Чи зупинить НАТО Росію

Все залежатиме від України. Чи скористається вона шансом цього разу, вирішуватимедержавницька позиція влади і наполегливість суспільства.

Видео дня

Головним тлом, на якому відбудеться черговий саміт НАТО в Уельсі, є війна в Україні. Після провальних перемовини у Мінську війна із локальної загрожує перерости у загальноєвропейську. Хоча російські союзники в ЄС і намагаються забалакати загрозу подібної війни, очільник НАТО Расмусен чітко розставляє акценти.

Йому на зміну приходить колишній прем'єр-міністр Норвегії Єнс Столтенберг. Людина значно поміркованіших поглядів, ніж данець. Він є фігурою, з якою РФ пов'язує ослаблення заангажованості НАТО у питанні України. Коли Столтенберга називають проросійським - це не зовсім відповідає дійсності. Але фактом є те, що він не буде конфронтувати із "старою Європою" і послідовно опонуватиме Польщі, Румунії та країнам Балтії у питанні розширення НАТО і створення на східних кордонах Атлантичного Альянсу баз ППО.

Власне, через це головним претендентом на посаду Голови Європейської Ради був Дональд Туск. Складна система балансів і противаг, на котрих тримається ЄС, зумовлювала необхідність для дотримання рівноваги запропонувати цю посаду представникові проукраїнського лоббі. "Le Monde" вважає, що упродовж шести місяців, що триває конфлікт в Україні, власне Дональд Туск разом із очільниками трьох балтійських держав був найактивнішим політиком ЄС, у той час, коли "Ангела Меркель і Франсуа Олланд зволікали із реакцією у розрахунку на падіння температури в Кремлі".

Дональд Туск, звичайно, має свій бекграунд стосунків із Москвою, але не варто плутати бажання повернути на ринок РФ польську м'ясну продукцію зі зрадою. Декларований прагматизм потрібен був Тускові для вирішення внутрішньодержавних питань, але на міжнародній арені він буде змушений дбати не лише про власний імідж, але й про рейтинг його політсили у Польщі напередодні виборів. За будь-яких обставин, це призначення вигідне Україні. Потрібно лише вдало використати його. Наприклад, Порошенко може нарешті здійснити давноочікуваний офіційний візит до Варшави, щоб мати змогу поспілкуватися із прем'єром Туском напередодні офіційного вступу того на посаду "президента ЄС".

Саме зараз, під час зміни європейської влади, має бути максимально активною українська зовнішня політика. Перемога України на Донбасі кується і на Заході. Але для цього необхідно ставати суб'єктом міжнародних стосунків.

Путін, у свою чергу, намагається інтернаціоналізувати війну в Україні за власним сценарієм. Малопоміченим пройшло повідомлення про готовність ОДКБ відправити миротворців в Україну. Після гуманітарної експансії Путін має намір розгорнути в Україні експансію миротворчу. Полковник КҐБ добре пам'ятає есесерівський принцип: усі війни вести лише за мир.

Призабута Організація Договору про Колективну Безпеку (ОДКБ), для цього кілька років тому сформувала Миротворчі сили ОДКБ. Як стверджують керівники цієї структури, військовослужбовці, які входять до складу цих сил, добре вишколені і оснащені усім необхідним для "миротворства" озброєнням. Здатність МС ОДКБ розв'язувати миротворчі задачі перевірена на нещодавніх навчаннях "Нерушимое братство-2014", що відбулися в Киргизії. У навчаннях взяли участь війська усіх країн-членів МС ОДКБ: Вірменії, Біларусі, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану і РФ.

У далекій перспективі Путін бачить своїм союзником у світовій війні не ОДКБ, а значно вагоміших партнерів по БРІКСу. Бо серйозно розраховувати на армію Таджикистану, яка готова виставити аж 7300 бійців і якій Кремль пообіцяв виділити до 2025 року 200 мільйонів доларів підйомних, звичайно не варто. А ось для інтернаціоналізації війни на Донбасі подібні миротворці є абсолютно прийнятними.

Росія є правонаступницею та ідеологічною спадкоємицею СССР, прагне відтворити ті самі наддержавні структури, які існували у радянський період для контролю і домінування над іншими республіками. Для цього їй потрібний Митний союз як Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ), яка об’єднала увесь соціалістичний табір - на противагу капіталістам західної Європи.

А ОДКБ плюс БРІКС - це мавпування ідей Варшавського договору, який об'єднував підконтрольні СССР країни, що об’єднували проти НАТО. В біполярному світі Путіна можуть бути або суб’єкти його впливу, або його вороги, інші варіанти не розглядаються.

Досі у війні з Україною Росія діяла сама. Сама наражалась і на санкції, і на світову обструкцію. Кремлю набридла ця самотність – Путін надумав легітимізувати розв’язану ним війну через залучення до неї третьої сторони. І з цим не можна не рахуватися.

Читайте: Путин пошел по стопам Гитлера. Инфографика

Путін, очевидно, задумав зіштовхнути ОДКБ з Україною. Введення на Донбас миротворчого контингенту ОДКБ пов’язало би всіх учасників акції спільно скоєним злочином. Союзники стали б співучасниками.

І хоча жодних миротворців без резолюції Радбезу ООН ніхто не має право вводити, проте з гуманітарною експансією Москва впоралася без зайвих формальностей. І з миротворчою інтервенцією зможе діятиме так само.

Хоча у цьому випадку Путіну буде складніше - треба отримати добро решти країн-членів ОДКБ. Але інструментів тиску на союзників у Путіна є достатньо. Яскравим прикладом став Казахстан. Кремлівський блазень Жириновський пообіцяв розібратися із Казахстаном відразу після України. Там, мовляв, теж русофобські настрої культивують. А наступного дня вже сам Путін заявив, що Назарбаєв зробив унікальну річ - створив державу там, де її ніколи не було. Щось подібне, але з більшою зневагою, Путін говорив про Україну на Бухарестському саміті НАТО, де Україна так і не отримала очікуване ПДЧ. Як багато питань було б знято тоді цим одним правильним рішенням.

Читайте: Шендерович о задаче Путина: если не "съесть", то "понадкусывать" Украину

Що стосується нинішніх перспектив вступу України до НАТО, то президент Порошенко невпинно наголошує, що Україна не зможе стати членом Альянсу. Проте у Верховній Раді зареєстровано законопроект про скасування позаблокового статусу та інтеграцію до євроатлантичного простору. І хоча це лише передвиборчі технології, так само, як ініціатива проведення референдуму щодо набуття членства у НАТО, але при наявності волі українського суспільства, можна буде скористатися спекуляціями політиків і примусити втілити обіцяне до, після чи замість виборів. Недаремно Генсек НАТО Расмусен постійно твердить, що Україна стане членом Альянсу, була б лише на це політична воля.

Якщо цієї політичної волі бракує владі, то їй у прийнятті рішення може на допомогу прийти народ. Запорукою цілісності України і мирного європейського розвитку є вступ до НАТО. Війна РФ проти України у цьому випадку є не перешкодою, а саме каталізатором прийняття позитивного рішення.

Майбутнє України без перебільшень залежатиме від саміту НАТО в Уельсі. Запрошення Петра Порошенка є промовистим сигналом налаштованості НАТО, у першу чергу Генерального секретаря пана Расмусена, на залучення України у свій безпековий простір.

Читайте: Миф о всемогуществе Путина развеян

Хоча це не перший президент України, який побуває на такого рівня заході. Свого часу Ющенка теж було запрошено на саміт НАТО в Бухаресті - тоді Україна змарнувала свій шанс. Від квітня 2008 до вересня 2014 Україна пройшла тяжкий і тернистий шлях, попереду втрати і перемоги, але вдруге шанси даються не всім. І хоч Порошенко їде в Уельс казати "ні", але суспільство має іншу позицію і мусить це довести і президентові України, і решті світу, без огляду на будь-що, включно з виборами.