Блог | Іранці тягнуть на собі війну, а вершки знімає Росія

Результати переговорів з Путіним, де турецький і російський президенти прийшли до рішення створити демілітаризовану зону в провінції Ідліб, – це однозначний успіх Ердогана. Він продемонстрував готовність жорстко відстоювати свою позицію. І, власне, дав усім іншим знати, що спроба захопити Ідліб не буде прогулянкою.

Ердогана цілком можна зрозуміти: наступ на Ідліб обернувся би для нього дуже серйозними економічними та політичними наслідками. Крім того, у разі бомбардувань хвиля біженців була б неминучою. Так чи інакше ці люди потрапили на територію Туреччини чи у ті сирійські райони, які вона контролює. Існувала також і пряма загроза того, що турецьких військових втягнули би безпосередньо у сам конфлікт, - пише Ігор Семиволос для НВ. - Представник Вільної сирійської армії, афілійованої з турецькою, заявляв, що в разі наступу на Ідліб вони візьмуть участь в бойових діях. При певних обставинах це могло б обернутись конфліктом Туреччини з Росією.

Тож завдяки досить жорсткій позиції Ердогана та солідарності з боку США загрозу наступу на Ідліб вдалось, зрештою, відтермінувати. Або і зовсім зняти.

Дивний ексцес виник зі збиттям російського літака. Його збили фактично за рахунок Росії, але звинувачують у цьому Ізраїль. Виглядає нелогічно, та я розумію, звідки беруть аргументи. Так сталося, що російський літак вивели на ПВО, і це виглядає дивно, говорить про непрофесіоналізм. І ще раз нагадує про роль випадку в історії: у ході війни не можна контролювати все і вся. А тим паче, коли у ній беруть участь чимало акторів, які переслідують свої інтереси. Той же Ізраїль чітко і ясно заявляв, що Іран становить для їхньої країни безпосередню загрозу, а тому ізраїльські військові будуть наносити удари по сирійських чи іранських позиціях тоді, коли їм буде вигідно. Тож не дивно, що рано чи пізно під удар міг потрапити російський літак.

Читайте: Российские войска потерпели фиаско в Сирии

Як ці події вплинуть на розстановку сил у Сирійській війні? Ключова проблема лежить у трикутнику відносин Іран-Асад-Росія. Іранці відчувають себе незадоволеними, якщо не роздратованими: вони несуть головний тягар війни, а вершки знімає Росія. Завдяки Туреччині країна посилила позиції в провінції Ідліб, а угодою з Ердоганом закріпила свої переваги. Таким чином, тепер Росія більше впливає на Асада, або принаймні ставить його у ще більшу залежність від себе. Для іранців посилення Росії невигідне. Невідомо, як вони будуть діяти, але те, що вони незадоволені – це факт.

Війна не йде до завершення. Якби Асад взяв Ідліб, чого і прагнув разом з іранцями, тоді ключовий актор, який представляє альтернативу точку зору в Сирії – повстанці – зійшов би з політичної арени. Залишились би лише зовнішні гравці, і тоді, з точки зору росіян, можна було б розпочинати більш-менш інтенсивний переговорний процес про умови об’єднання Сирії. Це могло б затягнутись, але однаково означало би перехід на іншу фазу конфлікту: активні бойові дії завершені, один ключовий гравець програв, а Асад виграв. І тоді майбутнє Сирії залежало б більшою мірою від позиції Асада, Росії та Ірану.

Та сьогоднішні реалії інші – ситуація залишається невизначеною. Говорити за таких обставин про єдність Сирії та мирне врегулювання найближчим часом не має сенсу. Можна напевне сказати: конфлікт заморожується, але і шанси Асада об’єднати під своєю владою Сирію зменшуються.