Нові підходи до відходів

Закинувши в контейнер пакет із сміттям, ми, напевно, й не замислюємося над тим, що від цього непотребу звільнилися лише умовно: винесли його з дому подалі від очей. Втім, трапляється й таке, коли переповнені металеві бачки стоять непорушно у дворах кілька днів поспіль, а сміттєві “аромати” ще довго нагадують про наше комунальне сьогодення. Щоправда, цю сторінку міського життя столична влада має намір перегорнути якнайшвидше. Йдеться про нову ідеологію поводження з відходами, тобто про роздільне збирання залишків їжі, целофанових пакетів, картонної тари, ганчір’я... Оскільки ця проблема потребує комплексних рішень, Головне столичне управління комунального господарства запросило до розмови за круглим столом іноземних фахівців, посадовців райдержадміністрацій, перевізників сміття та бізнесменів, аби з’ясувати, з чого потрібно розпочинати роботу, яка стосується геть усіх мешканців міста. Словом, йшлося про тактику і стратегію роздільного збирання побутових відходів.

П’ятий полігон уже не витримує навантаження

За словами начальника Головного управління комунального господарства Михайла Шпарика, ще у 2001 році Київрада затвердила схему санітарної очистки міста. Відтоді зроблено немало. Зокрема на заводі “Енергія”. Значну частину обладнання там реконструйовано й модернізовано. Нинішнього року на вулиці Червонопрапорній стала до ладу перша в Україні сміттєсортувальна станція. У планах столичної влади — пуск другої черги новітнього підприємства. Це, безперечно, важливі етапи загальноміської програми, але, як показала практика, очікуваного прориву в технології переробки відходів ще не сталося. Основний удар і досі на себе приймають сміттєзвалища. Наприклад, на полігоні № 5 щороку нагромаджується півмільйона тонн твердих побутових відходів, які вивозять комунальники Києва. 150 тисяч тонн непотребу спалюють на заводі “Енергія”, ще приблизно стільки ж складують на звалищах Київської області. Через п’ять-вісім років той же п’ятий полігон вичерпає всі наявні ресурси, й тоді в столиці з’явиться ще одна величезна проблема із захороненням твердих побутових відходів.

Адже знайти багатогектарну територію в межах нашого міста, щоб розмістити такий специфічний об’єкт, завдання надскладне, вважає Михайло Шпарик. Ось чому так необхідно вже найближчим часом звести до мінімуму навантаження на полігон. І хоча його потужності прагнуть нарощувати, вкладаючи кошти в оновлення обладнання з переробки фільтрату і складування брикетів, це не “робить погоди” в очищенні міста. Наразі потрібні інші підходи до побутових відходів. Їхнє сортування має проводитися ще на кухні. До речі, кілька років тому за участю фахівців з Данії в трьох ЖЕКах нашого міста проходило випробування домашнього сміттєвідбору. Понад чотири тисячі мешканців Дарницького, Оболонського та Шевченківського районів, де проводився цей експеримент із різнокольоровими пакетами, виявили зацікавленість до нового методу. Та й загалом всі опитування городян щодо власноручного сортування відходів засвідчують про готовність киян займатися цим. Отож від локального експерименту треба переходити до широкого застосування роздільного збирання відходів, зазначив Михайло Шпарик.

— З цією роботою ми дещо запізнилися,— сказав голова постійної комісії Київради з питань екологічної політики Даніель Карабаєв.— Причини були різні. Втім я маю надію, що цього разу млинець не буде глевким. Тим паче, нині ведеться підготовка бюджету на наступний рік. Тому пропозиції і рішення цього засідання мають бути вмотивовані, аби в подальшому отримати фінансову підтримку.

Сміття чи вторинна сировина?

Начальник Державного управління екології і природних ресурсів у місті Києві Микола Мовчан переконаний: допоки в нашому лексиконі залишатиметься слово “сміття”, то в ньому ми й продовжуватимемо жити. У свідомості кожного має закарбуватися інше визначення — “вторинна сировина”. Микола Михайлович згадав про недавнє відрядження до Іспанії, де на власні очі побачив, як там компостують рештки органічного походження. На думку головного державного еколога Києва, якщо розставити додаткові контейнери біля будинків й змушувати мешканців сортувати відходи,— з того нічого не вийде. Потрібно зацікавити людей. Тобто заготівельна фірма, яка вивозить побутові залишки, повинна сплачувати за них. Звичайно, тим, хто розділяє відходи. Досі діє інша система, яку Микола Мовчан назвав здирницькою. Скажімо, купили звичайну папку для паперів, сплатили податок на додану вартість. Коли ж ця папка опиняється в контейнері, доводиться знову платити, але вже за вивезення сміття. Після переробки вторсировини й виготовлення з неї папки з покупця втретє беруть гроші. Така практика ніколи не знаходитиме підтримки в громади, впевнений Микола Мовчан. Між тим проблема утилізації відходів у місті загострюється. Щороку на захоронення відправляють 188 составів відпрацьованої побутової техніки (телевізорів, прасок, чайників, кавоварок...). Хоча всі розуміють, що це сировина.

Керівник програми TASIS, яку впроваджують в Донецькій області, Бенуа Плеж вважає завданням номер один у цій справі — вплинути на менталітет людей. Щоб вони стали активними учасниками сміттєпереробного процесу. До речі, Євросоюз, до якого прямує Україна, вирішив заборонити відвантаження відходів на полігони без попереднього сортування й термічної обробки. Пан Плеж занепокоєний проблемою, котра допікає його співвітчизників. Річ у тім, що в супермаркетах навіть невеликі за розмірами товари пакують в громіздкі короби. Відтак збільшуються обсяги відходів. Щоправда, французи не залишаються пасивними споживачами такого сервісу. Торік кількість пакувальної тари, яку викидали французи, зменшилася на кілька відсотків. Отож подешевшали затрати на вивезення відходів. Що ж стосується питання, хто і за що повинен платити, то Бенуа Плеж, вважає: вартість робіт з утилізації треба “закладати” в ціну на ці товари. Зібравши кошти, виробники передали б частину грошей комунальникам, які займаються збиранням відходів. До речі, країни Євросоюзу вже дійшли висновку, що за всі “відходні” наслідки мають відповідати товаровиробники.

Законопроект про упаковку чекає депутатської підтримки

На Заході давно схаменулися, коли побачили, до чого може призвести полігонна система. Як розповів голова правління компанії “УкрПЕК” Володимир Слабий, в Австрії, приміром, за останні 10 років вивезення відходів на звалища скоротилося щонайменше вдвічі. Відповідно підвищився рівень переробки відходів — з 37 до 71 відсотка від загальних обсягів. Виявляється, австрійці (і не тільки вони) виробили чітку стратегію щодо тари. Її виробники дотримуються таких стандартів виготовлення, що це дає змогу без проблем утилізувати відходи.

— Ми узагальнили досвід європейців і підготували законопроект про упаковку та відходи з неї,— каже Володимир Слабий.— Пропонуємо встановити відповідальність всіх суб’єктів виробництва, а також норми утилізації сировини в процентному відношенні до загальних обсягів упаковки. Проектом також передбачено створити рівні умови для всіх, хто працює на цьому ринку.

Загалом в Україні понад півтори тисячі фірм, які займаються збиранням і переробкою відходів, зауважив генеральний директор об’єднання “Вторма” Віктор Вихорєв. Ця індустрія забезпечує сировиною вітчизняні підприємства, продукція яких становить три відсотки валового внутрішнього продукту. У столиці 350 пунктів заготівлі вторсировини, якої за рік сюди надходить близько 200 тисяч тонн — п’ята частина загальнодержавних обсягів. Віктор Вихорєв упевнений: час для роздільного збирання відходів настав. Окрім екологічного аспекту, це питання має й екологічний сенс. Наші підприємства потребують на рік 300 тисяч тонн склобою. Отримують третину. Паперова промисловість “живиться” зазвичай сировиною, що експортується з Росії і Європи. В той же час заготівельно-переробні підприємства в Україні знемагають від різкого подорожчання пального, комунальних послуг. А з першого квітня їх позбавили ще й податкових пільг. Зате переробники виграли в цій ситуації, як, мабуть, ніхто, інший. Свої збитки компенсували підвищенням відпускних цін на продукцію.

Роздільне збирання відходів, яке тільки виходить на старт, уже отримало позитивні результати в 10 містах України, де започаткували цю справу. Та виникають проблеми. Передусім фінансові. Віктор Вихорєв розповів про те, що за виготовлення одного контейнера потрібно заплатити п’ять-вісім тисяч гривень, придбання машин для вивезення відходів коштує ще більше...

Аби надати поштовх усій системі санітарної очистки, розробили національну стратегію поводження із комунальними відходами, заявив начальник управління благоустрою та комунального обслуговування Держжитлокомунгоспу Яків Стеценко. Торік на полігони країни вивезено близько 40 мільйонів кубометрів всілякого непотребу. Скільки його ще нелегально викинули в канави, яри, лісосмуги — ніхто не підраховував. Отож маємо екологічну бомбу, яку потрібно знешкодити. На жаль, в регіонах продовжують очікувати вказівок “згори”. Тому заготівля та переробка відходів ще не стали інвестиційно привабливими сферами бізнесу.

Цю думку опосередковано підтримав і представник спостережної ради акціонерного товариства “Грінко-Центр” Віктор Ржоткевич. Окрім сортувального підприємства, треба мати переробний завод. Якщо в Києві спочатку запустили сміттєсортувальний комплекс, а тепер готуються до роздільного методу збирання відходів, то в Донецьку сталося все навпаки.

Пластмасу — в один пакет, харчові залишки — в інший...

Попри те, що на засіданні виступило немало фахівців, які відстоювали регіональні і загальнодержавні інтереси, найцікавішим, напевно, була фінальна частина круглого столу. Коли його учасники обговорювали доволі прозаїчні теми. Скажімо, скільки відерець потрібно мати в квартирі для роздільного збирання відходів? Де стоятимуть контейнери? Яким чином хоча б попервах заохочувати мешканців? Голова правління акціонерного товариства “Грінко-Центр” В’ячеслав Орлов стурбований тим, що на довгому шляху (від квартири до сортувального комплексу) цінні компоненти побутових відходів втрачають свою якість. Це тому, що у відерце для сміття складають все підряд. Потім вантаж проходить через сміттєколектори, кузови автомашин. Можна уявити, якою на “виході” стає сировина — нехай і вторинна. В’ячеслав Орлов пропонує розпочати роботу з двох відерець, в які мешканці викидали б окремо так звані вологу і суху фракції відходів. У дворах, вважає він, потрібно встановити по два контейнери. Таким чином буде два потоки — один, спрямований на сміттєсортувальний завод, другий — на полігон...

Стосовно сортування відходів у домашніх умовах, то заступник начальника управління житлово-комунального господарства Солом’янської райдержадміністрації Олена Брейда відповіла скептичною реплікою: “Це ми вже проходили”. Вона розповіла про те, як свого часу видавали червоні і сині відерця для сортування сміття, як двірники порпалися у сміттєзбірниках, відбираючи метал, макулатуру. Олена Антонівна стверджує, що для двох чи трьох бачків під сміття знайти вільне місце, приміром, в хрущовці проблематично. Хоча, переконана вона, багато мешканців акуратно поводяться з відходами й за сприятливих умов будуть активними учасниками проекту роздільного збирання непотребу. Директор науково-виробничого об’єднання “Екологічні технології і нормативи” Національної академії наук Борис Горлицький схильний до методу “батога і пряника”, пропонуючи фінансово карати юридичних осіб за відмову сортувати відходи. А для мешканців запровадити гнучку систему тарифів на комунальні послуги. Якщо городяни окремо складають відходи — для них встановити нижню межу тарифів, для недобросовісних — верхню. Тоді сусіди придивлятимуться за тими, хто звалює все підряд у контейнер, сподівається Борис Горлицький. Він пропонує також надати певні преференції при проведенні тендерів тим фірмам, які забезпечать більш ретельне сортування і глибоку переробку вторсировини.

Економічна складова — чи не найсуттєвіший момент у цьому процесі, зазначив заступник голови Голосіївської райдержадміністрації Павло Жук. Він назвав невигідним заняттям вивезення сміття. Тому робити ставку на такого традиційного партнера, як ЖЕК, очевидно, не треба. Можливо, варто починати із житлово-будівельних кооперативів, об’єднань співвласників багатоквартирних будинків. У них уже давно поняття “наше”, тобто нічийне, змінилося на “моє”. Отож і роздільний метод там швидше “приживеться”. Павло Жук не підтримує ідеї повернення мешканцям грошової компенсації за сортування сміття. “Оті копійки нічого нікому не дадуть,— вважає він.— А ось встановити нові двері в під’їзді чи полагодити дитячий майданчик, то вже діло. І ще — агітація за добру справу”.

Заступник голови Шевченківської райдержадміністрації Василь Пінчук застерігає від повторення тих помилок, яких допустилися раніше. Йдеться про 2003 рік, коли на вулицях Вільгельма Піка та Саратовській проводили експеримент з роздільного збирання харчових і змішаних побутових відходів. Двірникам доплачували за їх сортування. А один раз на місяць залучали для робіт на п’ятому полігоні. Причому туди доводилося добиратися на перекладних. Можна уявити, з яким “ентузіазмом” там двірники працювали. Втім, Василь Іванович не бачить підстав для зневіри й переконаний, що роздільний метод збирання відходів у столиці уже “дозрів”. А щоб робота якнайшвидше розгорнулася, потрібно зацікавити двірників. Укласти з ними договори й доплачувати за роботу. Тоді справді буде лад. В одному контейнері — харчові залишки, в другому — картон, целофан, пластик...

Володимир Янішевський, "Хрещатик"