Люстрація. Спроба номер…?

Необхідність заходів, до яких вдалися країни пост-комуністичної Європи ще два десятка років назад, в Україні мусуються і по цей день. Мова про люстрацію, законопроект щодо впровадження якої вкотре внесено на розгляд Верховної Ради. Авторами документу є три депутати-"нашоукраїнці": Іван Заєць, Ярослав Джоджик та Андрій Давиденко.

Парламентарі пропонують через 20 років після повалення СРСР і – відповідно – ліквідації КДБ – зайнятися виявленням колишніх агентів Комітету держбезпеки у лавах чиновників високого державного рангу. В пояснювальній записці до законопроекту йдеться про таке:

"Метою даного законопроекту є обмеження строком на п’ять років обіймання відповідних керівних посад в органах законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних органів в Україні посадових осіб, які співпрацювали з оперативними працівниками колишнього КДБ СРСР до 1991 р. як агент, резидент чи інший негласний нештатний співробітник або співпрацювали із спецслужбами інших держав як таємний інформатор чи помічник в оперативному отриманні інформації".

Яким чином відбуватиметься виявлення таких осіб? Шляхом "обов’язкового опитування працівників органів законодавчої, виконавчої, судової гілки влади, а також працівників правоохоронних органів на предмет співпраці з спецслужбами СРСР, та спецслужбами інших держав".

"У разі, якщо такі особи вже займають керівні посади у державних органах влади будь-якого рівня і відповідають ознакам суб’єкта люстрації (…) зазначеним законопроектом надаються права відповідним органам (…) порушити питання про звільнення зазначеного працівника із займаної посади", – говорять автори законопроекту.

Втім, у самому законі мовиться й про можливість застосування до суб’єктів люстрації амністії – але тільки в тому разі, якщо вони виступили із добровільним зізнанням щодо власного темного минулого. Чи буде проголосований такий законопроект та чи працюватиме він в принципі – покаже час. Деякі положення у ньому не виглядають чітко та ясно прописаними. Втім, річ навіть не в цьому. Постає закономірне питання: чи не запізно вишукувати агентів КДБ на 21-му році української незалежності?

Слід зазначити, що на початку 2005 року спроба провести крізь Раду законопроект про люстрацію вже мав місце. Тоді його зареєстрували народні депутати Андрій Шкіль (БЮТ), Василь Червоній та Сергій Олексіюк ("Наша Україна").

Автори так само акцентували на потребі виявити в лавах держчиновників екс-кадебістів, а окрім цього, наполягали й на тому, що претенденти на високі крісла мають також довести власну "непричетність до фальсифікації виборів президента України 2004 року". На дворі, повторимося, стояв 2005 рік, і така вимога звучала вельми актуально.

Ще одна відмінність тодішнього законопроекту від нинішнього: у текст першого автори закладали заборону обіймати державні посади людині, котра "виступала як адвокат на боці або в інтересах обвинувачення в судових засіданнях, у процесах над учасниками ОУН-УПА, іншими учасниками визвольних змагань, патріотами України, звинувачуваними в "українському буржуазному націоналізмі" та над учасниками правозахисних організацій у колишньому СРСР і Україні".

В законопроекті від Зайця, Джоджика та Давиденка ОУН-УПА не згадана, а про переслідування учасників визвольних змагань мовиться побіжно. Натомість з’явилися вимоги щодо недопущення до влади осіб, котрі закликали б до сепаратистських дій або виступали б фігурантами відкритих кримінальних проваджень стосовно скоєних ними корупційних діянь.

Як і документ 2012 року, законопроект-2005 передбачав преференції для тих, хто зуміє очиститись від підозр у скоєнні аморальних вчинків (про кримінальні діяння взагалі не йшлося) або ж напише щиросердне зізнання та буде амністованим. Перед такими персонами відчиняться заповітні двері у владу.

Що може зашкодити роботі подібного закону (в разі, звичайно, якщо він взагалі буде прийнятий)? Передусім, відсутність чіткого механізму збору даних відносно суб’єктів люстрації. Адже люстраційна комісія має витребувати необхідну їй інформацію у правоохоронних органів. І оскільки лобісти закону зацікавлені у відсіюванні агентів КДБ, природно, що під "правоохоронними органами" передусім мається на увазі нинішня СБУ.

Чи відкриє Служба безпеки свої архіви? Чи піде на співпрацю з щойно створеними люстраційними комісіями? Відверто кажучи, даний момент у законі виглядає його найбільшою ахіллесовою п’ятою. Що й робить намір в цілому дещо утопічним.

* * *

А тим часом зарубіжний досвід проведення люстрації засвідчує наступне.

Чехія:

Політологи сходяться на думці, що найкраще процес люстрації було проведено у Чехословаччині. Перехідний процес від комуністичної диктатури до демократії у Чехословаччині різнився від подібних процесів в інших посткомуністичних країнах саме люстрацією. В той час, як інші колишні комуністичні країни вершили політичну справедливість через суди (з дуже незначною кількістю звинувачувальних вироків), Чехословаччина, а надалі Чеська Республіка, обрала несудовий підхід.

Закон про люстрацію, який був прийнятий у цій країні 4 жовтня 1991 року, припинив свою дію 31 грудня 2000 року, оскільки на той час повністю виконав покладені на нього завдання. Впродовж дев'яти років його дії (фактично – шести, бо в останні три роки він майже не застосовувався) колишні партійні функціонери, офіцери колишньої комуністичної таємної поліції та їхні колаборанти були повністю виведені з верхніх ешелонів цивільних служб, судової системи, органів прокуратури, нової служби безпеки, директорського складу державних підприємств, управлінських апаратів Центрального банку, залізниці, вищих академічних посад, їм було перекрито шлях до полковничих та генеральських посад в армії.

Проте люстрацією не були охоплені кандидати та депутати вищого законодавчого органу, а також міністри колишнього комуністичного уряду. Укладачі закону про люстрацію виходили з того, що він не повинен бути інструментом помсти, а лише захисним механізмом нової крихкої та кволої демократії.

Болгарія:

Найбільш радикальний закон про очищення вдали та всіх державних, наукових і освітніх інституцій був прийнятий у Болгарії в грудні 1992 року. Він відомий під назвою "Закон Панєва" за прізвищем його автора, депутата болгарського парламенту. Панєв виходив з принципу, що після повалення комунізму немає альтернативи демократії, тому суспільство має або прийняти демократичні реформи, або самознищитися.

На думку Панєва, колишні комуністи здійснюють обструкцію реформам у Болгарії шляхом спроб захопити якомога більше політичної та економічної влади і увійти в нове суспільство з найменшими для себе втратами. Тому Панєв запропонував надзвичайно радикальні дискваліфікаційні заходи. Навіть провідні наукові працівники і академіки змушені були подавати докладні письмові заяви про свою попередню роботу та діяльність в осередках компартії.

Закон мав негативні наслідки, оскільки в Болгарії (на відміну, скажімо, від Польщі) не існувало сильної опозиції, і вся наукова, політична та культурна еліта мала партквитки в кишенях. За перші пару років дії закону втратили роботу 9 тисяч директорів підприємств, 14 тисяч офіцерів державних служб безпеки, 90 відсотків працівників державного управлінського апарату та одна третина дипломатичного корпусу. Замість прокласти шлях реформам, цей закон став для них бар'єром.

Росія:

В Росії законопроект про люстрацію колишніх партапаратчиків та офіцерів КДБ 1993 року підготувала та подала на розгляд парламенту Галина Старовойтова, на той час лідер "Демократичної Росії" та радник президента Бориса Єльцина. Сам Єльцин цей законопроект підтримав, але парламент – ні.

Угорщина:

В Угорщині посткомуністичний уряд прем'єр-міністра Йожефа Анталла ще до перших вільних виборів створив так звану "Історичну комісію", завданням якої було виявлення та недопущення у владні органи осіб, які були причетні до терору проти угорського народу під час придушення Угорського антикомуністичного повстання 1956 року. Членів цієї комісії призначав міністр юстиції.

Польща:

В Польщі ще до падіння влітку 1993 року уряду Ганни Сухоцької до Сейму було внесено шість різних законопроектів про люстрацію. На нинішній момент діє положення, що ніхто не може бути позбавлений права претендувати на будь-які посади в органах державного управління чи законодавчому органі, але всі повинні складати люстраційні подання про співпрацю зі старими органами безпеки.

У разі подання неправдивих даних про своє минуле кожна посадова особа може бути відсторонена від виконання свої обов'язків Люстраційним судом. Вже двічі обпікся на цьому відомий лівий польський політик Юзеф Олекси, який з причини неправдивих люстраційних свідчень у 1995 року позбувся посади голови уряду, а місяць тому – й крісла голови парламенту.

"Дика люстрація" посткомуністичної Європи:

Закон про люстрацію є потрібним, бо в іншому випадку спрацьовує так звана дика люстрація. Саме процеси дикої люстрації потрясають в ці дні дві країни. В Польщі поштовх цьому дало поєднання двох подій: вже згадана справа Юзефа Олекси і виявлення ще кількох відомих у країні людей, які приховали свої зв'язки з комуністичними службами безпеки.

Колишній публіцист газети "Жечпосполіта" Броніслав Вілдштайна розмістив в Інтернеті складений в алфавітному порядку список 240 тисяч колишніх спецслужбістів та їхніх інформаторів. Вибухнув гучний скандал, оскільки в списку значаться прізвища відомих публічних осіб (включно, скажімо, з популярним актором Даніелем Ольбрихським). Відтак справою дикої люстрації зайнялася прокуратура.

Подібні ж пристрасті розривали колись і політикум Литви. У 2005-му все розпочалося з повідомлень місцевих ЗМІ про те, що заступник голови парламенту Альфредас Пекелюнас фігурує у списку резервістів КДБ СРСР. Через кілька днів з'ясувалося, що у цьому списку є також прізвища міністра закордонних справ Антанаса Валеніса та голови Департаменту національної безпеки Арвідаса Поцюса.

Незабаром в ЗМІ вже гуляв список з прізвищами понад 350 відомих у Литві осіб, які колись співпрацювали з КДБ. Вважають, що його "злив" пресі колишній президент Литви Роландас Паксас на знак помсти за те, що у 2004-му році його відсторонили від влади шляхом імпічменту за звинуваченням у зв'язках з російськими напівкримінальними структурами та спецслужбами.

Литовська опозиція заявила, що виявлені резервісти КДБ не мають права надалі перебувати на займаних посадах, але президент Валдас Адамкус відкинув ідею люстрації, позаяк вона, за його словами, ще більше розбурхає пристрасті.