Українська столиця матиме свою Volkischer Beobachter?

Звісно, без того, щоб належним чином оцінювати події та називати речі своїми іменами, й у цей час не обійдешся. Але, мабуть, політикам під час посту варто спробувати якісь нестандартні дії – притлумити особисті амбіції, досягнути домовленостей із тими, з ким немає принципових розбіжностей, а є тільки дурні непорозуміння, навіть, можливо, пожаліти по-людськи своїх ворогів: он, скажімо, прогресивна соціалістка Наталія Вітренко (пам‘ятаєте ще таку?) не постить, бідолашна, бо змушена день і ніч, у сніг і град, перебувати на ідеологічній передовій лінії, і ні кроку назад зробити не можна, ото життя собаче... А, головне, деяким політикам та їхнім найманим працівникам (викиньте із голови слово "лакеї", хоч під час посту думаймо добре про деяких персонажів!) варто забути про ту брехню (ні, перепрошую, неправду), на якій побудована була дотепер уся їхня діяльність. Забути хоч тимчасово, бо покращення життя уже сьогодні дісталося надто небагатьом, а бандити не сідають до тюрем, натомість приватизують їх.

Тим більше варто це зробити, коли твоя партія гучно зветься Християнсько-ліберальною, а "незалежна" газета – "Имею право".

Саме це безплатне видання, цього разу №8 за 2007 рік, видане накладом 1.000.000 примірників, потрапило цього тижня до моєї поштової скриньки. І зразу постало питання, як у гр-на Чернівецького, чиє велике фото розташоване на першій сторінці, з християнською мораллю. Бо ж підпис під цим фото – це слова міського голови і лідера ХЛПУ: " Я живу з вами тими ж самими проблемами..." А поруч – маленьке фото Юлії Тимошенко з текстом про те, що Тимошенко, мовляв, бреше, і тому її блок стрімко втрачає популярність.

Чи треба продовжувати далі?

Мабуть, треба. Бо далі газета розгортає справжню атаку на БЮТ і його лідерку, при цьому начебто спираючись на науку. На другій сторінці такий собі Дмітрій Людін (чому не Владімір Лєнін?) звинувачує Тимошенко у тому, що свого часу її уряд гальмував вступ України до ЄЕП, що дуже-дуже покращило б життя кожного пересічного українця, натомість хотів приєднати нас до ЄС та НАТО, щоб забрати наш суверенітет та віддати його різним західним гадам. А ще, мовляв, Юлія Тимошенко не раз брехала з телеекрану, наче підписала угоду з "Нашою Україною" про єдину опозиції і поділ місць у майбутній владі. Отож народ розкусив фальшиву революціонерку, і тому рейтинг її стрімко падає: у Києві проведене соціологічне опитування, що засвідчило лідерство БЮТ у списку найбільш нелюбимих партій. Мовляв, за даними компанії Research & Branding Group, ніколи б не проголосували за БЮТ 15% опитаних, за Партію регіонів – 13%, за "Нашу Україну" – 13%, за КПУ- 6%, за ПСПУ – 5%.

А тепер спинимось і запитаємо себе: а на кого ж посилається Людін? По-перше, на прес-службу міністерства фінансів імені Азарова, яка стверджує: "Міф про наднаціональний орган ЄЕП, передачу комусь суверенних повноважень – це мертва коняка, гарцювати на якій смішно і не має сенсу". Сильно сказано. І ми, може б, повірили, якби не читали свого часу тексту угоди про створення ЄЕП, де прямим текстом було написано про цей орган і про передачу йому частини національного суверенітету країн-членів ЄЕП. А ще чомусь до ЄС та НАТО – велика черга, а до ЄЕП її катма, і навіть лукашенківська Білорусь починає активно зондувати ґрунт у західному напрямі. Не розуміють народи Східної та Південної Європи свого щастя, думають в унісон із Тимошенко, а не з Азаровим і Чернівецьким, бідаки! По-друге, щодо угоди між БЮТ та НУ... Це якось і коментувати соромно. Всі бачили на телеекранах, як у кілька етапів народилася ця угода (власне, система угод), що, за всієї своєї недосконалості, перелякала-таки багато кого. Схоже, включно із Леонідом Черновецьким і його командою. По-третє, соціологічне опитування наче проводила (а чи проводила?) невідома нікому фірма, і зразу можна сказати, що проведене це опитування (якщо проведене) з грубими порушеннями дослідницьких стандартів. Хоча б тому, що не можна ставити запитання: "За яку партію ви ніколи б не проголосували?" – і давати респондентам тільки один варіант відповіді. Бо ж кожен виборець (підкреслюю, кожен) має кілька партій-антипатій – націонал-демократ ніколи не проголосує за КПУ, ПСПУ та ПР, марксист-ленінець – за НУ, УНП, СПУ (бо ж останні "ренегати") і так далі. Змусьте виборця вибрати одну відповідь – і картина буде спотворена так, що втратить будь-яку пізнавальну цінність. Я вже не кажу про те, що сконструйовані варіанти відповіді на це запитання так, наче їх витворювала людина без будь-якої, не те що соціологічної освіти...

Власне, а де проводилося опитування? В одному місці Людін пише "В Києві", в іншому – "у всіх регіонах України". Добре, у всіх, включно з Києвом, але ж розмір вибірки – близько 2000 респондентів – не дозволяє брати окремо дані по жодному з регіонів, надто мало опитаних для цього. То чи був хлопчик?

А для того, щоб читач одержав справді наукові дані про антипатії виборців, пошлюся на опитування у Києві, проведене восени 2005 року, напередодні виборчої кампанії, фірмою Ukrainian Sociology Service і фондом "Демократичні ініціативи" – знаними і поважними структурами, які досить точно визначили партії та блоки, які переможуть у столиці. Отже: по 40% киян ніколи б не проголосували за КПУ та ПР, 17% - за НПУ Литвина, 19% - за СПУ, 18% - за НСНУ і 15% - за БЮТ. Знайома цифра – 15%, чи не так? Підозріло знайома...

Ну, а далі, звісна річ, іде стаття про те, що "суд у Каліфорнії визнав Тимошенко співучасницею Лазаренка". З усіма "подробицями" і "деталями". Як годиться у випадку масштабних провокацій. Ясна річ, посольство США вустами його прес-аташе Джона Саллівена все це заперечило: "Юлія Тимошенко не була об’єктом розслідування і переслідування в судовому порядку у справі Павла Лазаренка. Кримінальна справа Лазаренка в суді закінчена і його визнано винним", - сказав Саллівен і додав, що американський уряд чекає на візит лідерки БЮТ до США. Але що Леоніду Черновецькому якесь там американське посольство? Заява Саллівена прозвучала 21 лютого, а 23 лютого столичний мер, наче нічого не сталося, продовжував повторювати у прямому ефірі "Свободи слова" всю ту маячню стосовно суду у США, яка містилася у згаданій статті. І що цікаво, не червоніючи. Очевидно, про химеру, яку звуть совістю, у клінічному випадку лідера Християнсько-ліберальної партії давно вже не йдеться, чи не так?

Так само забули про цю химеру і ті, хто готував за дорученням мера відмову черговій ініціативній групі з проведення референдуму про недовіру гр-ну Черновецькому. Мовляв, у протоколі зборів вказано, що до ініціативної групи обрані 210 осіб, а насправді 27 осіб з них у зборах участі не брали. Про цих осіб, мовляв, відсутня інформація в реєстраційній відомості. Поясню, що мають на увазі, вживаючи ці звороти, члени команди Черновецького. Якщо ви власноруч виправили допущену вами ж ляпку у вашому прізвищі з "о" на "а" – вас на зборах не було. Чи якщо написали адресу через риску – замість "вулиця Крокодилівська, дім 5, квартира 166", скорочено – "вул. Крокодилівська 5/166". Не було вас, розумієте? Ви можете скільки завгодно скаржитися, можете приносити зразки свого почерку, своє фото на зборах, але мерія вважає – вас нема. Ви ніщо. Вас не існує. Немає людини – немає проблеми.

Ну, а фрагменти з інтерв‘ю Черновецького дозволю собі процитувати без коментарів. Щоб не зіпсувати кайф читачам, повністю зберігаю мову і стилістику оригіналу.

"Мои заместители Голубченко и Зимин вернулись из Германии, откуда привезли проект завода для утилизации хлама. Его работники смогут позволить себе такую роскошь – просто отдыхать на трубе и вдыхать озон".

"За два-три года решим проблему коммуникаций с Троещиной, проложив туда ветку метро".

"Относительно культуры Киева я хотел бы себя покритиковать, так как мне в настоящее время не до этого. Но я постепенно подхожу к планам развития культурной жизни столицы… Обязательно в ближайшее время погружусь в эту сферу и попробую понять богему".

"Всё, что делается в городе, делается потому, что я ДОЛЖЕН это делать".

"Хочу заверить каждого киевлянина: ложась спать, я думаю не о том, как его ограбить, а только о том, как улучшить его жизнь… Я живу с вами одними и теми же проблемами… Моя задача – в конце концов поладить с общиной. Не теперь, а через четыре года, так как за десять месяцев ничего не сделаешь".

От "в конце концов" – це справді чесно. І про те, що налагоджувати стосунки з громадою мер збирається лише через чотири роки – теж непогано.

Після всього цього коментувати розворот "Загадка Ірени Кільчицької" вже якось не хочеться. Скажу тільки, якби хтось із високопоставлених чиновників Парижа чи Лондона прямо заявив: "любов до грошей у мене велика і взаємна", думаю, того ж дня проти нього була б порушена кримінальна справа.

А загалом "Имею право" за рівнем правдивості і стилістикою цілком тягне на якусь нову подобу Volkischer Beobachter, - то теж було видання, де дбали про народ і закликали на розправу з ворогами народу. Тільки от цікаво: за чий кошт видана безплатна газета накладом у мільйон примірників при собівартості кожного примірника не менше, ніж у гривню? За гроші самого мера, котрий "живе тими самими проблемами з киянами", тобто як бодай трохи вирватися з круговерті заробляння на прожиття? Чи за кошти невідомих благодійників, які вірять у щасливу зірку Леоніда Черновецького і просто так, за ясні очі, готові щомісяця дарувати йому кілька мільйонів? Чи за кошти християн-лібералів? Помітьте, я навіть не висловив припущення, що така щедрість забезпечена вкраденими у всіх нас грошима...

Ні, Великий Піст таки накладає, як і належить, свій відбиток на наше життя. І хоча тема цієї статті потребує стилістики і лексики Тетяни Коробової, я з усієї сили намагався уникнути цього. Нічого, попереду ще нові "соціологічні чудеса" і "лінії метро за два роки" у київській Volkischer Beobachter, почекаємо?

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників, спеціально для "КИЯН"