"Повертаюся, щоб поспати": як живе українець, чия робота - подорожі

Життя харків'янина Юрія Ігнатова схоже на мрію - дивовижні куточки світу, веселі компанії та яскраві фото. Мандрівки він зробив не тільки своїм хобі, а й роботою.

Про те, як йому це вдалося, особливі місця на Землі та стосунки з сім'єю, силу толерантності і любові до людей, а також про зворотний бік медалі Ігнатов розповів OBOZREVATEL.

Як усе почалося

Я народився і виріс у Харкові. Наслідувати батьків-медиків мені ніколи не хотілося, тому відучився у Києві на факультеті інформатики КПІ. Довгий час займався макроекономікою на держслужбі. Наші дослідження були пов'язані з автоматизацією аналітичних процесів, так що працював майже за фахом.

Якоїсь миті я зрозумів, що моя робота не має бажаного впливу на країну, і вирішив піти. Напевно, я один з небагатьох людей, які кинули ІТ. До того моменту я вже розумів, чим хочу займатися.

Читайте: "Не хвилюйтеся, у вас бультер'єр": як українці зимували у Таїланді з собакою

Все визначила моя перша подорож до Непалу. Так вийшло, що у нас був гід, який зробив свою роботу не дуже якісно, припускався численних помилок, через що багатьом людям не вдалося пройти весь маршрут. Тоді я і подумав, що можу робити це краще. Поїхав до Непалу на розвідку, подолав 1 200 км пішки і пропрацював кілька цікавих маршрутів.

Завдяки цьому до моменту звільнення з роботи я вже розумів, чим хочу займатися, і встиг пропрацювати перший напрямок для своїх турів - Непал.

Зараз я займаюся організацією пригодницьких подорожей в різні країни світу. Моя робота - дарувати людям емоції, організовувати захопливі подорожі, в яких можна по-справжньому пізнати країну. Свої маршрути, навіть в незнайомих мені країнах, я проробляю з нуля. Намагаюся, щоб вони були насичені і історією, і активностями, і відпочинком.

Наприклад, наша новорічна подорож проходилау трьох країнах: ми побачили новаторство Малайзії, дізналися про історію Ангкора у Камбоджі, відсвяткували Новий рік на маленькому острові між Балі і Ломбоком в Індонезії.

А кілька місяців тому я повернувся з Непалу, де ми з групою піднялися відразу на три п'ятитисячники, перейшли величезний льодовик і розглядали Еверест зблизька. Промерзли 14 днів, зате вражень - на все життя!

Цього літа планую відвезти кілька груп до північних країн: Норвегії, Ісландії та на Фарерські острови. Завжди намагаюся робити подорожі, якими сам "горю"! Такі, від яких серце тьохкає і метелики у животі!

Наприклад, поїхати з Мілану до Венеції, зробивши гак у 1 000 км через озера Комо і Гарда, ущелини Швейцарії, замки Німеччини і Доломітові Альпи. Давно мріяв про мототур, і в листопаді планую проїхати на мотоциклах півднем Іспанії.

Людям подобається зі мною подорожувати, вони повертаються і їздять зі мною знову і знову. Це - моя найбільша гордість, і я намагаюся робити різноманітні подорожі. Адже світ великий!

Читайте: Як побачити світ і не розоритися: топ-5 лайфхаків для туристів

Про старі і нові маршрути

Якщо чесно, то я не рахував, скільки країн уже встиг відвідати. Близько 50. Але досконально вивчив з десяток.

Бо хіба ж можна вважати, що побував у Грузії, якщо провів кілька днів у Тбілісі? Як людина, яка по-справжньому побувала у Грузії з десяток разів, скажу - ні! Настільки кожна країна самобутня, різноманітна і ховає у собі безліч таємниць. Лише в малесенькій Грузії є п'ять зовсім різних регіонів, а може навіть і більше. Вони різняться своєю природою, кухнею, навіть звичаями, мовою та віросповіданням.

Якщо говорити про знання країни з точки зору організації подорожі, то в цьому питанні велике значення відіграє досвід. Розуміння того, чого хочуть ось ці конкретні клієнти, що я хочу їм показати і як все це розташувати за логістикою, бюджетом та проживанням.

Зараз у мене вдало виходить водити групи в країни, де я ще сам жодного разу не бував. Хоча створення таких програм і потребує більше часу - кілька місяців. Зате ми спільно переживаємо нові враження, і кожен учасник групи почувається частиною команди. В результаті ми повертаємося з подорожі друзями. Погодьтеся, що водити людей одним і тим самим маршрутом - нудно, і люди це відчувають. Класно - щиро поділяти їхні емоції. Тоді ви не просто клієнт-сервіс, а справжня команда!

В різних країнах я відшукую гідів, які знайомі з історією і культурою - адже самому все запам'ятати просто нереально. Тут якраз і потрібна людина, яка водить групи одним і тим самим маршрутом щодня.

Читайте: Україна просто бере за живе - британський мандрівник

Про улюблені місця на Землі

Як і музика, що викликає ностальгію, кожне нове місце пов'язане з різними емоціями, які були там пережиті. Тому таких особливих місць у мене багато.

Наприклад, власне ліжко. Адже по півроку проводити на ліжках у готелях - задоволення специфічне. Ще звивиста дорога біля будинку, де класно ганяти на байку.

І пагорб біля перевалу Ампху на висоті 5 800 м у Непалі, де я у 2012-му ночував у наметі при -30С. А ще в тому ж Непалі люблю невелике село Тхуло Саябру, де я тікав від рою гімалайських бджіл. І півострів Паракас у Перу, де стометрові обриви, тисячі птахів і Тихий Океан, і гора-веселка в Андах на висоті 5 200 м, куди ми втрьох піднялися минулого року.

Люблю бархани Ерга Шеббі в Марокко і дахи медини Ессуейри, де чутно прибій Атлантики і кричать чайки. І "співочі дахи Стамбула", де у певний час із мечетей довкола лунають молитви муедзинів, фантастичну віллу в Каш, де нам пощастило ночувати з групою у мега-турі Туреччиною.

Ще - фантастичні пляжі Туб Каєк у Таїланді, де гори виринають просто з моря. Острів Асахан в Індонезії, де рибне царство вражає вже на глибині метра. Серферський пляж Хіккадуви на Шрі Ланці - там так весело літати на хвилях!

Перераховувати можу кілька днів поспіль! З кожної подорожі я привожу три-чотири таких особливих для мене місця.

Читайте: "Перший захват досі не минув": як українка живе в країні хокею і кленового сиропу

Про Україну та українців

Проте з України їхати не хочу. Тут безліч можливостей, рідні, близькі мені люди. Після подорожі завжди хочеться повернутися додому. Хіба що буває бажання втекти, доки не скінчиться зима - не люблю холоду.

Більше того, сучасна найголовніша особливість українців - це прагнення робити свою країну кращою. І я вважаю, що це відчувається.

Нас впізнають, багато іноземців цікавляться, які у нас справи в країні, багато хто переймається війною з Росією. Завжди приємно з гордістю розповідати про перемоги нашої країни. Ми стали справжньою нацією. Це не виділяє нас з-поміж інших народів, але ставить до однієї лави з найрозвиненішими країнами світу.

Шкода лише, що не встигаю подорожувати Україною поза своїми запланованими поїздками. Поки є вільний час, катаюся по Київській області на мотоциклі і шукаю красиві місця. Планую поїхати в Карпати, хоча безліч разів там бував. Якось там по-свійськи - тепло і затишно.

Для мене пересуватися у просторі - це такий специфічний відпочинок. Зараз з'явилося безліч ресурсів, де можна знайти різні незвичайні місця: старі форти, замки, садиби. Плануючи відпочинок в Україні, намагаюся відвідувати і роздивлятися саме їх.

Але, якби мені все ж довелося їхати з України, то я б обрав Грецію чи Кіпр. Там прекрасні "середземноморські" люди, які живуть і радіють життю, яким властиво більше уваги приділяти родині, ніж роботі. А ще дуже смачна кухня і тепла зима!

Читайте: "Спочатку подумала: "Господи, куди мене занесло?" Як живеться українці в "країні тисячі посмішок"

Про фотографію та найкращі краєвиди

Один зі способів для мене висловити свої емоції, "розповісти" про красу світу, який нас оточує - фотографія.

Зазвичай бачу готовий кадр ще до того, як сфотографую, і намагаюся передати ним якусь історію. Зараз я повністю перейшов на зйомку смартфоном, це дуже зручно, і якість задовільна. А фотографії на дзеркальну камеру не вистачає часу обробляти.

Хоча зараз вже є фотографії з усіх куточків планети, і зроблені вони справжніми майстрами на найдорожчу техніку. Але все одно найбільш приголомшливий краєвид - це той, який ти побачив на власні очі. Найкращий краєвид отримуєш тієї самої миті, коли трішечки екстриму поєднується з чудовою компанією та особистим досягненням.

Про сім'ю

Сподіваюся, мої батьки ставляться до моєї роботи схвально. Вони завжди мене підтримували, хоч і переживають за мене. І, звісно ж, їм цікаво слухати мої нескінченні розповіді про мандрівки.

А дружина мені дуже допомагає з новими маршрутами, коли хочеться почути свіжу думку про нові ідеї для мандрівок. Підказує, що конкретній групі може більше сподобається в даній мандрівці. Класно, коли дружина - психолог.

Коли ми тільки-но познайомилися, вона вже знала, чим я займаюся. Що часто виїжджаю, а іноді повертаюся лише для того, щоб відіспатися і знову поїхати.

Зазвичай важко їхати більше, ніж на місяць. Зате ми не встигаємо одне від одного втомитися, і рутина не набридає. Щоразу повертаєшся, і почуття спалахують з новою силою.

Читайте: "Культурний шок тут отримає будь-хто": про життя українки в Тель-Авіві

Про роботу і щастя

Може багато хто і мріє жити так, як я, але коли пропонуєш працювати зі мною і описуєш усі нюанси - охочі кудись зникають. Як і в будь-якій справі, в першу чергу лякає невизначеність. У цій справі вкладаєш час і гроші просто зараз, а результат отримуєш через півроку-рік. Або не отримуєш нічого.

А ще варто розуміти, що працюєш у hospitality - тобто у сервісі. Й іноді треба працювати з невдоволеними або втомленими людьми (адже мандрівки дуже активні). Тобто мати дуже великий запас толерантності. Коли вклав шість років у цю справу - то не маєш права поводитися якось інакше, ніж ідеально.

У цій сфері треба дуже сильно любити людей! Вміти робити все, знати мови, швидко приймати рішення, не боятися ризикувати грошима, бути витривалим і здоровим, і взагалі робити все це заради задоволення від процесу. Адже люди їдуть подорожувати зі мною лише тому, що я їм подобаюся як людина.

Читайте: "Нью-Йорк не дає нам нудьгувати": про життя українки у місті хмарочосів

Сам я вирішив водити лише маленькі групи. Хоча це і б'є по кишені, зате дозволяє отримувати від роботи задоволення. А це ж - найголовніше!

Зараз моя мрія - дарувати людям можливість побачити цей феноменальний світ. Так що я дуже щаслива людина. Але чіткі плани є приблизно на рік - коли і куди ми поїдемо. В майбутньому хотілося б розширитися і знайти бізнес-партнера з покоління Z, який би розумів, чого хоче молодь, і почав розвивати інший напрямок.

А ось що буде за п'ять років - уявлення не маю. Час покаже, правда ж?

Читайте: На край світу за коханим: як живеться українці в найдовшій країні світу

Раніше OBOZREVATEL розповідав про те, як киянка Оксана Чорновіл на 11 місяців поїхала до Південної Америки.