Блог | Пан-Європа Еммануеля Макрона

Останнім часом президент Франції Еммануель Макрон буквально фонтанує інформаційними приводами та різноманітними ініціативами.

То він підтримує реформування Євросоюзу і створення бюджету єврозони та висловлюється про необхідність спільної "європейської відповіді" у питанні біженців.

То заявляє, що Європейський Союз не має більше покладатися на США в питаннях безпеки і пропонує здійснити "вичерпний перегляд нашої безпеки зі всіма європейськими партнерами, до яких належить і Росія", пише Олег Бєлоколос для Майдану закордонних справ.

То – виступає за "цілковите оновлення наших відносин з Росією після завершення холодної війни й оголошує про те, що "стратегічні відносини" з Росією важливі з точки зору "стабільності" Європи.

Що ж, така доволі висока активність Парижа у сфері європейської безпеки не може не наштовхувати на відомі історичні аналогії.

Зокрема, можна згадати передвоєнний "Пакт загальної відмови від війни" 1928 року, також відомий як Пакт Бріана – Келлога (названий за прізвищами тодішніх головних дипломатів Франції і США), у рамках якого країни-учасниці заявили, що вони засуджують "використання війни для вирішення міжнародних суперечок і відмовляються від неї як від інструмента державної політики у їхніх взаєминах".

Про означений документ, до якого свого часу приєдналося 69 країн, французький історик Жан-Батист Дюрозель влучно писав свого часу у класичній "Історії дипломатії від 1919 року до наших днів": "Цей пакт знаменував собою апогей пацифістської хвилі та характерної на той час дипломатії "пактоманії". Багато людей вірили тоді, що чим більше буде підписано пактів, навіть невинних, тим пильніше ті, хто їх підписав, дотримуватимуться слова, яке вони дали. Це була, безперечно, небезпечна ілюзія".

Далі, як відомо, були аншлюс Австрії та ганебна Мюнхенська угода 1938 року, коли нацистська Німеччина, фашистська Італія, Англія і Франція фактично знищили єдину демократичну на той час східноєвропейську державу – Чехословаччину. А через рік після Мюнхена, 1 вересня 1939 року, нацистська Німеччина нападом на Польщу почала Другу світову війну, що принесла смерть і страждання мільйонам людей у Європі та світі.

Тобто в умовах, коли одна агресивна країна або група країн вважають, що реальне співвідношення сил важить значно більше, ніж міжнародно-правові норми, розраховувати на реальну побудову якоїсь надійної європейської безпеки було б, щонайменше, недалекоглядно.

Читайте: Дух "Новачка"

Ну а сам проект європейської федерації, також відомий як проект "Пан-Європа", що його запропонував міністр закордонних справ Франції Арістид Бріан у 1930 році, спіткала невдача з огляду на значні тодішні протиріччя серед європейських держав.

Є підстави вважати, що така ж доля спіткає й сьогоднішні французькі ініціативи, адже наразі загальноєвропейський консенсус у багатьох зазначених питаннях, м’яко кажучи, також відсутній.

І чи не доцільніше було б для Франції, та й для ЄС у цілому, сприяти остаточному виходу Греції з кризи? Адже сьогоднішні кризові тенденції в Євросоюзі багато в чому беруть свій початок з фінансової та економічної кризи у Греції, що почалася більше восьми років тому. І безповоротний вихід цієї країни на шлях поступового відновлення не лише допоміг би забезпечити майбутнє для єврозони (дехто з експертів навіть вважає, що "Греція врятувала євро"), а й засвідчив би переконливий успіх Європейського Союзу як загальноєвропейської ідеї та інституції.

Вочевидь, країни ЄС також мають здійснити заходи щодо протидії деструктивним впливам Росії, яка хоче не лише підірвати трансатлантичні зв’язки, а й дискредитувати загальноєвропейську інтеграцію як цивілізаційний проект.

І хоча умови 30-х років минулого сторіччя кардинально різняться від того, що відбувається нині в Європі, не слід забувати, що різняться вони передусім саме тому, що майже всі європейські країни сьогодні перебувають під надійною безпековою парасолькою НАТО, а насправді – під захистом США.

Розраховувати ж на створення аналогічної або паралельної структури європейського характеру в нинішніх умовах – щонайменше доволі наївно. Також вельми показово, що всі, хто висувають тези про так звану нову європейську архітектуру безпеки, чомусь уникають згадки про її можливі джерела фінансування. Мабуть, щоб зайвий раз не травмувати своїх виборців перспективами збільшення податків.

А ось із чим справді важко не погодитись, так це з тезою Еммануеля Макрона про те, що європейці мають підтримувати на належному рівні свої оборонні можливості. Абсолютно слушна і своєчасна пропозиція...