нібито й почувши вулицю, яка скандувала імена Деркача та Кравченка, він одночасно схилив тодішнього спікера Івана Плюща та прем’єра Віктора Ющенка до підписання ганебної "заяви трьох", котрою перші особи держави затаврували опозицію як "фашистів".

Читайте: Оппозиция просит ОБСЕ поддержать Евромайдан

Віктор Янукович не вдався до жодних гучних відставок. Не проводив жодних історичних паралелей. Не змушував підписувати щось представників опозиції. На відміну від Кучми, він висловився за мирні протести і навіть подякував громадянам за активну громадську позицію. При цьому, однак, Євромайдан було брутально розігнано.

МАЙДАН І "ЙОЛКА"

Подібності й відмінності – два в одному. Обидва Майдани зазнали утисків. Тільки з різних причин. Майдан-2001 розмістився по той бік Хрещатику, де знаходиться Будинок профспілок. Майже відразу там почали рити котлован під теперішній "Глобус", плюс будівельники заявили, що знайшли під землею якісь артефакти, які потім буцімто виявилися рештками Лядських воріт. Під цим благовидним приводом Майдан перегородили парканами – опозиція була вимушена осісти по інший бік вулиці.

Там, до речі, вже стояла традиційна новорічна ялина, але вона не заважала мітингувальникам, а ті не заважали ялині. Хіба що прикрасили дерево політичними гаслами. Наметове містечко на Хрещатику проіснувало до 1 березня, а на світанку першого дня весни люди кремезної статури в одязі комунальників знесли намети разом з людьми, які в них ночували. Цьогоріч Євромайдан розігнали на світанку 30 листопада, й "Беркут" не маскувався під прибиральниць, а причина була така сама: суто "побутова" – на місці наметів слід було встановити новорічну ялинку.

У 2001-му, після розгону Майдану, Леонід Кучма похвалив тодішнього київського градоначальника Олександра Омельченка: "Тепер я бачу, що в Києві є мер", – заявив Кучма. Цього разу ані президент, ані мер не взяли на себе відповідальність за події в центрі Києва. Навпаки, Янукович засудив силові методи, вжиті проти мирних маніфестантів.

МАСОВІСТЬ І КРЕАТИВНІСТЬ

Подібності. Обидві акції – і УБК, і Євромайдан є дуже чисельними. Кількість учасників вимірюється сотнями тисяч.

Відмінності. У 2001-му не будували барикад. Не захоплювали будівель. Громадяни не приносили мешканцям наметового містечка їжу та теплі речі, акція здебільшого фінансувалась політичними партіями (поодинокі випадки співчуття, звісно, мали місце, але звичай годувати та обігрівати маніфестантів породила вже Помаранчева революція).

Читайте: ПР: без "Беркута" мы останемся голыми

У 2001-му акції подекуди носили характер театрального дійства, в якому брала участь зроблена у повний людський зріст лялька, яка зображувала Леоніда Кучму. Ляльку доставляли в клітці під двері Верховного Суду, ляльку спалювали на вогнищі. Була також акція в пам'ять Георгія Гонгадзе, коли люди, тримаючи у руках свічки, утворили величезний живий ланцюг – від Майдану до Генеральної прокуратури та інших урядових будівель.

Гасла УБК: "Україна без Кучми!", "Кучму – геть!", "Кучму – за грати". Символіка: плакати з зображенням абрису обличчя, підпис: "Кучма, де Гонгадзе?". Гасла Євромайдану: "Владу – геть!", "Революція!", "Разом і до кінця!". Символіка: з кольорів українського прапору та прапору ЄС.

ОПОЗИЦІЯ: СКЛАД ЛІДЕРІВ ТА ЇХНІ ДІЇ

Подібності й відмінності – два в одному. Як і у 2013-му, в 2001 році склався певний тріумвірат. Але якщо зараз цей тріумвірат має більш чіткі межі і цілком конкретні імена ("Батьківщина" і Арсеній Яценюк, УДАР і Віталій Кличко, "Свобода" і Олег Тягнибок), то під час УБК опозиція була куди як більш багатошаровою та розрізненою.

Безумовно, рушійною силою УБК виступала Соціалістична партія. Її лідер Олександр Мороз оприлюднив записи Мельниченка і дав старт "касетному скандалу", а один з його молодих "замів" Юрій Луценко йменувався в ті дні "співкоординатором акції". (Термін "польовий командир Майдану" принесла вже Помаранчева революція). Це по-перше.

Читайте: В "Беркуте" ребята спортивные, головой ударенные - экс-замминистра МВД

По-друге, активну участь в УБК приймала тоді ще мало кому відома "Батьківщина". Партія, але не її лідер. Частину акції Юлія Тимошенко споглядала з Лук’янівського СІЗО; її було заарештовано 13 лютого, а випущено на волю – 27 березня (на той момент УБК вже була розгромлена).

По-третє, до протестів долучилися чисельні політичні діячі (депутати і не тільки), чию когорту прийнято йменувати "націонал-демократами". Це – лідери і члени дрібних ліберальних партій, котрі потім склали основу ющенківської "Нашої України".

Самого Ющенка – підписанта "заяви трьох", певна річ, на мітингах і майданах не було. Він приєднався до опозиції лише 25 квітня 2001-го, коли Кучма відправив його у відставку. Ще півроку Віктору Андрійовичу знадобилося для того, аби дозріти до кроку назустріч лідерству в "Нашій Україні".

До певної міри УБК симпатизували і комуністи. Одначе вперше і востаннє в своїй історії вони мітингували разом з Тимошенко, Ющенко та Морозом вже у 2002-му, після проведення парламентських виборів, коли опозиція оголосила акцію "Повстань, Україно!".

Як діяли лідери опозиції тоді і тепер? Приблизно однаково. Упираючись у заздалегідь провальну ідею щодо імпічменту президента і знаючи при цьому, що "місія нездійсненна". Більш чіткого та конкретного сценарію вони не мали. А коли план закидати Кучму шапками (мова про 2001-ий) не вдався, акція припинила існування.

Читайте: Гриценко получил записи радиообмена "Беркута" во время разгона Евромайдана

І у 2001-му, і у 2013-му лідери опозиції проголошували полум’яні промови, водили багатотисячні колони вулицями, сподівались перемогти чисельністю і розраховували на те, що в "обвинуваченого" президента прокинеться потяг до самознищення своєї кар’єри.

ЦЕРКВА

Відмінності. У 2001-му від ієрархів церков очікувалось, що всі вони засудять дії протестантів. Що, власне, й було зроблено. Відкрито акцію УБК підтримав лише Блаженнійший Любомир кардинал Гузар – на той момент очільник Української греко-католицької церкви. Нині УГКЦ також в авангарді протестних мас, але повстанцям симпатизують також і православна церква Київського патріархату (а ще днями лютеранська кірха в Києві оголосила, що також готова давати прихисток маніфестантам, як це зробили в ніч з 29-те на 30-те листопада ченці Михайлівського монастиря).

ЗАХІДНИЙ СВІТ

Відмінності. Під час УБК симпатії західних політиків були цілком й повністю на стороні антикучмістів. Зараз є деякі нюанси: вони виникли після захоплення маніфестантами урядових будівель. Такий спосіб боротьби викликав несхвалення в Європі. Під час УБК подібних речей не відбувалось.

Читайте: Оппозиция и большинство в Раде достигли "хрупкого" контакта — Ефремов

АПОГЕЙ: ПОДІЇ НА БАНКОВІЙ

Подібності. Переламним моментом "України без Кучми" була спроба штурму адміністрації президента, яка мала місце 9 березня. Опозиція наполягала на тому, що цю спробу влаштували провокатори. Судячи з усього, так і було, позаяк Банкова виявилася повністю підготовленою: там не лише стояв "Беркут" у повній екіпіровці, але й були присутні офіцери СБУ, котрі вели оперативну зйомку.

1 грудня 2013 року невідомі також вирішили випробувати на міцність лави "Беркуту". Як і 13 років тому, опозиція говорить, що не відправляла під стіни АП "самовбивць". Кривавий фінал цієї драми є добре відомим: спецпризначенці пролили кров і нападників, і журналістів, і простих перехожих.

Відмінності. Нині – завдяки розвитку цифрових технологій і появи соцмереж – дії "Беркуту" зафіксовані чисельними джерелами і викладені в Інтернет. У 2001-му над затриманими жорстко знущалися за зачиненими дверима: Заарештованих жорстоко катували у райвідділках міліції, доводили до інвалідності.

Читайте: В оппозиции назвали условие для переговоров с властью

Спочатку число затриманих наближалось до трьох сотень осіб – переважно це була україномовна молодь з комітету "За правду!", яка не приймала участь у жодних радикальних діях. Після втручання тодішнього омбудсмана Ніни Карпачової студентів відпустили. За гратами лишились зо два десятка людей, яким відвели роль цапа-відбувайла.

СТАТТЯ "МАСОВІ ЗАВОРУШЕННЯ"

Подібності. За цією статтею нині висувають обвинувачення затриманим після подій на Банковій. Так само було і у 2001-му. Це одна з найбільш жорстких статей ККУ, її санкція передбачає жорсткіше покарання, ніж, скажімо, за зґвалтування. У 2001-му прокуратура просила для підсудних 10 років позбавлення волі, який вирок буде зараз (і чи дійде до вироку) – говорити ще зарано.

Цікавим є морально-етичний аспект судової справи: у 2001-му можливе довготривале ув’язнення було проблемою виключно самих підсудних, їхніх найближчих родичів та адвокатів. Опозиція підтримувала політв’язнів недостатньо, преса судовими засіданнями (за виключення першого та останнього) майже не цікавилась. 19 обвинувачених почувалися зрадженими та упослідженими.

Що стосується Євромайдану, то не далі як вчора авторці цих рядків довелося читати розпачливий "статус" однієї ФБ-користувачки, котра запитувала, чому на Майдані збирається мільйон осіб, а на суд до затриманих приходить лише десяток душ? Питання риторичне і таке, що викликає стійке відчуття дежа вю. "Якщо ви йдете на Майдан, де ризикуєте бути затриманим, знайте: революція до вас не прийде. Ми не в арабських країнах, де заарештованих відбивають у поліції всім натовпом", – пише вона.

ПРЕСА НА БАРИКАДАХ

Подібності й відмінності – два в одному. Журналістам, які ризикують висвітлювати події Майдану, зараз дістається так само, як і колись. Але "колись" діставалось все таки значно менше. За часів Кучми журналістська "корочка" важила значно більше. І ті медійники, котрі відходили з закривавленими головами від АП 9 березня 2001 року, були все ж випадковими жертвами. Ніхто зумисне не лупцював людину, котра показувала журналістське посвідчення. Щоправда, й з цього правила був виняток: кореспондент (на той момент) газети "Вечерние вести" Дмитро Шурхало відсидів 15 діб за "хуліганство": йому статус працівника мас-медіа не допоміг.

Читайте: Олейник пугает евромайдановцев трупами

ФІНАЛ: РЕАКЦІЯ СОЦІУМУ, НОВІ ЛІДЕРИ, ПІДВАЛИНИ НА МАЙБУТНЄ

Подібності. Всякий протест, якщо він таки відбувся і привернув до себе загальну увагу, вже є тією тканиною, з якою буде кроїтися майбутнє країни. При цьому результативність чи не результативність такого протесту є справою другорядною. Тільки той соціум, де такої тканини нема, приречений ходити голим.

Виходячи з цього, подібність УБК та Євромайдану в тому, що вони – так чи інакше – але закладають підвалини майбутніх масових виступів. Але на цьому подібності завершуються.

Відмінності. "Україна без Кучми" завершилась плачевно. Після розтоптаного 9 березня мітингу, після появи політв’язнів крива протестів різко пішла на спад. Наступного дня на вулицях Києва було рівно нуль демонстрантів. Напевно, можна казати, що суспільство виявилось не готовим до такого придушення інакодумства. Одначе наряду із цим є й цілком інакший наслідок: УБК породила нових лідерів. Хай потім країна розчарувалася і в них, але вони з’явились – і той таки Віктор Ющенко, і та ж таки Юлія Тимошенко.

Читайте: Яценюк объявил о расширении Евромайдана на все регионы Украины

Євромайдан, хоч і показав не бачений доти градус мужності і згуртованості (перший розгін "Беркутом" маніфестантів призвів лише до того, що наступного дня їхня кількість примножилася у рази), але поки що не дав країні нові обличчя протесту. І це при тому, що старі фізіономії (Яценюка, Кличка та Тягнибока) викликають більше питань, аніж замилування.

Нині є великий дефіцит по-справжньому відповідальних та креативних лідерів. В цьому відношенні Євромайдан є більш "тупиковою гілкою цивілізації", ніж УБК. І це при тому, що на Євромайдані стоїть нині цілковито нова генерація – покоління, народжене після 1991-го – студенти, котрі не знали "совка", а відтак виросли й сміливішими, й розкутішими, і креативнішими, ніж ті, хто виходив боротися з Кучмою 13 років назад.

Читайте:

Перетягивание Порошенко

Та вся ця відважна і талановита молодь ризикує зіткнутися з ще більшим розчаруванням у цій країні, ніж її батьки або старші брати й сестри. Й тоді вона або втече за кордон, або впаде в апатію, але – ще років за 10-15 – сама піде в лідери.

Бо кожен майдан, як вже було сказано, вагітний новим потужнішим майданом, і нема кінця їхньому коловороту.