Апостоли піару. Ч.2

У першій частині нашого матеріалу ми побіжно охопили персоналії українських політтехнологів. Тепер перейдемо до ринку зарубіжних фахівців. Цей ринок існує і помалу делегує нам своїх емісарів. Та чи є в них потреба?

«Все флаги в гости к нам…»

«Для того, щоб бути політтехнологом в Україні, треба бути або українцем, або провести тут якусь частину життя. Рідко коли наші закордонні колеги бувають так само успішними, як вітчизняні фахівці. Це стосується і росіян, і інших гостей – американців, британців, французів (їх участь у виборах – це буквально одиничні випадки). Останнім часом конкуренцію їм почали складати ще й ізраїльські політтехнологи…», – розповідає «Обозревателю» Тарас Березовець.

Проблема російських консультантів у тому, веде далі Березовець, що у самій РФ давно не було повноцінних виборів. «Єдине, на чому вони можуть тренуватися, це – вибори до Держдуми, які відбуваються раз на 5 років».

До того ж, ті, хто замовляє саме росіян, потрапляють у пастку: на перший погляд, здається, що росіяни та українці – дуже близькі ментально, й тому першим організувати вибори для других буде нескладно. Насправді ж вирішальними стають відмінності між нами, на які спершу ніхто не звертає уваги, але які даються взнаки, коли вибори вже програні. Так, принаймні, вважає Сергій Гайдай.

«Всі бачать подібність, не враховуючи відмінності», – каже він. Хоч, на перший погляд, запрошення російських політтехнологів – варіант цілком прийнятний. Навіть питання мови в цьому випадку не стоїть. Натомість з’являється купа інших турбот.

Так само, як і у випадку з іншими іноземними (не російськомовними) політтехнологами. Вони «взагалі почуваються розгубленими та безпорадними, говорять розумні речі, але ніхто не знає, що з цими речами робити», – коментує Гайдай.

І, тем не менш, попит на іноземців не меншає. Хоч в Росії і «відсутнє конкурентне середовище» (Віталій Бала), тамтешні фахівці вміють підтримувати міф про свою незамінність. При цьому «фішка» росіян – це наголос на візуальні ефекти: бігборди, відеоролики і тому подібні доволі дорогі речі.

Проте на іноземних гостях українські політики не економлять. Їм дозволено бути коштовним аксесуаром, чого не скажеш про вітчизняних політтехнологів. «Слух політиків відразу погіршується на кілька позицій, коли наш політтехнолог озвучує суму гонорару», – коментує ситуацію Дмитро Видрін. І навпаки, вуха розпрямляються і перетворюються на міні-локатори, коли повз проходить розкручений іноземний фахівець.

Мати його в своєму штаті стало питанням престижу, вважає Видрін. Так само, як мати власний футбольний клуб, власну фракцію (чи хоча б групу депутатів в парламенті). Все це – обов’язковий набір з «тривожної валізки» більш-менш поважного олігарха, говорить він.

Усі запрошені технологи поділяються на дві групи, додає Гайдай. Перша група – це ті, хто приїжджає на короткий термін – відбути виборчу кампанію, заробити грошей і якнайскоріше повернутися додому. За приклад тут можуть стати Єфим Островський та Петро Щедровицький, котрі «робили» вибори «Озимому поколінню».

Другий прошарок – це «довгограючі» політтехнологи, котрі свого часу приїхали в Україну та й так і залишились на її теренах. Приклад: російський піар-менеджер Ігор Шувалов. (Його, між іншим, російські ЗМІ вважають причетними до створення проекту FEMEN).

Іноземцям простіше, зауважує Сергій Гайдай, вони можуть дозволити собі більший епатаж і більшу розкутість. Пошуміти на виборах в чужій країні і вчасно втекти, не боючись гніву ані влади, ані безпосереднього замовника (якщо кампанія, приміром, не вдалася).

При цьому, додають опитані «Обозревателем» експерти, грошовиті політики хоч і люблять заводити чималий штат політтехнологів (наших та запозичених), але ніколи не зізнаються у тому, що насправді користуються їхніми послугами. Натомість хвалитимуться, що організовують і проводять кампанію самотужки.

Їхнє бахвальство у цьому випадку нагадує слова д’Артаньяна-Боярського, котрий у відомому радянському фільмі казав: «Мені не потрібні академії. Кожен гасконець – з дитинства академік». Приблизно те саме говорять і політики, заявляючи, що вони політтехнологи – з пелюшок.

Дмитро Видрін називає таке заперечення очевидних речей «ефектом педікюру». Мовляв, всі політики-чоловіки (або переважна їхня більшість) таки ходить на педікюр, проте робить вигляд, що така краса дана їм від народження. Чому – загадка…

Оголосіть увесь список

А тепер іще одна загадка, але, слава Богу, не зовсім без розгадки. Мова про те, хто з технологів на які партії працює. Ми вже зауважували, що інформацією на цю тему середовище політтехнологів ділиться неохоче, точніше, не ділиться зовсім. І все таки, ось те, про що вдалося дізнатися «Обозревателю».

Партія регіонів

Послуговується традиційно власними політтехнологами, причому дехто з них вже отримав свого роду монополію на ведення кампанії. Це, в першу чергу, згадуваний у першій частині нашого матеріалу Юрій Левенець, а також Ігор Шувалов. Обидва співпрацюють з адміністрацією президента, тільки «спеціалізація» Шувалова – це, більшою мірою, робота з телеканалами, що належать Хорошковському та Фірташу.

Говорячи про Шувалова, в політтехнологічному середовищі відзначають, що до певної міри консультантом Банкової можна вважати і Єгора Бенкендорфа – генерального директора Першого Національного каналу. Поза тим на ПР буцімто працюють «якісь американці». Які саме? З цього приводу партійці зберігають інтригу.

Перший заступник голови фракції ПР у Верховній Раді Володимир Рибак підтверджує те, що його політична сила залучає і вітчизняних, і іноземних політтехнологів – будь-яких, «котрі розуміють особливості виборної кампанії України та менталітету її населення».

Рибак каже, що наразі триває «співбесіда» з пошукачами щастя в Україні. «Не важливо, з якої вони країни. Ми розбираємося у тому, чого вони хочуть: чи то просто заробити, чи успішно провести виборчу кампанію», – заявив депутат в інтерв’ю «Главкому».

Офіційним же керівником виборчого штабу ПР призначено першого віце-прем’єр-міністра України Андрія Клюєва. Подейкують, що до креативної групи цього штабу залучені всі ті, з ким мав нагоду поспілкуватися «Обозреватель»: Віталій Бала, Сергій Гайдай, Тарас Березовець. Плюс соціолог Євген Копатько, який, за даними джерел, вже не один рік працює на ПР.

БЮТ-«Батьківщина»

Тут також – власні, «перевірені» кадри, інтегровані в депутатський корпус: парламентарі Олександр Абдуллін та Віктор Уколов. Плюс, скоріше за все, стародавній ідеолог БЮТ Олег Медведєв. Довкола прізвища останнього, щоправда, останнім часом в’ються якісь невиразні чутки, що той або взяв тривалу «творчу відпустку», або загалом зібрався переметнутися у табір супротивника.

Відносно ж іноземних фахівців, то тут опитані нами експерти однозначні: нині «Батьківщина» не може собі дозволити подібну розкіш. Не по кишені це їм… Тож депутат-бютівець Сергій Пашинський, який, власне і розкрив секрет ПР (заявивши про те, що на Партію регіонів працюють американці), радше за все, просто позаздрив конкурентам білою або чорною заздрістю.

Що ж до офіційного керманича виборчої кампанії, то ним, як відомо став Олександр Турчинов. Про це йшлося позавчора – під час урочистого об’єднання БЮТ-«Батьківщини» та «Фронту змін» та зачитування відповідного звернення від Юлії Тимошенко. Так що Олександр Валентинович може сказати про своє керування виборчим штабом, як літературний «отец Федор»: «не корысти ради, а токма волею пославшей мя жены…».

«Фронт змін»

До речі, про користь і про заґратовану у Качанівській колонії «жену». У випадку з політтехнологами «Фронту змін» ситуація може скластися доволі дивна. Оскільки «фронтовики» стрункими лавами вливаються у «Батьківщину», призупиняючи членство у власній партії, то з їхнього боку логічно очікувати й на те, що саме БЮТ візьме на себе всі турботи щодо піару.

Так, принаймні, в інтерв’ю «Обозревателю» заявляє Тарас Березовець. «Навряд чи Яценюк буде залучати інших фахівців», – сумнівається він. Вочевидь, додамо ми від себе, Арсенію Петровичу досить й того, що 25 відсотків населення України (згідно одного з опитувань) сприймають саме його лідером опозиції (за відсутності Юлії Володимирівни, ясна річ).

Тож, скоріше за все, Яценюк таки дійсно зекономить на цій парламентській кампанії. Але ключові слова у даній фразі – «на цій парламентській кампанії». Бо на просуванні власного бренду Арсеній Петрович, ясна річ, не економить. Тим паче, що для нього з перемогою на виборах-2012 все не тільки не завершується, а лише розпочинається, адже попереду у Яценюка – президентська гонитва.

Імена тих, з ким зараз співпрацює Яценюк, не розголошуються. Зате відомими стають деякі особливості креативного мислення політтехнологів лідера «Фронту змін». За даними сайту «Revizor.ua», Яценюк віддав наказ збирати негативне досьє на керівників обласних та районних організацій «Батьківщини», та й взагалі на знакових бютівців.

Арсенія Петровича в цьому контексті буцімто цікавить, хто з його заклятих білосердечних друзів має проблеми з алкоголем (ба навіть з наркотиками), хто – «морально разлагается» тощо. Навіщо це йому? Оце вже питання до невідомих радників Яценюка. Наша версія проста: для того, щоб отримати певні козирі при укладанні спільного з БЮТ партійного списку.

В контексті політтехнологів Яценюка додамо ще й те, що йому приписують продовження співпраці з росіянами, котрі керували попередніми кампаніями Арсенія Петровича – Тимофієм Сергейцевим, Дмитром Куліковим та Іскандером Валітовим. Сам же Яценюк, як заведено у політичних колах, від своїх та чужих консультантів активно відкараскується.

І всі-всі-всі

Щодо наступного за рейтингом (після «Батьківщини» та «Фронту змін») проекту – партії Віталія Кличка «Удар», то тут думки експертів розійшлися. Віталій Бала припустив заангажованість в «ударний» труд американців, тоді як Тарас Березовець сказав наступне: «через проблеми з фінансуванням на Кличка працюють в якості політконсультантов політологи Ростислав Павленко та Володимир Горбач, а з народних депутатів – Володимир Курінний та Ірина Геращенко».

Ще одна прохідна партія – Комуністична – в силу своєї специфіки дійсно обходиться без політтехнологів. Це єдиний випадок, коли політикам, що акцентують на власних зусиллях щодо проведення виборів, можна вірити. Комуністи, щоправда, під час кампаній не роблять нічого, проте свій шматочок електорату матимуть й надалі – доки цей електорат природним чином не відійде в історію разом з Володимиром Іллічем та серпасто-молоткастою символікою.

Та якщо комуністи ще можуть сподіватися потрапити до парламенту, то у ВО «Свобода» Олега Тягнибока справи наразі зовсім кепські. Побалансувавши на межі прохідності, ця партія почала втрачати симпатиків, тож наразі соціологи дають «Свободі» не більше 3 відстотків. За словами Тараса Березовця, «свободівці», як і комуністи, обходяться власними силами. Тільки в їхньому випадку головними піар-менеджерами виступають партійці Андрій Мохник та Андрій Іллєнко.

Ось таким на сьогодні є приблизне співвідношення попиту та пропозиції на ринку політтехнологій. Далі – буде, адже на розкрутку політичних сил у всіх зацікавлених осіб ще є цілих півроку. Тож запасаймося попкорном і влаштовуймося зручніше…