Другий «пішов». Вірніше, сів…

Отже, дива не сталося: Юрія Луценка визнали винним і засудили до чотирьох років ув’язнення. Без відтермінування вироку і з конфіскацією майна. Як «бонус» – ще й з забороною займати державні посади протягом трьох найближчих після звільнення років. Щоправда, на «зоні» Луценко перебуватиме трохи менше трьох років, адже відрахування терміну починається з дня його арешту, тобто з грудня 2010 року.

Що далі? У площині юриспруденції – подача апеляції (її заанонсував адвокат Луценка Ігор Фомін), а згодом, можливо, – касації. Ймовірно, апеляційний суд «скине» Луценкові ще рік чи півтора. …Сьогодні на слуханнях вийшла багатообіцяюча «замінка», коли суддя Сергій Вовк раптом перервав зачитування своєю колегою Оксаною Царевич вироку і увів всю колегію до нарадчої кімнати: медійники, присутні на суді, сподівались, що після повернення суддівської трійки буде сенсація. Дарма: суд виявився доволі передбачуваним. Але, вірогідно, саме на другу інстанцію буде покладена місія здивувати громадськість милосердям «найбільш гуманного суду у світі». Недарма ж Царевич, перераховуючи пом’якшувальні обставини у справі Луценка, вказала ще й на критичний стан його здоров’я…

Відтак сидітиме Юрій Віталійович, можливо, зовсім недовго. Але знову ж таки: до виборів йому волі не бачити – це не викликає жодних сумнівів. І тут ми вже переміщуємося у площину виборчу. Про президентські вибори говорити, ясна річ, зовсім недоречно – не та Луценко персона, аби претендувати на крісло номер один, а от його причетність до парламентських перегонів могла мати різні форми. За умови, коли б Луценко отримав бодай умовне ув’язнення, присутність екс-міністра на волі, серед соратників / опонентів створила б нові правила гри. За гратами Луценко не буде самостійним ньюсмейкером. Ключове слово тут саме «самостійним», адже фактор Луценка опозиція, безумовно, використовуватиме у власних цілях.

Цікаво, між іншим, якою тепер буде доля якщо не самого Луценка, то його найближчих соратників. Включати Луценка у будь-який партійний список немає сенсу: це нічого не дасть колишньому міністру. Влітку минулого року «Обозреватель» друкував чернетку виборчого списку БЮТ, де на прохідних місцях опинились і сам Луценко, і його дружина Ірина, і сумновідомий водій екс-міністра Леонід Приступлюк, котрий відбувся умовним засудженням. Та поза цими персонажами є також і однопартійці Юрія Віталійовича, яких бажано «підібрати» котромусь з важковаговиків теперішньої опозиції – чи то «Батьківщині», чи то «Фронту змін»: чи станеться це, покаже час.

У третій – політичній – площині засудження Луценка матиме особливі наслідки. Як вже зазначено, опозиція бомбардуватиме гнівними заявами усі можливі та неможливі інстанції, міжнародні – в першу чергу. Не задля Луценка, безумовно. Його ім’я лише прикрашатиме таран, котрий лупитиме по стіні під назвою «влада». Так само, як це, власне, відбувається з іншим не менш відомим ім’ям – Юлії Тимошенко. Хай депутати останньої скільки завгодно повторюють, що ЮВТ керує фракцією з Качанівської колонії, хай переконують, що Юлія Володимирівна в курсі всіх партійних справ; останній відведена роль такої собі «тюремної королеви» (за аналогією з королевою англійською) – почесна місія бути де-факто порожнім містом, на котрому хтось робить піар і розбудовує власний імідж.

А оскільки Юрій Луценко від самого початку був менш значимою фігурою, ніж його колишня патронеса, то він може бути певен: соратники забудують його ще швидше, ніж забули Юлію Володимирівну, під колонією якої все рідішають і рідішають натовпи співчуваючих (власне, їх там немає вже зовсім – ані обласна організація «Батьківщини», ані мозковий центр на Турівській не переймаються акціями такого штибу). Єдине, на що може розрахувати Луценко, це те, що однопартійці і колеги по опозиції, будучи «публічними політиками», як говорить в коментарях «Обозревателю» політолог Сергій Таран, залюбки згадуватимуть «посадку» колишнього урядовця для підвищення власного рейтингу.

А доповідачі ПАРЄ по Україні Майліс Репс і Марієтта де Пурне-Лундін їм так чи інакше у цьому допоможуть: вони вже наполягали на жорсткому варіанті резолюції щодо нашої держави під час останньої – січневої – асамблеї. Загроза застосування санкцій проти України була ледь-ледь відведена (м’якший варіант резолюції пройшов з перевагою лише в один голос). Від офіційного Києва очікували, що влада візьме до уваги вимоги ПАРЄ, серед яких – чорним по білому – наполягання на звільненні Луценка і Тимошенко. Влада вимоги проігнорувала, тож тепер буде розрулювати проблему, яку сама створила. А опозиція – та, що лишилась на волі – контролюватиме, аби проблеми не ставало менше.