Путін international: go east

Після того, як Володимир Путін втретє посів президентське крісло, російські та міжнародні ЗМІ одразу ж почали гадати, кого першого він вшанує своїм візитом. Маршрут першого міжнародного турне сигналізує про зовнішньополітичні симпатії новообраного лідера, а тому важливо не тільки куди він поїхав, а куди він й не поїхав. Зазвичай, про жодні конкретні домовленості під час цих візитів не йдеться, головне – прийом, запевняння у вічній дружбі, стратегічному партнерстві і т.ін. Для особи, яка вперше зайняла найвищу державну посаду, міжнародне турне проходить у форматі "знайомств". Однак ВВП далеко не новачок у міжнародній політиці, його турне – це непрозорий натяк на те, з яким і проти кого буде дружити Путін ІІІ.

В цьому плані знаковою стала відмова Путіна їхати на самміт "Великої вісімки" у США наприкінці травня. Небажання російського лідера погостити у американського президента одразу стало топ-темою світової преси. І поки журналісти намагались вгадати, що він хоче сказати цим демаршем, а Вашингтон в паніці шукав як дипломатично вийти з положення, ВВП спокійно спостерігав за цієї метушнею і зберігав мовчання. В результаті, головною подією самміту G8 стала відсутність на ньому російського президента, хоча його прем"єрська половинка, як завжди, запевнила Обаму, що "все йому перекаже".

Легкість, з якою Путін проігнорував зустріч G8, мала засвідчити незалежний статус Росії. Часи, коли Москва відчайдушно намагалась стати повноправним членом цього закритого "елітного" клубу, вже в минулому, тепер пора американцям замислитись, кому більше потрібно, щоб Путін прилетів на зустріч: їм чи росіянам? Москва й Вашингтон мають принципово різні погляди на ряд проблем, і в обох столицях починають розуміти, що дружні зустрічі це не змінять. Зустріч Обами і Путіна, яка відбулась вже на самміті "Великої двадцятки", пройшла, як зазначили американські коментатори, у "похмурій атмосфері". Знаходити компроміс їм стає все важче і важче, особливо з наближенням президентських виборів у США.

Але повернімося до міжнародного турне Путіна. Честь першої зупинки у подорожі російського президента випала братській Білорусі. В останні кілька років відносини між Мінськом та Москвою були досить напруженими. Візит ВВП мав би витіснити з пам"яті Лукашенка болісні спогади про те, як його нещадно таврували на російському телебаченні. В ході візиту Путін і Лукашенко всіляко намагались підкреслити свою дружбу. З аеропорту вони поїхали в одному автомобілі, а переговори мали неформальний характер. Теплі слова на адресу білоруського народу Путін підкріпив обіцянкою виділити Мінську третій транш з антикризового кредиту ЄврАзЕС на 3 мільярди доларів, хоча ці важкі переговори ішли ще з лютого. Коментуючи щедрість Росії, аналітик "Білоруських новин" Олександр Класковський констатував, що Лукашенко "отримав царську дозу бальзаму на душу".

З Білорусії Путін полетів до Берліну. Спостерігаючи за дружньою розмовою Путіна і Меркель, європейські коментатори знову згадали про особливі відносини Німеччини і Росії. При цьому візит в німецьку столицю був досить коротким, уже в другій половині дня Путін приземлився в Парижі, щоб познайомитись з новим президентом Франції. От і все європейське турне. Що воно означало? Загалом, небагато - Росія не забуває своїх союзників у Європі, але "великі проекти" вона буде реалізовувати зі східними партнерами.

4 червня літак російського президента приземлився у Ташкенті (Узбекистан). Останнім часом відносини Ташкента та Москви стали прохолодими. Натомість все активніше Ташкент співпрацює з країнами НАТО, для яких Узбекистан - це суперважливий транзитний пункт на шляху до Афганістану. Таким чином, поява Ташкента у графіку міжнародного турне Путіна була зовсім невипадковою. Однак в розмові тет-а-тет Путін не зміг переконати Іслама Каримова, що "старый друг лучше новых двух". Узбекський лідер зі східною хитрістю підписав з Путіним Декларацію про поглиблення стратегічного партнерства, а через три тижні оголосив про вихід Ташкента з "СНГшного НАТО" ОДКБ. Офіційно Узбекистан лише призупинив своє членство в організації, але, як заявили в Москві, "Карімов, у черговий раз, повів себе як кішка, яка гуляє сама по собі".

Справжньою міжнародною подією став візит Путіна в Китай. Більшість оглядачів досить скептично оцінюють перспективи російсько-китайського альянсу, однак спільні інтереси на міжнародній арені змушують Москву та Пекін забувати про своє суперництво в Азії. До і під час візиту лідери обох країн не втомлювались повторювати про "безпрецедентний характер" відносин між Китаєм та Росією. Путін підписав з керівництвом КНР понад 10 контрактів, у тому числі про будівництво на території Китаю атомної електростанції та надання Росією КНР державного кредиту.

Наприкінці червня Путін вирушив у своє близькосхідне турне. В Ізраїлі, який традиційно вважається головним союзником США у регіоні, російському президенту влаштували королівський прийом. Навіть той факт, що Путін прилетів із запізненням в півтори години, не затьмарив оптимізму ізраїльського істеблішменту. В умовах загострення ситуації на Близькому Сході Тель-Авів, схоже, не проти подружитись з Кремлем. Крім того, на тлі численних відмов президента США Барака Обами відвідати Ізраїль візит Путіна став справжнім подарунком.

В свою чергу Путін, вирушаючи на Близький Схід, спробував збалансувати російську зовнішню політику. Необхідно було продемонструвати, що в Москві чують не лише претензії президента Ірану, а й і його опонентів. Завдання це виявилось не з легких. Путіну знадобилась вся його дипломатична майстерність, щоб нікого не розчарувати і нічого конкретно не пообіцяти. Керівництво Ізраїлю всіляко провокувало російського президента висловити свою позицію щодо ядерної програми Ірану. На церемонії відкриття Меморіалу Червоній армії президент Ізраїлю Шимон Перес виголосив проникливу промову про велику перемогу російських солдатів над нацистами, яку закінчив прохання "принести мир на Близький Схід". Путін зауважив, що мир як і раніше крихкий і пообіцяв докласти всіх зусиль для його збереження.

У Єрусалимі Путін встиг і помолитись в Храмі Гробу Господнього, і піднятись на Голгофу, також відвідати урочистий прийом на свою честь. Звісно, необхідно було якось збалансувати теплі слова на адресу ізраїльтян, і наступного дня Путін у Віфліємі зустрівся з Головою палестинської національної адміністрації Махмудом Аббасом і відкрив Російський центр науки і культури у Палестині.

Палестинці вирішили ні в чому не поступатись своїм ізраїльським "друзям" і теж намагались вразити Путіна своєю гостинністю. Напередодні візиту Аббас розпорядився одну із вулиць Віфлієма назвати в честь російського лідера. Згадаймо, кілька місяців тому у Палестині з"явилась вулиця Дмитрія Медвєдєва.

Візит Путіна в Йорданію не був надто продуктивним на конкретні угоди. Після обміну взаємними люб"язностями з королем Абдаллой II російський президент нагородив орденом Дружби його сина, принца Бін Талала Гази Бін Мухаммада і відвідав біблійні святині. Після того як минулого року Росія необачно випустила арабський світ з поля зору та дозволила НАТО допомогти повстанцям скинути Муаммара Каддафі, Кремль знову намагається стати ключовим гравцем у регіоні. Путін відправився у близькосхідне турне саме для того, щоб нагадати про вплив і можливості Росії.

Географія іноземних поїздок Путіна, чимдуж наводить на думку, що джерело своєї сили Кремль вбачає на Сході. Альянс із США та країнами Західної Європи не приніс бажаного результату, а тому під час свого третього президентського терміну Путін намагатиметься ствердити "незалежну позицію" Росії на міжнародній арені. Здійснити задумане Кремль сподівається з допомогою країн БРІКС та особливо Китаю. Однак спершу Путіну слід навести лад "на своєму задньому дворі", адже втрата лояльності країн колишнього СРСР матиме катастрофічні наслідки для його зовнішньополітичних амбіцій.