Пауза у підписанні Угоди про асоціацію: хто починає, той виграє

Прийняте Урядом України рішення призупинити процес підготовки до укладання угоди про асоціацію з ЄС, оприлюднене 21 листопада 2013 року, рівно за тиждень до Вільнюського самміту "Східного партнерства", викликало шквал емоцій як всередині держави, так і за її межами. Вітчизняні і зарубіжні політики, аналітики та експерти видали на гора заяви, які в залежності від їх політичних поглядів та симпатій, носили діаметрально протилежний характер.

Пересічні громадяни теж не залишилися осторонь цих процесів. Українське суспільство в черговий раз розділилося на прихильників та противників даного рішення Кабміну. Одні потирають руки від радості, смакують чай (а хто й щось міцніше) на кухнях та перед телевізорами. Інші на вулицях організовують акції протесту. Так за останні дві доби в столиці, а також кількох обласних та районних центрах України відбуваються мітинги проти призупинення підготовки до підписання угоди про асоціацію з ЄС.

Загалом можна стверджувати, що улюблена національна гра українців - "назнач винного" - розпочалася. Цього разу гра вийшла на міжнародний рівень, активну участь у ній беруть гравці з Брюсселя, Вашингтона та Москви, які вже встигли звинуватити один одного в підступності.

Читайте: Евромайданы Украины. Онлайн-репортаж

Зокрема, член Єврокомісії з питань розширення і політики сусідства Штефан Фюле заявив, що можливо саме економічні і торговельні заходи Росії проти України змусили Київ припинити підготовку Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Про це він написав у своєму Твіттері: "Важко не угледіти впливу невиправданих економічних і торговельних заходів Росії по відношенню до Києва". В свою чергу Президент Росії Володимир Путін заявив, що Європейський Союз почав шантажувати Україну після призупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію, аж до сприяння в проведенні масових акцій протесту.

Всередині країни: опозиція звинувачує недалекоглядність влади і підступність Росії, влада – недолугість опозиції, непоступливість ЄС і нерозуміння Росії.

Суцільний вінегрет. Еге ж? Уявіть собі, як у всіх цих документах будуть розбиратися історики через десятки і сотні років!

Чи реально буде знайти винного, у разі якщо Угода про асоціацію не буде підписана? І чи є ще шанс в України підписати її ще у Вільнюсі, 28-29 листопада цього року?

Навряд чи винуватець буде знайдений. Все залежить від наслідків. Бо переможців не судять, переможеним – горе. Причому всім, не розбираючись, чия вина більша, а чия - менша. Ще Ільф і Петров говорили про те, що в кінці процесу на всіх чекає "покарання невинних і нагородження непричетних". Кожна із сторін "намалює" свого винного. Хоча в більшій чи меншій мірі, і це очевидно, винні всі сторони переговорного процесу: українська влада та опозиція, Європейський Союз, посередники, амбіції, непоступливість позицій... Чи правильно у призупиненні процесу євроінтеграції України звинувачувати Росію? Росія діяла виключно в рамках власних національних інтересів. Москва, застосувавши добре відомі та апробовані нею заходи економічного і торгівельного впливу на Київ, в черговий раз близька до того, щоб досягти свого.

Реально: чи могла Україна без допомоги ззовні протистояти Росії? Ні. Українська влада до останнього намагалася не піддаватися на російський тиск. Доти, поки погіршення міждержавних стосунків не вилилися у мільярдні збитки для українських підприємств, а відповідно і для української економіки.

А, що Євросоюз? Брюсселю, який занадто заглибився в суть внутрішніх українських проблем, відверто ставши на сторону опозиційних політичних сил при підготовці до підписання Угоди про асоціацію, було не до питань української влади. А вони носили доволі прагматичний характер. Якщо Угода про асоціацію в далекій перспективі принесе Україні позитивні зміни, то як нам у перші 3 - 5 років компенсувати втрати (за скромними підрахунками близько 5 млрд. дол. США в рік), які понесе держава внаслідок скорочення об’ємів торгівлі з Росією та країнами Митного Союзу? Як у такому разі платити зарплати, пенсії, стипендії, одночасно проводячи модернізацію та впроваджуючи європейські стандарти? Погодьтеся, відповідь ЄС (дамо один мільярд на сім років) виглядає, м’яко кажучи, як знущання - особливо на фоні 240 млрд. євро фінансової допомоги ЄС і МВФ для Греції,.

Хоча, не будемо вдаватися в цифри, не в них справа. На думку колишнього міністра закордонних справ Польщі Адама Ротфельда, для якого прийняте в Києві рішення не стало несподіванкою, одна з причин цього рішення – слабкість самого Європейського Союзу, для якого "Україна не стала ключовою темою". В ЄС, вважає він, взагалі не має стратегії ні стосовно до України, ні до Росії. До речі, Ротфельд – це один із "зубрів" польської дипломатії, великий друг українського народу (народився в Перемишлянах коло Львова) та учитель нинішнього міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського.

Читайте: Россия давлением вынудила Украину отказаться от евроинтеграции - Квасьневский

Щодо того, чи є ще шанс в України підписати Угоду про асоціацію в Вільнюсі. Він, є. І про це відомо як в Україні, так і в ЄС, США та Росії.

В разі, якщо українська влада отримає чіткі фінансові гарантії від Євросоюзу та США, рішення Кабінету Міністрів буде скасовано (тим більше, що Уряд не повноважний самостійно приймати рішення про зміни у зовнішній політиці), а Угоду буде підписано. Питання Юлії Тимошенко в цій ситуації не розглядається взагалі. Її остання заява – це крик душі ув’язненої, яка робила все, щоб вийти на свободу ще в 2013 році, але втратила цей шанс. Тимошенко намагається використати ситуацію. Якщо ж вона дійсно готова покласти себе на євроінтеграційний вівтар, тоді вона з цією заявою сильно запізнилася.

Читайте: Визит на вильнюсский саммит остается в плане Януковича

У будь-якому випадку: якщо Україні та ЄС до 28 листопада вдасться домовитися, рішення про припинення процесу підписання Угоди про асоціацію все рівно зіграє на користь української влади. Ризики непідписання для Глави держави Віктора Януковича практично нівелюються.

Гадаю, до 21 листопада навіть у найбільших єврооптимістів не було впевненості, що без вирішення питання екс-прем’єра ЄС погодиться підписати Угоду з Україною. Ми не знали і не знаємо, з чим їде на саміт Східного партнерства Ангела Меркель. Не знаємо, якою буде позиція Швеції та Нідерландів. Не було жодної впевненості у тому, що Європа нам скаже "Так!" Саме тому пауза в підписанні Угоди зробила позицію Віктора Януковича найоптимальнішою. Для прикладу, якщо ЄС пристане на його умови і Україна отримає фінансову "подушку" на проведення реформ та торгівельних суперечок з Росією, - ми у виграші. Якщо ж ні, то Віктор Янукович збереже лице перед виборцями: адже не Євросоюз, а Україна була ініціатором призупинення процесу підписання. Президент України не готовий, щоб у Вільнюсі йому показали на кут (в якому він має постояти і подумати над своєю поведінкою), при цьому вказавши менторським тоном: "Якщо будеш чемно поводитися, наступного року... або через рік... купимо велосипед! Або дамо цукерку. Ми ще не вирішили!" Янукович вчинив інакше: він не став очікувати на такий тон розмови. Він просто поставив Європу перед фактом: "Мені потрібен велосипед. Зараз. Цукерками не відкупитеся. Якщо ви не взмозі мені цей велосупед забезпечити, то це ваші, а не мої проблеми. Світ не без добрих людей!" Звісно, в такій ситуації говорити про постановку в кут не доводиться.

Читайте: Эксперт считает ЕС виноватым в торможении евроинтеграции Украины

На завершення - щодо згортання євроінтеграційних процесів в Україні та розворот українського зовнішньополітичного вектора в сторону Росії. Гадаю, цього не відбудеться. Чинників для цього є багато, але серед основних хочеться виділити два. По-перше, підтримка ідеї європейського розвитку держави серед громадян (в тому числі Південно-Східного регіону) зростає, а тому різка зміна зовнішньополітичного курсу може негативно вплинути на результати Віктора Януковича на виборах 2015 року. По-друге, Віктору Януковичу не потрібна підтримка Росії на президентських виборах. Президент РФ Володимир Путін – нефартовий для українських кандидатів на президентську булаву (Янукович - 2004 рік, Тимошенко – 2010 рік). Тому хто-хто, а Віктор Янукович триматиметься від Путіна, як найдалі. По-третє, Росія вже продемонструвала свою недоговороздатність – коли у квітні 2010 року у Харкові президенти Росії та України підписували відомі угоди, Росія зокрема обіцяла переглянути найближчим часом формулу ціни на газ для українських споживачів. Пройшов час, і Росія "забула" про свою обіцянку. Тому вірити в обіцянки та гарантії від Путіна – себе не поважати.

Тому згортання євроінтеграції не відбулося. Відбулася пауза у стосунках. Яка може протривати рік – два. А може сама собою розв’язатися 29 листопада 2013 року, у Вільнюсі.