Закон про медіа: в Україні хочуть контролювати свободу слова

"Слуги народу" просувають новий законопроєкт, який регулюватиме роботу ЗМІ в Україні.

Він так і називається – "Про медіа", вже отримав схвалення профільного Комітету і незабаром буде винесений на розгляд до Верховної Ради. Втім, уже на нинішній стадії цей закон викликає багато запитань.

Що зміниться у житті ЗМІ і чи дасть новий закон владі важелі впливу на медіа – читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Шість законів – в один. Але сумнівний

Закон "Про медіа", якщо розглядати його поверхово, містить багато позитивних моментів. Наприклад, замість 6 законів, що регулюють різні медіа (ТВ, радіо тощо), буде один. Більше того – нарешті регулюватимуться онлайн-ЗМІ.

Також ці нововведення дотичні до зобов'язань України перед Європейським Союзом. Ще у 2014 році країна підписала Угоду про Асоціацію, тому має дотримуватися низки норм. Йдеться не тільки про економіку, але і про інші сфери: відсутність дискримінації, регулювання ЗМІ, контенту тощо.

Кого стосується (спойлер: мало не всіх)

Очевидно, що під дію закону підпадають звичні нам ТБ, радіо, друковані видання, онлайн-ЗМІ. А ось зобов'язання популярних останнім часом блогерів викликають питання. Річ у тім, що формулювання "онлайн-медіа" в законопроєкті подане досить розмито.

"Онлайн-медіа – медіа, яке поширює інформацію в текстовій, аудіо, візуальній або іншій формі в електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет, зокрема з використанням програмного забезпечення і пристроїв для інтерактивних масових комунікацій", – зазначено у проєкті.

Фактично, під це визначення потрапляють лідери громадської думки, блогери і політики, яких часом читає більше людей, ніж деякі ЗМІ. Одначе в законі прописано, що він не стосуватиметься фізосіб, які не діють як медіа. Проте ті самі блогери чи автори Telegram-каналів, судячи з визначенням викладеного в законі, цілком діють як медіа.

У будь-якому разі, такі "хиткі" трактування дозволять згодом маніпулювати нормами закону і влаштовувати вибіркове правосуддя для ЛГД (лідер громадської думки) та інших активних користувачів соцмереж.

Штрафи і карт-бланш Нацради

Окрім отримання ліцензії, суб'єкти медіа будуть зобов'язані також дотримуватися її умов. До 2022 року в онлайн-ЗМІ найперше має відкриватися україномовний інтерфейс, а у друкованих – державною мовою має виходити наклад (іншими мовами можна, але тільки рівно в такому самому накладі). Телебачення і радіо до 2024 року повинні перейти на норму: 90% мовлення українською для загальнонаціональних ЗМІ і 80% – для місцевих.

Крім того, в законі прописані порушення, за які каратимуть медіа. Всі їх поділять на три групи:

• незначні;

• значні;

• грубі.

До незначним віднесуть порушення термінів відповіді на запит Нацради, нерозміщення актуальної інформації про структуру власності, порушення правил мовлення у дні жалоби, порушення порядку агітації, розповсюдження фільмів або програм, одним із учасників яких є особа, що загрожує національному медіа-простору тощо.

Список значних порушень об'єднає в собі дискримінаційні висловлювання, поширення заборонених фільмів, порнографічних матеріалів, пропаганду наркотиків, програми, що розповідають як виготовити бомбу або психотропи тощо. Окремо варто зазначити, що до цього списку входить заборона на інформацію, що позитивно оцінює діяльність СРСР.

Коротко кажучи, в позитивному ключі можна писати або говорити тільки про тих людей або події того періоду, які сприяли розвитку української науки та культури. До речі, те ж саме стосується і країн-агресорок. Не можна буде позитивно висловлюватися на їхню адресу або у бік дій їхніх політиків.

Грубі порушення – це: заклики до повалення конституційного режиму, порушення територіальної цілісності України, розпалювання міжнаціональної чи релігійної ненависті, пропаганда тероризму, робота без ліцензії, відмова у проведенні перевірки Нацрадою і подібні дії.

Якщо закон ухвалять, то всі питання медіа куруватиме Національна рада з питань ТБ і радіо. Фактично у неї буде повний карт-бланш щодо ЗМІ. Саме Нацрада вирішуватиме, яке порушення є грубим, яку штрафну санкцію застосувати до ЗМІ, а може навіть організувати перевірку – відмовляти не можна.

Більше того, з подачі Нацради зможуть закрити сайт або відкликати ліцензію в телеканалу. Для цього їм потрібно буде подати заяву до Окружного адміністративного суду Києва. У разі, якщо кейс буде "особливої суспільної ваги", то рішення ухвалять за два дні.

Дезінформація: за брехню можна буде сісти

Окремо Міністерство культури, молоді та спорту випустило чернетку закону, який іде пліч-о-пліч із законом "Про медіа" – щодо протидії дезінформації.

Відразу варто пояснити:

• Дезінформацією вважатимуть ті недостовірні факти, які спотворюють відомості про людей, події або явища державного масштабу;

• Сатира, оцінкові судження чи пародія – не вважатимуться дезінформацією.

За словами профільного міністра Володимира Бородянського, цей законопроєкт має допомогти сформувати в Україні свідоме інформаційне суспільство.

За дезу штрафуватимуть, причому активно. У разі, якщо ЗМІ погодиться спростувати свої заяви, то за перші два випадки дезінформації не покарають. А ось за третій дадуть штраф у 1000 мінімальних зарплат (близько 194 тисяч доларів). Відмова спростовувати дезу виллється у 2000 мінімальних зарплат.

При цьому систематичне масове поширення недостовірної інформації потягне на менший штраф – 85-170 тисяч гривень. Але можуть дати і два роки виправних робіт. Щоправда, що саме вважати масовою дезінформацією, в Мінкульті не вказали.

Можна сісти і за ґрати. У разі, якщо дезінформацію поширюватимуть за допомогою ботів – світить термін від 2 до 5 років, а тим, хто це фінансував – від 3 до 5. Максимальний термін – від 5 до 7 років – можна отримати за повторне масове поширення недостовірної інформації.

Також Мінкульт у своїй чернетці вводить посаду "інформаційного уповноваженого", який стежитиме за дотриманням закону, а також поняття "індекс довіри". Будь-яке ЗМІ зможе отримати його і розмістити відповідні мітки на своїх платформах, якщо:

• Вони поширюють достовірну інформацію;

• Журналісти видання дотримуються правил професійної етики;

• У видання прозора структура власності;

• Публікують відповіді або спростування недостовірної інформації.

Продовжувати "індекс довіри" доведеться щороку.

Через безліч розмитих формулювань обидва законопроєкти, якщо їх ухвалять, можуть використовуватися зовсім не для регулювання роботи ЗМІ, а для прямого або непрямого на них впливу. Фактично, планується створення наглядового органу, яким стане Нацрада.

Саме вона вирішуватиме, як і за що карати журналістів. А враховуючи, що Нацраду вибиратиме безпосередньо влада, то вона може стати каральним інструментом проти незручних медіа.