Горе з гультяйства

Лондонський юрист Сінтія Гейл стривожилася, коли її 36-річний друг Кіран Доунз, що мешкав у Києві, дев'ятого листопада 2004 року перестав виходити з нею на зв'язок. Вона чекала місяць, а тоді через Інтернет знайшла в українській столиці приватного детектива, який розмовляє англійською (це був колишній працівник Голосїївського райуправління міліції), і попросила розшукати Кірана. Наш Шерлок Холмс вийшов на колишню перекладачку британця. Та привела в його квартиру, що на Михайлівській, 24-а. Біля дверей можна було вловити характерний запах. Зателефонували до міліції. Правоохоронці відчинили двері й побачили на ліжку Доунза. Він пролежав там два місяці. Невдовзі слідство встановило вбивцю англійця. Ним виявився американський громадянин Геннадій Литвин з Мічігана.

На батьківщині, в Англії, Доунз установлював опалювальні котли в приватних будинках. Був одружений, мав дітей, але розлучився. Із Сінтією познайомився тоді, коли монтував котел в її оселі. Потім якийсь час жив у неї. Згодом приїхав до Києва. З якою метою, достеменно не може сказати ніхто. Схоже, британський підданий прибув в Україну, щоб проводити тут час. Фінансувала його Сінтія, успішний юрист. Вона дала майже сто тисяч доларів на придбання квартири на Михайлівській, непогано обставленої, з дорогою вбудованою кухнею з дерева. Доунз ні в чому собі не відмовляв: придбав масажне крісло вартістю майже шість тисяч гривень, абонемент у доволі дорогий спортзал. їздив на привезеному з Англії джипі "Ленд Ровер" з англійськими номерами. Довге світле волосся британець зав'язував у хвіст. Одягався по-спортивному, в потерті джинси й таку саму майку, але носив дорогий швейцарський годинник "Касіо" вартістю 22720 гривень і, як розповідала його перекладачка, страшенно пишався тим, що міг дозволити собі таку коштовну "цяцьку". А Сінтія тим часом переказала на його рахунок у відділенні "Райффайзенбанку" 250 тисяч фунтів на придбання квартири на площі Льва Толстого (оселю саме продавав якийсь кавказець).

* * *

Геннадій Литвин приїхав до Києва на запрошення свого дуже далекого родича (чоловіка троюрідної тітки) Михайла Столара, власника туристичної фірми. Як випливає з матеріалів слідства, прибув він в Україну без копійки грошей. Майже рік "сидів на шиї" в Столара, який щедро виділяв йому значні суми. Литвин нібито проводив тут якісь маркетингові дослідження. З його слів, у Штатах він мав ювелірний бізнес, хоча жодного доказу цього немає. Використовував фальшиві візитки на ім'я якогось Генрі Джеймса Стронга, представника МСМ Сгапсі, казіно в Лас Вегасі. У ресторані "Золотий берег", що належав його багатому дядькові, Литвин познайомився з Денисом Глазманом, котрий працював там охоронцем. І як випливає зі свідчень Столара, виконував такі ж функції в його домі. За розпорядженням бізнесмена, Глазман мав поводити Геннадія по Києву й бути його особистим сек'юріті. Якось у кафе Литвин познайомився з Доунзом. Той попросив знайти водія, котрий добре знає Київ. Литвин звернувся до Глазмана, а він познайомив американця з Миколою Надєйком, з котрим разом навчався у ПТУ. Через якийсь час Микола влаштувався до англійця водієм і одночасно охоронцем. Доунз йому довіряв: дав ключі від своєї квартири на Михайлівській і від "Ленд Ровера". Геннадій швидко помітив, що його новий друг — людина небідна, адже вся їхня компанія ходить по дорогих ресторанах, а розплачується англієць. У казино він програвав чималі суми. У їхній присутності обговорював угоду про купівлю другого помешкання на площі Толстого. Незадовго до придбання належало внести десять тисяч доларів задатку. Литвин був разом із Доунзом у "Райффайзенбанку" і бачив, як той знімав готівкою велику суму. Тож уся трійця була-добре обізнана з матеріальним станом англійця. Рішення пожи витися за його рахунок виникло ніби саме собою.

* * *

Перед розбійним нападом вони розподілили ролі. За лідера був Литвин. Оскільки він знає англійську, то мав спілкуватися з Доунзом і вимагати в нього кошти повинен був саме він. Незадовго до дня "Ч" американець дав Глазману гроші, щоб той придбав пневматичний пістолет. Потім спровокував сварку між Доунзом і його перекладачкою, яка мешкала в його квартирі: мовляв, англієць такий невдячний... Тож за два дні до трагедії вона зібрала свої речі й пішла від працедавця. Відвіз її Надєйко. Тепер змовники були певні, що Доунз вдома сам і ніхто не стане їм на заваді.

Рано-вранці 10 листопада 2004 року всі троє приїхали на автомобілі англійця до нього додому. Напередодні Надєйко, Литвин і Доунз провели вечір у ресторані "Мандарин" на Подолі. Англієць познайомився там з дівчиною. її "організував" хтось із компанії, але з умовою, щоб удосвіта її не було в квартирі. А вона проспала і мало не сплутала змовникам усі карти. Микола вивів "нічного метелика", посадив у таксі, зателефонував Литвину й повідомив, що в помешканні нікого немає.

Надєйко відчинив двері оселі Доунза своїм ключем. Англієць спав. Надєйко і Глазман схопили його за руки й ноги, а Литвин почав з ним "спілкуватися". З інтонації українці зрозуміли, що потерпілий назвав код від сейфа. Американець відчинив його і дістав 15 тисяч доларів та якусь суму в гривнях (згодом він поділив гроші порівну між усіма), забрав два мобільних телефони. Потім почав умовляти Доунза поїхати в банк і переказати 300 тисяч доларів на рахунок Литвина. Англієць погодився, одягнувся, а коли всі вийшли з квартири, кинувся навтьоки. Глазман наздогнав його і стукнув рукояткою пістолета по голові. За вказівкою Литвина жертву віднесли назад до квартири і зв'язали руки й ноги. Коли Доунза вдарили, він впав і, напевно, розбив носа. Американець сказав Надєйку, щоб той витер рушником кров надворі і в під'їзді. Виконуючи вказівку, Микола побачив на асфальті годинник (той самий "Касю") забрав його і пізніше передав Литвину. Тим часом Глазман вийшов на кухню — курити й пити. Коли Надєйко повернувся до помешкання, проходячи повз спальню, побачив, що Доунз лежить на ліжку, а Литвин його душить (коли труп англійця привезли в морг, з його шиї розмотали темний пояс від халата). Надєйко стривожився, а Литвин відповів: "Не варто жертву лишати живою, тому що вона може їх усіх упізнати".

* * *

Надєйко зателефонував своєму знайомому з Рівного і домовився, що разом з приятелями якийсь час житиме в нього. Зустрілися з рівнянином на Окружній дорозі, дісталися до міста на його авто і якийсь час пересиділи там. Заспокоїлися, адже їх ніхто не шукав. Після 18 грудня 2004 року, коли труп англійця знайшли, зловмисників почали одного за одним затримувати. Останнім під варту потрапив Глазман — аж у лютому 2005-го.

Коли Литвину стало відомо, що міліція його розшукує, він зателефонував своєму дядькові. Той порекомендував адвоката з контори, послугами якого користувалася його фірма, і всі троє приїхали в Шевченківське райуправ-ління внутрішніх справ. На що сподівався американець? На те, що до іноземця український закон буде поблажливішим? А втім, це лише припущення. Те, що він опинився за ґратами, стало для нього шоком. Він навіть відмовлявся спілкуватися з консулом.

У квартирі, яку винаймала на Харківському масиві остання подруга Литвина, під час обшуку знайшли годинник "Касіо". Щоправда, це сталося з порушеннями, тому суддя Апеляційного суду Києва Валентина Лясковська навіть не згадала цей факт у вироку, хоча в протоколі слідства він зафіксований. Є всі підстави вважати, що годинник таки належав Доунзу, адже коли він чинив опір нападникам, "Касіо" впав, і браслет розірвався. Саме в тому місці зафіксували пошкодження на дорогому хронометрі, який до того ж продається лише у двох магазинах Києва.

Литвин спочатку стверджував, нібито Надєйко і Глазман силоміць відвезли його в Рівне і там тримали, вимагаючи гроші. Потім у суді він відмовився свідчити, посилаючись на статтю 63 Конституції України, а коли послухав, як Глазман і Надєйко розповідають, що він задушив свого друга, попросив викликати на допит Столара (напевно, сподіваючись, що той свідчитиме на його користь). Дядько ж розповів, що постійно давав йому гроші (передав майже 70 тисяч доларів без надії, що Геннадій цю суму поверне). Коли Литвин приїхав до Києва, Столар забезпечив родича мобільним телефоном, а послуги за зв'язок оплачувала фірма його дружини... Після допиту дядька Литвин висунув таку версію: нібито він позичив Столару 800 тисяч доларів, переказавши на його рахунок у Сполучених Штатах, а той буцімто не хотів тих грошей повертати, тому й засадив племінника в тюрму. Столар цього не підтвердив.

* * *

Суд визнав Литвина винним у вбивстві Доунза, а його спільників — лише у скоєнні розбійного нападу, адже доказів того, що вони планували позбавити англійця життя, немає.

— Я просила позбавити Генна-дія Литвина волі строком на чотирнадцять років, а Надєйка і Глазмана — на десять, з конфіскацією майна,— розповідає заступник начальника відділу участі прокурорів у кримінальному судочинстві прокуратури Києва Ганна ГАНОВА.— Суд зменшив покарання для Надєйка і Глазмана до дев'яти років.

Ніна КЛИМКОВСЬКА, "Хрещатик"