"Євролазня Януковича" переплюне "Матір Батьківщину"

"Всякому городу нрав і права, всяка імієт свой ум голова", – мережив колись свою філософську думку Григорій Сковорода. Думається, що якби мислитель потрапив у наше з вами сьогодення, то цей поетичний вислів набув би ще глибшого змісту. Скажімо, у Києві просто дикунські "нрави і права", і в багатьох склалося враження, що у столичному граді не "імієт свой ум голова". Безголов’я якесь! Що там казати, якщо навіть мер міста Леонід Черновецький, виступаючи якось в телепрограмі "Свобода слова", заявив: "...Дайте мне свои мысли".

Зате у нашої влади з’являються "мысли", коли йдеться про земельний дерибан. Втім, тут і кумекати особливо не треба. Хапнути якомога більше ласих шматків – ось завдання номер один. Прикладів – море. Але з-поміж них виокремлюється один – будівництво диво-терема на Печерську. Цю хатинку кмітливий народ уже встиг охрестити "євролазнею Януковича". Хоч сам Віктор Федорович, певно, ні сном, ні духом не відає, що витворяють його землячки на печерських пагорбах. Шкода. А то всипав би їм...

Події поблизу Співочого поля та Музею історії війни вкотре підтверджують сумний висновок: Київ безсоромно віддано на пограбування кланів та олігархічних груп. Мова про те, що за допомогою рейдерських атак та різних комбінацій триває масована "прихватизація" об’єктів комунальної власності і землі. І усе це робиться з мовчазної згоди мера міста Леоніда Черновецького та його бригади.

Тремтіть усі, донецькі йдуть!

Печерські пагорби для донецьких – найласіший шматок. Так в історії вже склалося, що саме на цих привабливих і коштовних схилах розкинулося генеральське село. Тут, в Козятинському провулку, 14 незаконно будують кількаповерховий таємничий дерев’яний терем. Місцеві люди висловлюють версію, що це зводять будинок відпочинку для вищої еліти з донецького краю, тут буде і сауна, і басейн...

Цей дерев’яний терем на фоні знаменитого монумента в генеральському селі люди охрестили "євролазнею Януковича"

Що ж, яких тільки забаганок немає у малих і великих керманичів та їхніх підпасків. І нехай би вони вже тішилися голяка у тій євролазні поблизу Співочого поля, якби не одна цікава обставина – оця дерев’яна химера може заступити собою навіть монумент Матері Батьківщині. Оце так будівельні апетити у донецьких! Гляди, скоро й поблизу лаврської дзвіниці зведуть палац для Ахметова.

Про євролазню добре знає Леонід Черновецький, адже жителі Печерська неодноразово скаржилися йому на це дикунське будівництво, на земельний дерибан. І що ж Леонід Михайлович? З його відповіді випливає, що він – ну просто найлюдяніша людина у світі, що до киян ладен прихилити і серце і душу. "Величезна Вам людська вдячність за віру і надію, які покладаєте на мене як на Київського міського голову, - пише він у листі до однієї з пенсіонерок. - Оцінка моєї діяльності такими людьми як Ви надихає мене і команду моїх однодумців на подальшу роботу, спрямовану на захист інтересів соціально незахищеного населення та надання допомоги тим, хто її потребує..."

Якого великого артиста втратив світ! Бравісімо, пане мер! Пенсіонерка інформувала градоначальника про вражаюче самовільне будівництво на найдорожчих земельних маківочках Києва, зокрема про кабмінівську євросауну. Пан Черновецький відписався лише одним реченням: "Вивчення вашого питання я доручив своєму першому заступнику Голубченку А.К. та за результатами розгляду вас буде додатково поінформовано".

Опустіть завісу, фарс скінчився, як той казав. "Вивчення питання" бригадою Черновецького закінчилося... продовженням незаконного будівництва спецлазні. Далі ми вам покажемо, як це хитромудро відбувається, як завуальовано забирають у киян об’єкти комунальної власності та землю, щоб "садити" на пагорбах подібні євролазні. Хіба це не грабунок серед білого дня?

Давайте поки що проведемо екскурсію по цих "золотих" крутосхилах Печерська (земля тут на вагу золота), куди, схоже, ходитиме паритися донецька номенклатурна братія.

Поруч із головним входом до Музею історії Великої Вітчизняної війни колись проліг короткою дорожньою ниткою Козятинський провулок. Тут своєрідне верхів’я генеральського села. Після 1945 року цю місцину вподобали знатні генерали, інші круті військовики, ось тому, певно, звідси й назва – генеральське... Нині їхні будинки виглядають надто скромно порівняно з палацами сучасних київських багатіїв, політичних і державних мужів. Скажімо, люди подейкують, що у генеральському начебто мешкають екс-міністр Валерій Череп, голова Антимонопольного комітету України Олексій Костусєв. Ходять чутки, що тут придбав собі віллу і колишній завгосп тодішньої президентської Адміністрації Леоніда Кучми, що тут отаборився своїм замком олігарх Вадим Рабинович. Я чув і таке: свого часу один із заступників колишнього мера столиці Олександра Омельченка купив тут хатинку за 900 тисяч доларів. У генеральському розташована і розкішна резиденція британського посла.

І все ж на цій місцині зустрічаються ще й старенькі будиночки, господарі яких відчувають на собі постійний пресинг з боку різних пройдисвітів, маклерів, темних посередників… Мова лише про одне – власникам цього житла настійливо радять виставити його на продаж, дехто на словах обіцяє за нього золоті гори, але є й такі, хто прозоро натякає: якщо не погодитеся продати свої квадрати, то життя у генеральському вам не буде. І люди страшенно бояться бути обманутими, залишитися на старість і без хати, і без грошей. Але це ще півбіди. У їхніх душах давно поселився страх, що за цю "золоту" нерухомість їх можуть спалити, покалічити і навіть відправити на той світ. Тут пам’ятають, як одного з місцевих пенсіонерів було задушено, а його житло прибрали до рук якісь спритники.

Ось цей страх накладає відбиток і на спілкування аборигенів генеральського, і на їхню поведінку. Дехто воліє навіть на вулиці не показуватися, а якщо й піде до крамниці чи у якихось справах, то намагається прошмигнути тихо й непомітно. Люди снують, як тіні! Їх залишили напризволяще з бандою! Декого з них маклери так вже допекли, що ті змушені зачинити свої будинки і на деякий час перебиратися жити у висотки, до дітей та внуків. А ще напівкримінальні бригади вдаються до різних схем щодо захоплення землі. Одна з них – вони якимсь чином відшукують колишніх мешканців відселених будинків (деякі об’єкти з різних причин не було знесено) і з допомогою судів через десятки років стають новоявленими власниками колись втраченої нерухомості. Після таких кульбітів ці "хазяї" при підтримці "потрібних" людей з бригади Черновецького розпочинають війну за приєднання до своїх маєтків сусідніх земель... Ось такі вони, дикунські звичаї і порядки у генеральському. Воно й не дивно. Сотка землі тут коштує більше ста тисяч доларів. Маєш десять соток – і ти вже мільйонер.

Ось у цій зоні мільйонерів, в Козятинському провулку, 14, і будують диво-теремок для донецьких. Але фокус у тому, що його зводять на тому місці, де ще минулого року стояв одноповерховий цегляний будинок комунальної власності Києва. Ця споруда належала Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Печерського району (КП УЗН). Зеленбудівці зберігали тут свої газонокосарки, лопати, віники, граблі... Вони ж-бо опікуються територією Музею історії Великої Вітчизняної війни, ландшафтним парком, Співочим полем. І таке розміщення цієї маленької виробничої бази саме тут було дуже вигідним та й доречним.

Так виглядав садовий будиночок до нашестя "донецьких" в Козятинському провулку, 14

Садовий будиночок не просто узяв та й щез в одну мить. Кажуть, що якісь лиходії вночі його розібрали по цеглині. А на цьому місці було вирито величезний котлован і робітники поспіхом стали мурувати підвали. Скоро вони взялися й за перший поверх. І робиться це упритул до сусіднього житлового будинку, порушуючи усі норми і правила. На очах у киян, всуперч їхній волі, без згоди Київради виростає дерев’яний терем, з дорогих матеріалів. А може, у цьому палаці комунальники збиралися тримати свої граблі та віники? Можливо, це чергова забаганка Черновецького? Гм-м, воно-то правда, та брехнею дуже пахне. Де ви бачили садовий будиночок вартістю в мільйон доларів?

Очевидці стверджують, що на об’єкт періодично навідувалися якісь пихаті персони. Один з них спочатку вихвалявся, що працює помічником самого Віктора Януковича, правда, згодом він вже зізнавався, що трудиться в апараті Володимира Рибака. Приходили сюди і якісь темні особи і всім, хто протестує проти спорудження євролазні погрожували показати, де раки зимують, а ще – розібрати по цеглинці і їхні будинки. І такі погрози, враховуючи підтримку донецьких Печерським райсудом, – цілком реальні.

Об’єкт комунальної власності, що належав громаді Києва, розібрали по цеглинці

І це все неподобство чиниться в історичній частині столиці! Кияни пам’ятають, як мер Леонід Черновецький ще минулоріч обіцяв: "Ми складемо незалежний Генплан, щоб серцевина Києва лишилася незайманою". А Печерськ якраз і є тією серцевиною. Але тут – суцільний правовий нігілізм і ганебні речі.

Майно громади крадуть, а влада мовчить

Давайте проаналізуємо, як же діяла влада, коли побачила, що у неї (заради євролазні!) вкрали шматок пирога, себто землю і будинок комунальної власності. У грудні минулого року начальник Управління державного архітектурно-будівельного контролю КМДА Олександр Ребицький направив заступнику міського голови, секретарю Київради Олесю Довгому доповідну. Мова – про той самий дерев’яний терем-теремок чи то пак – євролазню по Козятинському провулку, 14.

"...4 травня 2006 року комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Печерського району підписало, як замовник, договір генпідряду з ТОВ "Мегаполіс ДКС", який передбачає будівництво на земельній ділянці в Козятинському провулку, 14 нової будівлі замість старої. Будівництво розпочато і ведеться без відповідного дозволу та належно затвердженої документації. За ці порушення заступника директора ТОВ "Мегаполіс ДКС" Масалкіна Р. Г. притягнуто до адміністративної відповідальності. На ТОВ "Мегаполіс ДКС", як на юридичну особу, накладено штраф... До прокуратури міста Києва направлено пропозицію про відповідальність та самоуправство посадових осіб як замовника, так і генпідрядника, які допустили знесення будівлі комунальної власності і самочинне будівництво нової".

Отже, вимальовується певна схема: зеленбудівці знайшли інвестора, підписали угоду і... раптом випнувся химерний терем. Євролазня випнулася! Але чому не було проведено тендер щодо такого будівництва? Чому про цей грандіозний витвір не відає Київрада? І чому саме ТОВ "Мегаполіс ДКС" доручили справу? Як і чим розраховуватимуться комунальники з цією фірмою? На ці питаннячка у влади відповіді немає. На порушників посварилися (для годиться) пальцем і відразу ж забули про скандал. Ані податкова, ані Контрольно-ревізійне управління Києва не захотіли розбиратися з цією комбінацією, мета якої – тихцем вивести з-під опіки міста комунальну нерухомість та ділянку і передати її донецьким...

Що відомо про ТОВ "Мегаполіс ДКС"? Минулого року в ЗМІ спалахнув скандал – ця фірма узялася інвестувати кошти у будівництво багатоповерхового торговельно-житлового комплексу по вулиці П. Григоренка, 23 (Дарницький район). За часів Олександра Омельченка, зокрема у 2004 році, цю ділянку площею 0, 58 га було відведено Володимиру Сиротіну та передано в короткострокову оренду на два роки. А потім пан Сиротін та "Мегаполіс ДКС" уклали між собою інвестиційну угоду, розпочалося будівництво. Але проти цього проекту горою стали місцеві мешканці, вони стверджували, що роботи ведуться з порушенням закону, що владі начхати на права людей. Люди звернулися по допомогу до Леоніда Черновецького, але було марно -- мільйонер-банкір їх не почув.

А тепер ось "Мегаполіс ДКС" жене вгору євролазню на Печерську. Тандем "Сиротін – Масалкін" знову разом... Бачте, в генеральському "засвітилися" й інтереси пана Сиротіна (про це трохи пізніше). Сануна виростає як на дріжджах. Тут навіть і не думали припиняти роботи. "Творців" цього терема не спинила навіть судова ухвала про заборону фірмі ТОВ "Мегаполіс ДКС" "проводити будь-які будівельні роботи по Козятинському, 14". Втім державний виконавець А. Філончук чомусь не домігся примусового виконання судового рішення. Невже донецькі такі всесильні?

Про євролазню в генеральському добре відомо й заступнику Черновецького, секретарю Київради Олесю Довгому. Зі скаргою до нього звернулися кияни, стурбовані експансією донецьких багатіїв на печерські схили. У лютому 2007 року пан Довгий проінформував заявників про таке: "...На ділянці (Козятинський провулок, 14) ведеться будівництво споруди невідомого призначення, без відповідного дозволу і належним чином затвердженої документації".

Ось такі підвали вимурувано під євролазнею

Ось так євролазня стала "спорудою невідомого призначення". Нагадаємо, що у травні 2006 року столичне Управління Держархбудконтролю вдарило на сполох, зафіксувавши на об’єкті порушення. Але куратори євролазні й не думали виконувати суворі приписи. І ось уже в лютому 2007 року Олесь Довгий спокійнісінько зазначає, що "на ділянці ведеться будівництво...". Словом, діло горіло успішно. Довгий відписався та й, певно, відразу забув про печерську історію. Зате сьогодні він мастак вихвалятися в пресі щодо "прозорсті влади при вирішенні земельних питань". О, у генеральському ця "прозорість" чудово проглядається. Стривайте, а може пан Довгий також буде паритися у цій лазні?

Постає запитання: то є у Києві влада чи немає? Якщо є, то чиї інтереси вона відстоює? Олігархічних груп та кланів? Тим часом пан Черновецький закликає: "Шановні кияни, вам треба спілкуватися з адміністрацією та вимагати, аби питання вирішувалися". Овва! В народі кажуть, лепечи що хочеш, аби губи не дармували. Жителі Печерська, захисники історичної спадщини вже втомилися обивати пороги мерії й з фактами в руках доказувати: щомісяця, щоднини триває нахабна "прихватизація" комунальних об’єктів, міської землі. Вкрадено десятки, якщо не сотні, гектарів. І цьому сприяють деякі районні суди, зокрема Печерський, які підтримують рейдерські атаки на комунальну власність. Євросауна в генеральському – один із таких прикладів.

Оскільки у мерії заплющили очі на химерну євросауну, кияни просигналізували про незаконне будівництво "нагору", у Кабінет Міністрів. Вони, зокрема, достукалися до віце-прем’єра Володимира Рибака. Та марно – роботи на об’єкті продовжуються. В оборонців комунальної власності міста є питання до віце-прем’єра: чи має він якісь приватні інтереси у генеральському селі? Не хочеться думати, що пан Рибак зацікавлений у будівництві дерев’яного терема (з євролазнею) на печерських пагорбах. А може, хтось прикривається його ім’ям, називаючи під час розмов з жителями Печерська щодо ситуації в Козятинському провулку прізвище Рибака?

Шахраям зручно й безпечно під владним "дахом"

А тим часом із стратегічним об’єктом, себто євролазнею відбувається ось що. На будинок № 14 (на садовий теремок, якого вже немає -- його розібрано вночі по цеглинці, як ми знаємо) сьогодні претендує такий собі громадянин В. Мойса. Він пред’явив якісь дивні папери про те, що у 1996 році нібито придбав цей будинок у громадянки Солодникової. Оце так історія! Через багато років раптом з’явився якийсь загадковий власник. Але ж будинок весь цей час перебував у комунальній власності міста. Київрада не давала згоди на відчуження цього об’єкту. І депутати Київради про цю комбінацію навіть не здогадуються. Очевидно, ми маємо справу з рейдерською атакою, яка передбачає одне – за допомогою судів та БТІ забрати комунальну власність міста та землю. Хочете підтвердження цьго? Будь ласка. 7 березня 2007 року Печерський райсуд Києва розглянув справу № 2-944.07 і виніс сенсаційне рішення – визнав право власності на будинок № 14 по Козятинському провулку за гр-м В. Мойсою.

О, такій комбінації навіть сам Бендер позаздрив би. Тобто, пан Мойса раптом став власником отого химерного дерев’яного терема "невідомого призначення, без відповідного дозволу і належним чином затвердженої документації" (за висловом Олеся Довгого).

І чому, цікаво, тепер мовчить пан Довгий? Невже і йому донецькі отуманили зір? Його патрон Черновецький визнає в пресі: "На превеликий жаль, бюрократична система дуже корумпована. Керівники деяких комунальних підприємств ідуть на ці посади, щоб одразу красти". Але ж сам мер не припинив земельний дерибан у генеральському селі, не поставив на місце деяких комунальних керманичів, які усіляко підігрують бендерам від будівництва.

У Києві із землею твориться таке, що аж жах морозом бере. Директор Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Печерського району (КП УЗН) П. Коротинський – це ж на балансі його відомства перебуває євролазня, себто колишній садовий будиночок – замість того, щоб обома руками вчепится в комунальну власність міста і захищати її в інтересах усіх киян, потурає рейдерським набігам, сприяючи виведенню з-під опіки київської громади дорогоцінних об’єктів нерухомості. Та що ж це за порядки?

Дуже дивну позицію зайняли охоронці закону. Один із прокурорських працівників, поцікавившись будівництвом євролазні, таке написав, що, як мовиться в народі, пес з маслом не з’їсть. Замість того, щоб притягнути пана Коротинського до суворої відповідальності він почав вимагати, щоб під стратегічний об’єкт забрали ще й шматок сусідньої ділянки. Мов заморочено в Києві, мов заморочено.

Підводимо вас, читачу, до комбінації №2 щодо захоплення комунальної власності столиці. Зауважу лишень, що комбінація №1 полягала у дивовижному "перетворенні" садового будиночка зеленбудівців у євролазню.

Попри протести та занепокоєння городян, які шлють скарги та листи з описом незаконного будівництва у всі владні структури, незаконна новобудова зростає, як на дріжжах

Так вже сталося, що поруч із сауною знаходиться ще один об’єкт міської власності – одноповерховий цегляний будинок. Він перебуває на балансі іншого комунального підприємства -- "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району" (КП ШЕУ). За цією адресою – Козятинський провулок, 12, - мешкали кілька сімей комунальників. Тут їм виділили службове житло.

Дивовижно, але й цей будинок міська влада вже втратила. На цих двох об’єктах уже немає табличок, що це – комунальна власність. Тут – високий паркан, цілодобово чергує приватна охорона, яка фіксує кожного, хто цікавиться печерськими пагорбами, скрізь натикано відеокамер спостереження. Та що там казати, коли лихі сторожі навіть на поріг не пустили членів міської комісії, що вивчала питання "прихватизації" комунального майна у генеральському селі та казкове перетворення його на євролазню. Чи знають про цей "хапок-ривок" депутати Київради?

Цікавий момент: у той час, коли ТОВ "Мегаполіс ДКС" зводив суперсауну заступник директора цієї фірми Роман Масалкін раптом узяв та й купив сусідній будинок... комунальної власності міста. Розширював плацдарм для євролазні? А тепер конкретніше про цю технологію...

Почнемо з того, що в генеральському селі відбувся досить цікавий прецедент – киянин Віктор Сергійович Будкін, сім’ю якого в 1978 році було відселено державою з власного будинку по Козятинському провулку, 12 у квартиру на Червоноармійській, півтора роки тому раптом повернув усе на круги своя. Через 27 років (!) пан Будкін знов став господарем печерської нерухомості, а саме будинку в Козятинському провулку, 12. За ним також Феміда визнала право на користування земельною ділянкою. Але ж цей будинок перебував у віданні КП ШЕУ, і це вже була комунальна власність Києва. Ділянку ж було віднесено до міської забудови.

Але, як відомо, всі київські відселенці перед отриманням квартир давали зобов’язання не претендувати на свою попередню нерухомість. Що стосується Віктора Будкіна, то суд встановив: подібне зобов’язання не складалося. Та якби команда Черновецького була серйозно зацікавлена в повсюдному відстоюванні комунального майна і доказувала з фактами в руках свою позицію в ході судових засідань, то вона б знайшла в архівах рішення виконкому Київради, датоване 1978 роком. Цей документ – про відселення сім’ї Будкіних з будинку в Козятинському провулку. І в ньому говориться про "відмову власника будинку від домоволодіння". Зрештою, сама сімя Будкіна була зацікавлена у тому, щоб отримати квартиру.

Цікаво, а якби прикладом Віктора Будкіна скористалися тисячі киян, чиї будинки в різні роки потрапили під знесення у зв’язку з міським будівництвом? Відомо, що цим людям було виділено житло на Харківському масиві, на Троєщині, в інших районах Києва. Та навряд чи прохачі виграють, адже закон в таких випадках захищає інтереси держави. Дивно, але Віктор Сергійович Будкін все ж зумів отримати перемогу в цьому сенсаційному спорі. Секрет один – йому добряче підставив плече шеф Київського міського БТІ Василь Сенчук. І ось як це було.

У вересні 2005 року Василь Сенчук направив у мерію довідку про те, що дім № 12 в Козятинському провулку рахується (на правах особистої власності) за Будкіним Віктором Сергійовичем. Після цього папірця "від Сенчука" з допомогою Феміди й було провернуто комбінацію із захоплення комунальної власності. Суд, як не дивно, підтвердив правочинність цієї дивної довідки.

Ми не знаємо, з якої старої шухляди брав ці дані Василь Сенчук, але його попередник Анатолій Вальтер 16 жовтня 1998 року на запит комунального підприємства Печерського району видав зовсім інший папір – у ньому йдеться про те, що дім за номером 12 в Козятинському провулку зареєстровано за КП ШЕУ Печерського району. Чому ж прокуратура не бачить, які колінця викидає шеф Бюро технічної інвентаризації Києва Василь Сенчук?

Важливий нюанс: вимоги Віктора Будкіна, що стосувалися земельної ділянки, були задоволені в Печерському суді 23 лютого 2007 року. Цікаво, як могла Феміда винести таке рішення на користь Будкіна, якщо будинок уже двічі було перепродано і Будкін уже не являвся власником нерухомості? Так, задовго до судового рішення (це сталося 3 листопада 2006 року) пан Будкін продає комунальний об’єкт (!) по Козятинському провулку, 12. І як ви думаєте, хто став щасливим володарем цієї нерухомості? Заступник директора ТОВ "Мегаполіс ДКС" Роман Масалкін. Нагадаємо, що саме ця фірма будує євролазню. Того ж місяця, 23 листопада, Масалкін продав будинок по Козятинському, 12 Віті Сиротіній (дружині Володимира Сиротіна?).

Цікава картина виходить. Суд ще свого остаточного слова не сказав, а нерухомість (комунальна власність!) вже пішла по руках на основі угод купівлі-продажу, які завірені приватними нотаріусами. І вже зовсім дивовижним видається такий факт: після всіх цих оборудок начальник КП ШЕУ Печерського району Сергій Підгородецький в лютому цього року стверджував, що будинок №12 в Козятинському провулку все ще знаходиться... на балансі підприємства і є комунальною власністю міста. Так і хочеться сказати: "Панове, та відкрийте очі нарешті! Кому ви служите? Чи не пора схаменутись і захистити комунальну власність?" І чи не пора начальнику Головного управління комунальної власності Києва Анатолію Чубу визнати, що дорогоцінну нерухомість в Козятинському провулку уже тихцем виведно з-під опіки міста, що комунальні об’єкти втрачено. Невже Чубу байдуже?

Хто зупинить наступ донецьких на київські землі? Хто змусить бригаду Черновецького захищати інтереси міста? Це добре, що на захист комунальних будинків та історичної частини Києва виступили жителі Печерського району, які розгадали секрет захоплення плацдарму для євролазні і подальші плани донецьких забудовників. Але коли прокинеться прокуратура? За однією з версій, поблизу євролазні виросте висотний будинок для багатіїв. Ось тоді вже точно поруч з цим гігантом монумент Матері Батьківщині видаватиметься карликовою спорудою. Захисники історичної спадщини наразилися на "шквал вогню" – їх почали пресингувати, залякувати, погрожувати розправою, їх тягнуть до суду. І суди приймають до розгляду абсурдні позови "прихватизаторів". Дивовижно, але проти оборонців історичної спадщини єдиним фронтом виступили комунальні начальники. Ситуація така, що хоч посилай "SOS!" І люди волають про допомогу, вони сподіваються, що їх почують як у Київраді, так і в найвищому нашому органі народовладдя – парламенті, і все ще надіються, що буде створено слідчу комісію щодо ситуації з комунальною власністю Києва. Вони апелюють до мера, нагадують йому його ж обіцянку: "Я гарантую, що стануться докорінні зміни у стосунках між моїми чиновниками і простими людьми. Й, мабуть, для мене це буде найголовніше". Що ж, годувати обіцянками Леонід Михайлович мастак... Ось тільки як припинити земельний дерибан в Києві, відверте загарбання комунального майна?

***

Що не кажіть, а дивовижні історії відбуваються в одному з найдорожчих і найпрестижніших районів столиці. Ніхто не опротестовує дивовижних рішень Печерського суду, ніхто не оскаржує їх у вищестоящих інстанціях. Усі мовчать. Бо благоденствують?

Леонід КОПАЧ, спеціально для " КИЯН"