В следующие 10 лет мы можем потерять еще 1 триллион долларов

Доллар в Украине

Меня не покидает мысль, что мы "не с той стороны" взялись читать аудит украинской экономики, проведенный правительством. Все обратили внимание на интересную цифру в триллион долларов, потерянных Украиной за последние 10 лет из-за неэффективного управления экономикой.

Однако самое главное в другом: экономика неэффективна, а до сих пор ничего не делается для повышения управленческого КРІ, особенно в государственном секторе. Логично предположить, что в следующие 10 лет мы потеряем еще 1 триллион долларов.

Далее текст на языке оригинала

Від себе додам, що це оптимістичний сценарій, а згідно з песимістичним – це число виявиться набагато більшим, оскільки провідні економіки світу невпинно розвиваються, відповідають на сучасні виклики, а держава Україна міцно прикута до свого пострадянського минулого, що не дає їй рухатися вперед.

Видео дня

Чимало експертів та "експертів" поставилися до аудиту як до піару і виправдань нинішніх провалів тим, що до занепаду країну довели "папєрєднікі".

Утім, мене особисто як бізнес-менеджера в дослідженні зацікавили аналітичні розрахунки. Вони красномовно вказують на те, що пострадянське законодавство надійно захищає корупціонерів від кримінального переслідування.

І, навпаки, кожного державного управлінця, який намагається щось змінити на користь більшої ефективності, переслідує формальна машина правосуддя, що базується, нагадаю, на пострадянській юридичній ідеології.

Тому варто глибше поговорити про те, чому ефективність державних менеджерів переслідується законом і – як наслідок – чому ми третину століття товчемося на місці.

Почну з цифр, які невблаганно вказують на наше місце на світовому ринку праці. Загальна продуктивність праці українців у 5,6 разів нижча, ніж робітників у Центральній Європі.

По секторах найбільший прогрес спостерігається в агропромисловому комплексі, де загальна додана вартість зросла на 54%. Проте вона і досі залишається нижчою, ніж у країнах ЄС і навіть Білорусі. У промисловості і сфері послуг, що апріорі утворюють додану вартість, ми стоїмо на місці.

В следующие 10 лет мы можем потерять еще 1 триллион долларов
В следующие 10 лет мы можем потерять еще 1 триллион долларов
В следующие 10 лет мы можем потерять еще 1 триллион долларов
В следующие 10 лет мы можем потерять еще 1 триллион долларов

На графіках 1-4 видно, що у сфері послуг частка зайнятості зросла з 45% до понад 60%, а продуктивність одного працівника майже не змінилась, і зростання спостерігається лише на 1284 дол. США. Для порівняння, у Польщі – на 15 339 дол., у Литві – на 15 823 дол.

У промисловості відбувається стагнація: зайнятість зменшилась, а продуктивність майже не змінилась. Доповідачі апелюють до об'єктивних чинників, як то низька інноваційна складова для промисловості і низька платоспроможність населення для реалізації сфери послуг.

Але в реальності все може бути інакше, я маю практичні підстави для таких тверджень.

Я два роки очолював аеропорт "Бориспіль", де ми з командою на державному підприємстві із пострадянською філософією збільшили продуктивність праці колективу на 20%, а за рахунок збільшення КРІ подвоїли середню заробітну плату.

Для цього не потрібно національних винаходів – достатньо запровадити методи управління, які довели свою ефективність у бізнесі та корпоративному управлінні в розвинених економіках світу.

Ефективним менеджером державного підприємства можна бути, але виявляється, не безкарно.

Я очолив міжнародний аеропорт "Бориспіль" у 2014 році. На емоційній хвилі Революції Гідності, з величезним бажанням змінювати світ на краще.

Кабмін тоді очолював Арсеній Яценюк, який став прем'єром у період державного безгрошів'я. Після втечі за кордон попередньої влади, державна скарбниця була порожня: на казначейських рахунках у лютому 2014 року було 4,3 млн грн.

Тому Яценюк головним завданням уряду, а отже і стратегічних державних підприємств визначив наповнення бюджету. 4,3 млн грн – це приблизно стільки, скільки в тому ж лютому аеропорт "Бориспіль" заробляв за один (!) день!

Уже за рік аеропорт "Бориспіль" заробив 700 млн чистого прибутку (проти збитку 127 млн гривень на момент мого призначення).

Кожного наступного року ми з командою збільшували цей показник, сплативши на користь держави податків, дивідендів та інших обов'язкових платежів 441 млн гривень у 2015 році та 1560 млн гривень – у 2016 році.

У "Борисполі" ми вибудували прагматичні відносини з усіма авіакомпаніями, включно з базовою МАУ.

Завдяки припиненню політики протистояння між "Борисполем" та МАУ у 2015 році надходження від авіакомпанії на користь аеропорту склали 1063 млн грн, що на 572% більше, ніж у конфліктний рік напередодні. Уряд заніс показники роботи аеропорту до досягнень авіаційної галузі.

Щоби перетворити збитковий аеропорт "Бориспіль" на міжнародний авіахаб, потрібно було створити комплекс послуг, потрібних у першу чергу пасажирам.

Капіталізація цього успіху відбувалася поступово: від напівпорожнього терміналу D, звідки у 2014–2015 роках через відсутність сервісів не хотіла літати жодна авіакомпанія, до цивілізованого терміналу з повноцінною зоною внутрішніх вильотів та трансферною зоною.

Комфортний аеропорт приваблює нові авіакомпанії, нові авіакомпанії збільшують пасажиропотік. Курсує більше літаків – аеропорт отримує більше прямих авіаційних надходжень.

Зростає кількість пасажирів — збільшуються надходження у бізнесів, які оперують на території аеропорту, що нарощує надходження аеропорту від неавіаційної діяльності.

Збільшується також привабливість кожного квадратного метра комерційної площі. Така не(тривіальна) логіка була в мене як державного менеджера.

Зворотний бік успіху в "Борисполі" виявив, що в Україні запровадження ефективного корпоративного менеджменту вступає в конфлікт із національним законодавством.

Наприклад, щоб отримати на території аеропорту "Бориспіль" офіс для авіакомпанії, касу Укрзалізниці, аптеку або заклад харчування, потрібно пройти процедуру Фонду держмайна. Нормальна практика – отримати орендаря за два роки, бо Фонд нікуди не поспішає.

У нього ж немає незадоволених пасажирів та авіакомпаній. Прискорити проведення конкурсу можна, але треба домовлятися з Фондом. Про жодне ефективне управління тут не йдеться.

По-перше, чиновникам Фонду держмайна це не потрібно, "їм не за це платять". А, по-друге, допоки Голова Фонду держмайна буде політичною фігурою, доти конкурси на оренду будь-якого державного майна будуть елементом політичних домовленостей.

Тому, на моє глибоке переконання, державні підприємства в тій формі, в якій вони функціонують в Україні, мають якнайшвидше відійти в минуле. Вони повинні бути передані у приватну власність за справедливою ціною або корпоратизовані.

У зазначеному випадку майно державного підприємства передається до статутного капіталу, щоб підприємство могло ним ефективно розпоряджатися.

Стратегічними для нацбезпеки підприємствами держава може володіти у вигляді акцій акціонерного товариства (про відсоток акцій готовий дискутувати). Лише така логіка забезпечить ефективне використання державного майна – все інше популізм.

Наглядові ради підприємств повинні бути сформовані аполітично, а функції нагляду – перейти від міністерств-розпорядників до наглядових рад повністю. Не нормально, коли фінансовий план підприємства на поточний рік затверджується наприкінці фінансового року, бо його затвердження знову ж таки є елементом політичних домовленостей.

Аналогічний кейс щодо заскорузлих пострадянських правил державного управління розглядається нині антикорупційними органами щодо мене особисто.

Стояло питання: або площі терміналу "гулятимуть" протягом двох років, поки Фонд "думатиме, на чию користь йому прийняти рішення", або держава та аеропорт зароблятимуть у пропорції 70/30. Саме такий розподіл надходжень від орендної плати закладено законодавством.

Я ухвалив рішення на користь ефективності та поповнення бюджету, але НАБУ зі мною не погоджується. Напевно, антикорупційні розслідування виявлять ще немало законодавчих перешкод для ефективного управління держпідприємствами.

У вище згаданому аудиті говориться, що серед майже 400 кримінальних проваджень НАБУ за 2017 р. понад 100 стосувалися корупції на держпідприємствах, і зазначається, що корупція ускладнює їх корпоратизацію і приватизацію.

Я ж стверджую, що корупція, крім іншого, забетонована в наших законах.

І одне з головних завдань новостворених антикорупційних органів, на рівні з виявленням справжніх корупціонерів, – це повернення здорового глузду у лобістське або пострадянське законодавство шляхом розгляду таких кейсів, як мій.

Адже наразі так складається, що самі антикорупційні інституції стали заручниками безкінечних лабіринтів національного законодавства після рішень Конституційного суду.

Активна частина суспільства, яка добре розуміє, що ці рішення можуть змінити вектор розвитку держави, стала на захист антикорупційних інституцій. Верховенство права означає верховенство справедливості над правилами, тим більше "правила" багато років встановлювали політики, в яких зневірилось суспільство.

Not rule but justice ("Не правило, а справедливість", – ред.).

У Сполучених Штатах Ministry of Justice (Міністерство юстиції, – ред.) недарма охоплює не лише юриспруденцію, а й органи прокуратури, а його очільник є одночасно міністром юстиції і генеральним прокурором.

Україна залишила від СРСР принцип юриспруденції на основі верховенства закону, що було цілком логічним у тоталітарній системі. І от результат.

В следующие 10 лет мы можем потерять еще 1 триллион долларов

Як громадянин України, я не бачу конфлікту, якщо держава, яка проходить через структурні реформи, визнає та змінює неефективні правила – закони. Проте відчуваю гострий конфлікт, якщо суд "за законом" приймає несправедливе рішення.

Як колишній керівник державного підприємства вважаю: якщо ефективні рішення за недосконалими законами будуть каратися, то професійні менеджери ніколи не погодяться ними керувати.

А ми як держава тридцятий рік поспіль будемо товктися на одному місці, думаючи, що річ – в ефемерній корупції та "папєрєдніках".

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.