Блог | Как Украине выстроить стратегию экономического роста после войны
Восстанавливать послевоенную Украину будет сложно: страна огромная, а рабочих рук гораздо меньше. Но эту проблему можно решить, сделав ставку на современные отрасли и ясно понимая, какие точки роста будут в стране после войны.
Дальше текст на языке оригинала
Головна проблема України після війни – гостра демографічна криза. Давайте будемо відвертими: з 8 млн наших земляків, які виїхали за кордон, уже не повернеться як мінімум половина, якщо не більше. Багато українців уже загинули і загинуть, на жаль, ще – як військові, так і цивільні. Також сотні тисяч чоловіків залишаться на військовій службі надовго.
Кадровий голод – ключова проблема, з якою Україна зіткнеться після закінчення війни. Ті, що поїхали назавжди, залишилися на службі, загиблі, покалічені, з ПТСР, а все це були люди в найбільш працездатному віці. Та й навіть без війни демографічна криза вже мала місце: населення України старіє та вмирає, як і по всій Європі. Середній вік українців зростає, а із віком працездатність знижується.
Нема кому працювати, попри те, що в країні збережуться великі та середні підприємства, у яких уже зараз вилучили токарів, слюсарів, ливарників, фрезерувальників, інженерів тощо. Багато українських бізнесів, які перебралися за кордон разом зі співробітниками, повертатися вже не планують.
Тобто Україні банально не вистачатиме робочих рук для відновлення та післявоєнного економічного прориву. Але це – лише в старій економічній парадигмі (ще XIX століття), коли багатство тієї чи іншої території було прямо пов'язане з тим, скільки людей живе та працює на ній. Сьогодні визначальні чинники зовсім інші – і ми бачимо дуже багаті країни з украй низькою щільністю населення (Швеція, Фінляндія, Норвегія, Канада).
Щоб Україні після війни досягти аналогічного успіху, їй потрібно прийняти для себе новий технологічний устрій, а також визначити для себе перспективні точки зростання - і зосередити на них свої зусилля, а також закордонне фінансування. Хоча відразу обмовимося: не менш важливо буде отримати від Заходу не так гроші, як сучасні технології. Без них шансів ми матимемо мало.
Прикладом такої точки зростання для повоєнної України є сільське господарство. У наші дні словосполучення "аграрна країна" не означає "відстала". Чи багато хто з наших читачів знає, як виглядає робота на полях в Україні сьогодні? Величезні площі обробляються дуже малою кількістю тракторів та комбайнів – це працюють могутні John Deere, Klaas, Fendt. Тобто участь людей є мінімальною вже сьогодні. До речі, український агропром дуже сучасний, і на поля вже починають виходити сільськогосподарські роботи, які працюють самостійно та керуються дистанційно.
Проблема в іншому. Сьогодні Заходу Україна потрібна лише як постачальник аграрної сировини – зерна, максимум – олії. Всю складнішу продукцію наші закордонні партнери звикли робити самі. І від цієї звички не відмовляться, адже йдеться про працюючі бізнеси (тобто податки) та про робочі місця. Чи даремно вони будували комбікормові заводи прямо біля портів, які приймають українське зерно? Тож сьогодні ситуація така: наприклад, зерно кукурудзи ми можемо експортувати без мит. Але якщо ми його елементарно хоча б подробимо на крупу (мінімальне збільшення доданої вартості) – відразу отримуємо величезні ввізні мита на цю крупу.
Але ми не можемо собі дозволити продовжувати працювати так, як раніше – конвертувати українські чорноземи в аграрну сировину, а там хоч трава не рости (у всіх сенсах).
Нам тепер доведеться в стислий термін освоювати повний цикл виробництва продуктів харчування на своїх підприємствах та зі своєї сировини. Причому абсолютно нових продуктів, які бажано не мають прямих аналогів на світових ринках. Тільки так можна буде зайняти ці ринки – умовно кажучи, створивши український варіант концерну Nestle.
Однак це лише один напрямок трансформації аграрного сектору. Другий напрямок – органічна продукція, яку Україна може виробляти у величезних кількостях – і яка саме на Заході має стабільний попит. На цю тему вже написано дуже багато всього, нагадаю лише, що в Україні досі законодавчо заборонено вирощувати ГМО-культуру. І це наша конкурентна перевага.
Сюди ж віднесемо вирощування, наприклад, лікарських трав – це невелика, але дуже вигідна галузь.
Як і вирощування ягід на експорт, до речі.
Проте аграрний сектор – це ще й основа для зеленої енергетики. Саме у цій сфері Україна може швидко стати одним із світових лідерів. Величезна кількість органіки – побічних продуктів агровиробництва – чудово конвертується в екологічно чисту енергію. Наприклад, через вироблення біогазу (біометану), який європейці готові купувати в нас уже зараз.
Не гірші й українські перспективи з виробництва біодизелю та біоетанолу.
Та й вирощування енергетичних рослин в Україні ще тільки зароджується як самостійна галузь – але має вражаючі перспективи.
В рамках проєктів боротьби з глобальним потеплінням, "Паризького кліматичного пакту" та певного "вікна можливостей для України" – ми маємо шанс залучити кошти у відбудову енергетики України, саме як альтернативної в рамках боротьби з викидами СО2.
Але найголовніше – те, що розвинене сільське господарство створює основу для розвитку промислових біотехнологій. Україні вже пізно намагатись вступити у "комп'ютерні перегони" або, скажімо, розвивати сучасне авіабудування. У нас для цього зараз немає грошей, фахівців, підприємств. А ось якщо розвивати біотех, та ще й маючи таку шикарну сировинну базу, можна дуже швидко вийти в лідери.
Це приклад лише однієї галузі – аграрної. Але таких точок зростання може (і має) бути кілька. Однак для них слід реалізувати єдині економічні підходи.
По-перше, потрібно створити національний резервний фонд за рахунок оподаткування сировинного експорту. Кошти цього фонду – інвестувати у структурну перебудову та зростання додаткової вартості.
Для бізнесу – максимально скоротити податкове навантаження на фонд оплати праці, знизивши кумулятивний податок на працю до 10% та надавши людям права самим сплачувати податки з доходів щорічно, знявши цей обов'язок із роботодавця.
Крім того, настав час трансформувати сформовану модель "малий бізнес – середній бізнес – великий бізнес". Потрібно переходити до моделі: "мікробізнес - малий бізнес - середній бізнес - великий бізнес". Якщо другий – на спрощеній системі оподаткування, третій – на загальній, то мікробізнес чи мікропідприємництво має бути на "нульовій системі". Повне звільнення від податків, реєстраційних та регулятивних процедур, звітності та контролю за річним доходом до $200 тис. на сім'ю. Робота лише на підставі спеціального рахунку у банку. Але при цьому чіткий договір: такі підприємці повністю звільняються від нагляду держави, а й відмовляються від будь-яких форм соціальної підтримки: державної пенсії, субсидій тощо.
Резюмуємо. Як пише економіст Олексій Кущ, якщо ми хочемо мати високий ВВП, нам потрібно створити модель, за якої:
- українці отримують можливість із вигодою для себе працювати в Україні;
- формується позитивне торгове сальдо, тобто зростання експорту та мінімізація імпорту;
- йде виробництво кінцевих продуктів замість напівфабрикатів та сировини.
Все це дозволить нашій країні показати бурхливе економічне зростання після війни. Тому що підприємницька енергія людей, яка не стримується корупцією та нерозумними підходами держави, – це набагато цінніший ресурс, ніж будь-який інший.
