Сага про МАФи

Олександр Похеровський

Кожен киянин відчував незручності через, так звані, МАФи – «малі архітектурні форми», а по-простому – торгові кіоски. Біля них завжди тиснява, бруд, сморід, безхатченки, голодні тварини… Картина, м’яко кажучи, малоприємна … Притуляють цю неземну істоту під загадковою абревіатурою „МАФ” там, де людно – щоб всі бачили, або, якщо хочете, лякалися. Для достовірності іншого порівняння не знайдеш. Саме тому, гнаний проблемами та клопотами людський потік, подумки лає як тих, хто поставив його, так і тих, хто дозволив його поставити.

„Шаурма”, «Все за цінами СРСР», ковбаси різних виробників, м'ясо, молоко, цигарки, алкогольні напої, а біля студентських гуртожитків обов’язково пиво – новітній молодіжний алконаркотик, активно підтримуваний неперебірливою телерекламою. Увесь цей набір, що має задовольнити всі людські потреби, знайшов собі місце на поличках будок-халабудок різної конструкції та вигляду. Цей гоблін пострадянської підприємницької діяльності виявився напрочуд живучим. Хто з ним тільки не боровся – місцева і районна влада, чиновники всіх рангів, міліція та двірники. Але зубасту голову ця звірюка підняла за часів черновецької навали, коли цей, з дозволу сказати, найприбутковіший бізнес набрав особливого розмаху. Вони з’являються, як гриби після дощу. Як кажуть: ні пройти, ні проїхати!

Кілька слів про тайну виникнення МАФів. З’являються вони у „доходному місці” у нічній темряві, а вже вранці починають „задовольняти потреби населення”. Після бурхливого незадоволення громади зникають на кілька днів, а то й тижнів, і знову виростають. І знову ти чуєш до болі знайомий голос, що лагідно запрошує посмакувати кавказький делікатес або червонощокого помідора.

За цією ж схемою біля нього з’являється 2-й, 3-й… 10-й… 15-й… А потім і стихійний риночок утвориться з традиційними атрибутами: бабусями з навколишніх районів або просто сусідськими пенсіонерками-перекупками з яблуками, городиною, молочком, сиром, сметанкою «домашньою від своєї корівки», ковбаскою «ранком копченою», свининкою та яловичиною «ще теплою, бо звечора забили». І все це прямо тут, на тротуарі, у пилюці та з незмінними мухами. Як кажуть в Одесі, щоб усім нам було так смачно!

Можливо, саме таким чином і з’явився, на мою та моїх сусідів біду (мешканців будинку по бульвару Чоколівському, 19), «стихійно-нелегально-примітивно-розважальний торговий центр» безпосередньо під вікнами. Невблаганні шанувальники пива та «командировочні» перетворили під’їзди наших будинків на нужники. Адже, як пояснили власники торгових точок, «в кошторисі видатки на обладнання вбиралень не передбачені». Ось так...

Люди пишуть, благають про допомогу... Все марно. Час від часу, якийсь чиновник або депутат перед виборами приходить поговорити з обуреними людьми. Але віз і нині там!

Нещодавно був свідком зустрічі народного депутата України Максима Луцького з мешканцями будинку по бульв. Чоколівському, 19, що у Солом’янському районі м. Києва.

Це треба було бачити і чути… Такого потоку інформації без попередньої підготовки важко уявити! Люди виклали все, що знають і болить, зокрема про те, як нахабно і безконтрольно на території Солом’янського району розміщуються малі архітектурні форми, про антисанітарію, яка в результаті цього виникла, про те, як працівники та відвідувачі цих торгових точок, стихійних ринків та кафе, справляють власні природні потреби поруч з дитячими площадками, спортивними майданчиками, у дворах будинків тощо.

А як красиво люди «поливали» у зв’язку з цим міську та районну владу, а також центральну, яка, мені здається тут ні до чого. Згадали всіх, кого знали, і Президента, і Прем’єр-міністра, і поіменно дісталося всьому керівництву Київської міськдержадміністрації, навіть борця за права підприємців і власників малих архітектурних форм народного депутата України від БЮТ Наталочку Королевську, і ту згадали!

От який народ у нас обізнаний! В обличчя знає всіх своїх героїв!

Максим Луцький уважно вислухав і, цілком природно для народного обранця, пообіцяв допомогти. На тому і розійшлися…

Я не прихильник розслідувань, а тим більше журналістських, однак вирішив поцікавитися тим, а що буде далі? Десь через тиждень мила дівчинка з громадської приймальні народного депутата України Максима Луцького (вул. Народного ополчення, 2) дала мені ознайомитися з копією депутатського звернення до голови Київської міської державної адміністрації Олександра Попова, де в доволі гострій формі, народний депутат України вимагає в кінці-кінців вирішити зазначену проблему!!!

По-перше, дивно, бо оперативно (для народного депутата 5-7 днів – це гіпершвидкість)! А по-друге, все таки однопартійці, і сам факт зазначеного звернення з такого незручного і проблемного питання дивує й радує одночасно!

Я вирішив взяти паузу і зачекати місяць, доки з Київської міської державної адміністрації Максиму Луцькому надійде відповідь про те, «що гроші вкрадені правильно, згідно з чинним законодавством України, або, вибачте, але нічого вдіяти не можемо, це все молода команда Черновецького!».

І вдруге я прорахувався! Рівно через два тижні після цього суботнього сонячного ранку на площу Космонавтів підтягнулася спеціалізована техніка та в одну мить шість-сім МАФів не стало, як «корова язиком злизала»! Ура! Здавалося би, перемога! Невеличка, але перемога!!!

Але гоблін на те і гоблін, щоб як птах фенікс воскресати з попелу. Йду я, днів через десять на роботу і не вірю своїм очам! А кібіточки вже на своєму старому місці, зі словами «велькоме» чекають своїх покупців. Ось так! Ні народний депутат України їм не указ, ні голова Київської міської державної адміністрації їм не авторитет!

В громадській приймальні М.Луцького сказали, що це питання так просто не залишать і пл. Космонавтів буде очищена від тієї ганьби, яка має таку красиву назву – Мала архітектурна форма!