Блог | Упадок культурного наследия ведет к исчезновению нации

Кожен народ має свою унікальну історію, яка протягом віків закарбовується у вигляді культурної спадщини – безцінного скарбу, що передається від покоління до покоління. Навіть коли народи зникають, після них залишаються матеріальні й духовні цінності, які або служать їхнім послідовникам, або, на жаль, знищуються ними.

Видео дня

Працюючи багато років у сфері охорони культурних пам'яток, я щодня переконуюся, що культурна спадщина завжди була і залишається предметом вивчення науковців, гордістю народу і, на жаль, інструментом маніпулювання політиків.

Наша земля береже в собі спадок багатьох цивілізацій – від трипільців, які творили свою культуру протягом тисячоліть на землі України, але повернулися до українців лише в часи Незалежності. Славетний скіфський період української землі, відомий і шанований в усьому світі, теж намагалися відірвати від нашої історії. А якщо подивитися на найтаємничіше перше тисячоліття нашої ери, коли на українській землі жили кіммерійці, сармати, готи, гуни, існувала частина хозарського каганату, то з точки зору радянської історії, всі ці процеси світового масштабу нібито проходили без участі праукраїнців.

Радянщина намагалася применшити роль наших предків, зображуючи їх примітивними племенами, які начебто не мали стосунку до великих подій минулого. При цьому замовчувався той факт, що 90% римських скарбів, знайдених на території Радянського Союзу, було виявлено саме в українській землі. Навіть культуру Київської Русі, яку вже неможливо відірвати від української землі, намагалися привласнити нащадки московії.

У наш час становлення України як світової держави потребує докорінної зміни ставлення до культурної спадщини. Маємо наполегливо доводити, що культурна спадщина українців – це спадщина всіх народів, які проживали на території України протягом десятків тисяч років. Трипільська культура відобразилася в стилі українських хат і розписі стін, скіфські кочові традиції закарбувалися в козаччині, а хозарська толерантність до різних культур породила нашу українську гостинність, що яскраво проявляється в традиціях української міської культури.

Ми спостерігаємо безперервний розвиток української ідеї, втіленої в традиціях, мистецтві, мові, архітектурі. Саме ця тяглість і відтворення в кожному новому поколінні неповторних українських культурних традицій дратували російську імперію. Вона постійно намагалася зруйнувати самоусвідомлення українців як послідовний перехід із покоління в покоління цінностей, народжених на цій землі.

Важливо підкреслити, що під терміном "українські культурні надбання" слід розуміти не національну, а територіальну складову. На території України проживає багато національностей, які вкладають свій національний внесок в українську культуру. Українці, євреї, кримські татари, вірмени, греки і багато інших народів сформували українську культурну спадщину, яку за всяку ціну намагаються знищити наші недобрі сусіди.

Методів нищення випробувано безліч: заборона мови, руйнування пам'яток, привласнення українських надбань, розділення української спадщини на національні комірки і протиставлення їх одна одній. У наш буремний час ми це відчули сповна, коли Росія краде і привласнює собі надбання української землі: скіфське золото, картини Айвазовського, ікону Вишгородської Богоматері, артефакти Київської Русі. Навіть останки київських князів вивезені до Москви, щоб неможливо було методами генетичної експертизи довести тяглість генофонду українського народу.

Але в наші часи виник ще один спосіб поглиблення занепаду української нації – нищення культурної спадщини руками самих українців. У Києві недопрацьоване законодавство у сфері культурної спадщини з одного боку дозволяє брати у приватну власність об'єкти культурної спадщини, а з іншого – майже унеможливлює скасування такого права у суб'єктів, які не можуть або не хочуть утримувати ці об'єкти в належному стані.

Держава через корпоративні інтереси не докладає достатньо зусиль для збереження і відновлення пам'яток. Забудовники зацікавлені не в реставрації пам'яток, які вони взяли у власність, а лише чекають, щоб вони зруйнувалися, аби на їхньому місці побудувати черговий скляно-бетонний монстр. Так і стоять у Києві й руйнуються Гостинний двір на Контрактовій площі, замок Барона на Ярославовому Валу, садиба Міхельсона на вулиці Чикаленка і багато інших історичних будівель. Руйнівники і шукачі матеріального зиску на зруйнованому культурному київському просторі ніколи не були покарані і ніколи не каялися у скоєному. Архітектори з митців перетворилися на обслугу забудовників, а депутати протягують закони, потрібні для ефективнішого руйнування. Але що буде з нацією, яка занедбає свою культуру, забуде своє коріння, перетворить історію тисячоліть на грошові знаки? Така нація рано чи пізно зникне, і її місце займуть інші.

Важливість культури, історії, тяглості поколінь чітко розуміє наш сусід-ворог. Він намагається привласнити те, що йому ніколи не належало, вбити у світову свідомість, що Україна – це невід'ємна частина росії. Тому розуміння культури, культурної і природної спадщини, їх цінування і збереження є запорукою збереження української ідеї і розбудови мурів перед навалою недоброзичливців. Це наш святий обов'язок перед минулими і майбутніми поколіннями – зберегти і примножити те, що творилося протягом тисячоліть на нашій благословенній землі.

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...