Блог | Чи залишиться Молдова на мапі світу

У неділю 25 березня близько 10 тисяч демонстрантів вийшли на центральну площу Кишинева для відзначення столітньої річниці приєднання Молдовської Демократичної Республіки, створеної у 1917 році на території Бессарабської губернії царської Росії, до Королівства Румунія.

Ця подія поновила й загострила суспільну дискусію в сучасній Молдові щодо можливості здійснення повторного акту злуки з тепер уже демократичною Румунією – членом ЄС і НАТО. Прихильники цієї ідеї вважають, що в такий простий спосіб вдасться швидко вирішити економічні та безпекові проблеми Молдови, а також остаточно подолати небезпечні рецидиви проросійського дрейфу зовнішньої політики держави.

Офіційний Бухарест, уважно спостерігаючи за юніоністським рухом у Молдові, поки що утримується від політичних заяв стосовно цього, однак стримано схвально відноситься до громадської підтримки ідеї "возз’єднання" з Молдовою, яку організували недержавні організації Румунії.

У цьому зв’язку знаковою була поява на недільному мітингу в Кишиневі колишнього президента Румунії Траяна Бесеску – нинішнього сенатора румунського парламенту від Бухареста й за сумісництвом почесного президента Партії національної єдності. Четвертий президент Румунії є настільки гарячим поборником об’єднання двох країн, що протягом року (з червня 2016 по червень 2017-го) мав громадянство Молдови. "Ми закликаємо депутатів молдавського та румунського парламентів проголосити в найближчому майбутньому об'єднання", – заявив Бесеску на демонстрації.

Відповідно до лютневого опитування 2018 року, яке проводив румунський соціологічний інститут IMAS, лише 25% громадян Молдови підтримують возз’єднання з Румунією, тоді як 62% виступають проти такого сценарію. Водночас, за даними недержавних організацій, із 3,5 млн мешканців Молдови понад 1 млн осіб мають румунське громадянство, що є свідченням поступової фактичної "румунізації" цієї держави.

Читайте: На шляху до НАТО: які шанси в України

Суттєвим стримуючим фактором молдавсько-румунських інтеграційних процесів є невирішеність Придністровського конфлікту. Як показує історичний досвід, саме Придністров’я стало однією з причин радянської анексії Бессарабії у 1940 році.

Внутрішньополітичний дискурс у Молдові щодо союзу з Румунією також демонструє розрив між прозахідними та промосковськими політичними угрупованнями напередодні парламентських виборів у листопаді цього року.

Уряд Молдови підтримує тісні зв'язки з Європейським Союзом та Сполученими Штатами, що є причиною перманентного конфлікту з чинним проросійським президентом Молдови Ігорем Додоном, який ратує за зближення з Москвою та приєднання до Митного союзу ЄАЕС. Якщо його Партія соціалістів переможе на виборах у 2018 році, Додон планує законодавчо заборонити діяльність організацій, які закликають до союзу з Румунією як такі, що підривають цілісність держави.

Таким чином, підготовка до парламентських виборів восени цього року домінуватиме в порядку денному політичних еліт Молдови незалежно від їхньої геополітичної орієнтації. Національна безпека цієї держави залежить від здатності проєвропейських політичних сил переконливо продемонструвати, що євроінтеграція є об'єктивною необхідністю перетворення Молдови, а не геополітичним кроком проти Росії. Натомість перемога на парламентських виборах проросійських сил може стати каталізатором зростання кількості прихильників радикального вирішення питання єднання з Румунією.

Демократичні інститути Молдови та її проєвропейський курс надзвичайно чутливі до регіональних геополітичних тенденцій. Тому дискредитація європейських цінностей у ЄС через зростаючі розбіжності між його членами, а також приклад євроінтеграційних процесів в Україні є суттєвими чинниками для остаточного вибору зовнішньополітичного курсу Молдови.

Сьогоднішню Молдову визнають найбіднішою країною в Європі, з найбільшим (поряд з Україною) рівнем корупції. Відповідно до оцінки розвідувальної служби журналу "Економіст", здійсненої у 2017 році, владу в Молдові визнано гібридним режимом з елементами авторитаризму. Українська меншина Молдови та Придністров’я становить близько 10,9% населення та є другою за чисельністю після власне молдован.

Читайте: Дипломатичний екзорцизм, або Україна готова грати в "гібридну війну"

Досвід урегулювання триваючого з 1991 року конфлікту між Республікою Молдова та самопроголошеною Придністровською Молдавською Республікою у форматі "5+2", де крім Тирасполя та Кишинева беруть участь як посередники Росія, Україна та ОБСЄ, а також ЄС і США як спостерігачі, є надзвичайно важливим для України. При обранні шляхів вирішення проблем на Донбасі необхідно врахувати, що стратегічною помилкою Молдови була акцепція Росії як посередника в цьому конфлікті, а не як його безпосереднього учасника, з огляду на базування російських військ у Придністров’ї. Результати цієї помилки очевидні – за більш ніж 27 років суттєвого прогресу в переговорах між конфліктуючими сторонами так і не досягнуто. Конфлікт перетворився на "заморожений" інструмент постійного впливу Кремля на Молдову.

Виходячи з сьогоднішніх геополітичних та регіональних реалій, дотримання Молдовою проєвропейського курсу в зовнішній політиці є фактично безальтернативним для неї шляхом збереження своєї державності та вирішення накопичених за довгі роки проблем. Така політика сусідньої країни найбільшою мірою відповідає національним інтересам України та повинна всіляко підтримуватися Києвом.