Блог | Як в Італії міг прийти до влади Муссоліні

Дивовижно, що колосальна культурна та історична спадщина Італії не стала запорукою формування відповідального політичного класу.

Як говорить моя дорога Оксана Пахльовська, дивлячись на нинішній уряд, вона може уявити, як в Італії міг прийти до влади Муссоліні. Якщо чесно, я і сама це тепер уявляю.

В Італії, як відомо, ситуація із правлінням завжди хитка за визначенням: за 75 років тут було 70 урядів. Тож дострокові вибори завжди є можливим сценарієм.

Якщо цей уряд протримається, то варіантів розвитку подій я бачу два: поступове пом’якшення Ліги та Сальвіні (подейкують вже, що у світлі виборів до Європарламенту Ліга увійде до Європейської народної партії, а не до Європи націй та свободи, до якої Сальвіні належав разом із Ле Пен) або закручування гайок доти, доки маятник в Італії не хитнеться у бік демократичних сил. З огляду на велику популярність Сальвіні, на це може піти час.

Читайте: Итало-немецкая жертва для Кличко

Альтернатива Сальвіні насправді є. По-перше, це Демократична партія, яка зараз проводить внутрішні реформи і принаймні частину членів якої Росія примудрилася відчужити через підтримку і симпатії до Ліги. Не перебільшуймо цієї обставини, але й не забуваємо про неї. Не забуваймо про "Рух 5 зірок" - з усіх боків я отримую сигнали, що ця політична сила також може бути договороздатною.

По-друге, в Італії є прошарок інтелектуальних і політичних еліт, здатних мислити стратегічно. До таких належить Наталі Точчі, директорка Istituto Affari Internazionali та радниця Могеріні, блискуча мислителька, яка не тільки вірить у європейську інтеграцію, але й здатна обґрунтувати її цілком раціональними та практичними аргументами. Коли Наталі стане міністром закордонних справ Італії, Україні буде легше будувати діалог з цією країною.

Це, однак, геть не означає, що Україна може дозволити собі пасивно чекати на зміну еліт замість активно, ба навіть агресивно просувати в Італії свої історії успіху, розповідати про реформи та, понад усе, розбудовувати з Італією економічні зв’язки. Теза про те, що "сами предложат и сами все дадут" є солодкою для ледащого вуха, але абсолютно непридатною для міжнародних відносин формулою.