Зламати плани Путіна можна лише виборами в один тур

Замість єднання та творення знову спостерігаємо намагання Тимошенко розпалювати взаємопоборення в демократичному таборі, хоча один раз це вже призвело до отримання влади в Україні лідером донецького кримінального клану. А зараз це може взагалі призвести до втрати української державності.

Коли спостерігаєш за передвиборчою кампанією Юлії Тимошенко, не покидає відчуття, що щось схоже можна спостерігати в риториці російської влади. Росія свідомо створила міф навколо "Правого сектору", а потім почала лякати ним і власних громадян, і мешканців Сходу та Півдня України, та взагалі весь світ. Причому, спочатку "Правий сектор" почали називати фашистською організацією. Хоча в своїй ідеології вона має значно менше спільного з праворадикальними партіями, які є в самій Росі, так і в Європі. При тому що, до речі, зараз такі структури у великому фаворі у російських можновладців.

Створивши міф про фашистський "Правий сектор", завдячуючи російські пропаганді, зараз вже майже не всіх українських громадян перетворили в представників цієї організації.

Ця демонізація малочисельної організації з мінімальним електоральним та політичним впливом потрібна російському правлячому режиму лише для того, щоби мати можливість нацьковувати власних громадян вже на все українське суспільство. Державне керівництво України, виходячи із заяв російського керівництва, перетворилось на фашистську хунту, зрозуміло, пов’язане з тим самим "Правим сектором". І вже створивши подібний власний повністю спотворений вигляд дійсності, вони звертаються до власних громадян та всієї світової спільноти з вигуком: "Та як же взагалі можна мати з ними справу? Та ніколи. Тільки непримиренна боротьба з ними".

Так от, показово, що саме такий метод демонізації неодноразово в своїй політичній кар’єрі використовувала і пані Тимошенко.

Зараз вона активно демонізує постать Дмитра Фірташа. Це їй потрібно, щоби мати можливість всіх своїх опонентів потім пов’язувати з цим "жахливим олігархом".

Жодним чином не зменшуючи негативи діяльності пана Фірташа, хочеться спитати, а чим він настільки жахливіше від того таки Ріната Ахметова? Фірташ був більш наближеним та мав більший вплив на Януковича ніж Ахметов? Ні.

А може він заробив більше коштів, ніж Ахметов, завдячуючи наближеності до Януковича? Теж ні. А може масштаб корупційних оборудок, пов’язаних з дерибаном державного майна, у Фірташа більше? Теж, мабуть, ні.

Взагалі роль Ахметова у створенні такого монстра, яким став Янукович, навряд чи з кимось можна зрівняти. Але от чомусь з Ахметовим пані Тимошенко не вважає неприпустимим для себе зустрічатися.

Юлія Тимошенко та її команда вже, мабуть, в усіх українських ЗМІ розмістили свою вимогу до Петра Порошенка розповісти про що він спілкувався з Фірташем. Хоча зустрічі політиків з впливовими бізнесменами є цілком поширеною практикою, і не тільки в Україні. Було би не дуже правдивим, якщо політики почнуть це заперечувати. Обговорення між впливовими політиками та представниками великого бізнесу ситуації в країні, їх ставлення до процесів в економіці та політичній сфері, є нормою.

При цьому, як на мене, питань у суспільства має бути значно більше щодо перемовин Юлії Володимирівни з Рінатом Леонідовичем та домовленостей між ними.

Бо ми бачимо, що пан Ахметов точно не робить жодних кроків, щоби припинити діяльність сепаратистських бандитських угруповань в Донецькій області, хоча його вплив на трудові колективи та місцевих чиновників надзвичайний. Навпаки, розігрування сепаратистської карти там здійснюється за прямої активної участі місцевих еліт, що пов’язані з Рінатом Ахметовим.

Важко, також, не звернути увагу, що Донецьким обласним управлінням МВС керує людина пана Ахметова. Це ж стосується практично всіх міліцейських районних керівників Донецької області.

При цьому, міліція Донеччини, отримуючи кошти з державного бюджету України, не ховаючись активно сприяє сепаратистам. А державне керівництво, в особі в.о. Президента України, прем’єр-міністра, міністра внутрішніх справ ніяк на це не реагує. Так от варто нагадати, що все це представники ВО "Батьківщина", яку очолює пані Тимошенко.

Добре, залишимо відкритим питання домовленостей пані Тимошенко та пана Ахметова.

Давайте подивимось, що робить і про що говорить пані Тимошенко зараз.

Ми зіштовхнулись з найбільшою у своїй сучасній історії загрозою втрати державності. Росія здійснила захоплення та анексію Криму. Існують надзвичайні ризики зовнішньої агресії з її боку та вторгнення російських регулярних військ на материкову частину України. Причому російським керівництвом обґрунтовується необхідність таких дій тим, що, мовляв, в Україні правовий та політичний хаос.

Очевидно, що протистояти цьому ми можемо демонстрацією єдності демократичних, проукраїнських сил, які просто зобов’язані хоча би тимчасово відкинути всі власні політичні амбіції та образи.

Лише таким чином можна провести президентські вибори в один тур і зламати плани Путіна з дестабілізації України.

Що ж робить пані Тимошенко в такій ситуації? Замість обговорення шляхів розбудови української держави, спільних дій по захисти української державності Юлія Тимошенко публічно проголошує, що ніколи не буде об’єднувати зусилля з Петром Порошенком, який за всіма соціологічними дослідженнями може виграти президентські вибори вже за підсумками першого туру. Вона вже зараз проголошує, що буде вести війну проти нього, в разі його перемоги. Вона та її команда не гребують використовувати неперевірену інформацію, що вкидається в українські ЗМІ російськими пропагандистами. Розповідає про неіснуючі "ідеологічні розбіжності". Хоча, принаймні, публічно, вона проголошує ті ж самі гасла, що її головний конкурент на президентських виборах – це відвернення російської агресії, збереження України як мирної, демократичної, соборної, європейської держави, її економічне відродження.

Отже, на жаль, замість єднання та творення ми знову спостерігаємо намагання пані Тимошенко розпалювати взаємопоборення в демократичному таборів, хоча один раз це вже призвело до отримання влади в Україні лідером донецького кримінального клану. А зараз це може взагалі призвести до втрати української державності.