Світоліна: могла залишитись в Ізраїлі, Англії або США, але вибрала Україну

39,2 т.
  • Еліна зізналася, що їй пропонували громадянство іншої країни

  • Тенісистка докладно розповіла про роботу свого дитячого фонду

  • Перша ракетка країни стала стежити за політикою після обрання Володимира Зеленського на посаду президента України

Еліна Світоліна

П'ята ракетка світу рішуче налаштована завоювати перший у кар'єрі трофей на турнірі Великого шолома. У нинішньому році українка дісталася до чвертьфіналу Roland Garros, що стало повторенням особистого рекорду Еліни на турнірі.

В ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL спортсменка розповіла про теніс в умовах пандемії, власний дитячий тренувальний табір, підсумки сезону, відносини з Володимиром Кличком і своє становлення в професійному спорті.

– Еліно, ви одна з найбільш упізнаваних спортсменок України. Зараз ви на кілька днів приїхали до України. Чи впізнають вас у масці в громадських місцях?

– Так, буває. Але я ходила голосувати в Одесі на місцевих виборах, і мого тата впізнали, а мене ні.

– Вам вже звично ходити в масці?

– Мені звично, тому що у Франції або в Швейцарії всюди потрібно ходити в масці, навіть на вулиці. Тому я вже звикла і це сприймається як частина життя. Та й взагалі, зараз уже похолодало, і в масці навіть тепліше.

– Ви досить комунікабельна людина. Дотримання правил карантину створює вам якісь труднощі під час спілкування з близькими або друзями? Наприклад, відмова від рукостискань або обіймів?

– Я взагалі люблю тримати дистанцію. Наприклад, французи дуже люблять під час зустрічі обніматися й цілуватися, але я віддаю перевагу дотриманню особистої дистанції. І з цього погляду для мене добре, що зараз потрібно дотримуватися цих правил. З іншого боку, є мінуси: не можна вільно пересуватися по світу, що створює дискомфорт. Я не можу вільно приїхати практично нікуди. Зараз я буду летіти до Європи, і проходити пропускні пункти сьогодні не дуже комфортно, оскільки я була в Україні. А наша країна, зараз, на жаль, у червоній зоні.

– Наскільки медичний протокол впливає на ігровий процес?

– Під час матчу нічого сильно не змінилося. Хіба що тепер рушник ти береш сам із гачків, які поруч із кортом. Поза кортами, звичайно ж, потрібно завжди носити маску. Виняток – коли ти їси чи займаєшся у фітнес-залі. Твій тренер завжди повинен носити маску, навіть на корті, якщо він не грає, а просто збирає м'ячі. Крім того, потрібно користуватися санітайзером. Не можна перебувати в якихось місцях, у яких ти звик бути. Фізіотерапевти теж можуть бути тільки в готелі. Загалом, є певні незручності, але зараз це вже частина тенісу. І без цього не проводилися б турніри. Це правила, і потрібно їх дотримуватися.

– Стефан Гуров (менеджер Еліни Світоліної – Ред.) мені розповідав, що під час карантину деякі гравці топ-5 знаходили можливість підтримувати форму у приватних будинках, де є тенісні корти. А як це було у вас?

– Спочатку взагалі не можна було виходити. Тільки в супермаркет. Усі корти були закриті. Навіть стінку не можна було використовувати. Я знаю, що деякі гравці були оштрафовані, бо намагалися пограти на стінці. Тому два місяці я не тренувалася. Виконувала тільки фітнес-програму у себе у дворі. У мене закритий двір, тому ніхто не бачив, що відбувалося. Це було непросто.

У перші два тижні була мотивація, тому що потрібно було тримати себе в формі. Потім уже, коли сказали, що це все триватиме набагато довше, ніж один місяць, мотивація пішла. Були важкі дні, тому що нікуди не можна було виходити. Вже потім я намагалася розслабитися й не думати про те, що буде через місяць, через пів року. Почала планувати собі кожен день. Це дуже важливо, щоб був якийсь графік дня, інакше просто губишся в незрозумілому стані. Забуваєш, де ніч, де день. І персональний графік допоміг мені тримати себе в цих межах.

– Якщо говорити про внутрішні відчуття, вам було страшно, коли пандемія набирала обертів?

– Було не те що страшно, а якось неприємно через те, що немає якоїсь упевненості в подальшому. Було не те щоб страшно, а ймовірніше незрозуміло, що буде далі. Ми сиділи вдома, і начебто нічого поганого не могло статися. Але було дуже сумно бачити, що росли цифри заражених, і досі немає вакцини. Водночас був присутній страх за майбутнє. Тому що незрозуміло навіть зараз: якщо брати тенісний світ, то турніри скорочуються, призові урізаються, деякі турніри скасували навіть на наступний рік. Із цих причин наявна невпевненість у завтрашньому дні.

– Наскільки великі комерційні втрати ви понесли?

– Я не зіграла певну кількість турнірів. Через це в мене за деякими контрактами є втрати. Мені пощастило, що Nike і Wilson – одні з найвпливовіших компаній у тенісі, і їм вдалося утримати себе в середньому стані. Деякі компанії зазнали величезних втрат. Це вплинуло на спортсменів та їхні контракти. У цьому сенсі мені пощастило, однак у мене все одно істотні втрати у вигляді недогравань турнірів. Тому було важливо грати всі турніри, які були цього року.

Еліна Світоліна перебуває на п'ятому місці в рейтингу WTA.

– Якщо аналізувати цей дивний рік, в ігровому плані ви можете занести його в актив? З одного боку, виграли турніри в Монтерреї та Страсбурзі, а з іншого, знову зазнали невдачі на Roland Garros.

– Закінчила я позитивно – зберегла п'яте місце в рейтингу WTA. Виграла два турніри в цьому році. Це удвічі цінно, тому що я перебувала не в суперформі, коли грала Монтеррей. Також після перерви вдалося добре зіграти в Страсбурзі й набрати непогану форму перед Roland Garros. Це було дуже важливо для мене, там були хороші суперники. Звичайно, завжди хочеться більшого, перемоги на Великому Шоломі, але я на такому рівні і переживаю такий період кар'єри, що завжди стоять завдання перемоги на турнірах Великого Шолома, але ти не можеш сильно засмучуватися.

Адже ще є наступні турніри. Тому потрібно дивитися вперед, аналізувати й рухатися далі. Психологічно важко грати такий турнір, як Ролан Гаррос. Особливо цього року, оскільки я пропустила US Open і потрапила в таке серйозне нервування після тривалої перерви. Напевно, цей рік був більше психологічно важким. Я не сказала б, що він поганий, оскільки я фінішую на п'ятій позиції, втримала рейтинг і виграла два турніри. Це непогано.

– Який найдивніший матч цього року?

– Напевно, це матч із Вондроушовою у Римі. Я відчувала себе дуже добре. І навіть коли почався матч, я показувала хороший рівень гри. Але потім почалися рівні гейми, гра йшла на рівних курсах, але я їх усі програла. І матч взагалі скотився вниз. Я взагалі не зрозуміла, що сталося: відчувала себе добре, але вона діставала всі м'ячі, а я буквально в двох розіграшах помилилася, і це вирішило долю матчу. А рахунок склався так, ніби я відіграла середній за якістю матч. Як так вийшло, це для мене досі загадка.

– Ви втретє грали в 1/4 фіналу Roland Garros. Наскільки психологічно тисне близькість фіналу на таких турнірах? Адже, по суті, залишається зробити лише два кроки.

– Залишається два кроки до фіналу, правильно. Це начебто близько, але одночасно й далеко. Ці два матчі, які потрібно виграти, а разом із фіналом – три, вони найважчі. Ти підсвідомо вважаєш, що ти вже переміг. Але по той бік сітки також є людина, яка хоче перемогти. Ти повинен бути сконцентрований. Це одні з найважчих матчів. Якщо не справляєшся з тиском, то це може зіграти злий жарт, як сталося у мене у двох півфіналах. Я могла відіграти набагато краще і хоча б дати собі шанс зачепитися за результат. Але цього зробити не вдалося.

– Був зворушливий момент, коли вас довели до сліз питанням про талісман, який ви втратили в 2018 році (іграшкове цуценя Бобик – Ред.). За цей час ви не знайшли йому заміну?

– Ні, я не така людина, що відразу взяла і купила новий талісман. У мене був тільки один, про який ви читали. Я взагалі не дуже забобонна людина. Але люблю, коли все систематично збудовано, особливо під час турнірів. Мені важливо розуміти, що в мене все чітко, і тоді є ясність у моїх діях і порядок у голові.

– В одному з рейтингів "Найвпливовіші жінки України" за останніми даними ви посідаєте 32-ге місце. Ви відчуваєте себе впливовою людиною?

– З огляду на те, що я намагаюся якось розвивати спорт в Україні, зокрема теніс, напевно, так. Я не впливаю на процеси з політичного погляду, як, наприклад, Жан Беленюк, перебуваючи у Верховній Раді. Але я намагаюся робити якісь майстер-класи, у мене є благодійний фонд, у межах якого я допомагаю дітям. З цієї точки зору я намагаюся розвивати теніс і давати мотивацію. Якщо це все дозволяє вважати мене впливовою людиною, то, напевно, так і є.

– Я був в Одесі, у тренувальному таборі, організованому вашим фондом, спостерігав, як працюють діти. Це був другий рік проведення такого табору. Наскільки ви задоволені розвитком цієї історії в Україні? І яким ви уявляєте собі цей проєкт наступного року?

– Я рада, що фонд я організувала ще під час ігрової кар'єри. Тому що коли ти завершуєш свою кар'єру, у тебе з'являються інші пріоритети. Я все ще можу ділитися з дітьми досвідом, спілкуватися з батьками. Наразі важко щось говорити щодо наступного року. Ми зараз живемо в умовах пандемії, тому складно щось організувати. У нас були хороші плани з розвитку дітей, яких ми відібрали з минулого табору. На жаль, ми не змогли дати їм те, що було заплановано і обіцяно. Зокрема, попрацювати з іншими академіями і тренерами. Сподіваюся, наступного року це вдасться.

Але за всіх труднощів нинішнього життя нам вдалося провести табір в Одесі цього року. Я вважаю, він пройшов дуже чудово. Діти були в захваті, і я рада, що ми побачили багато нових облич. Це діти з великою мотивацією, які готові грати турніри, хочуть досягти великих результатів. Це надає мені ще більшу мотивацію робити для них щось більше. Коли я бачу багато щасливих дітей, мені хочеться дати їм ще більше можливостей показати себе не тільки в Україні, а й в усьому світі. Тому моє найголовніше завдання в цьому напрямі – допомогти дітям знайти можливість реалізувати себе. Коли я тут росла, моєю мрією був шанс зіграти на великих турнірах, щось виграти, щоб про мене дізналися у світовому тенісі. Це завжди рухало мене вперед і давало мені мотивацію.

Я знала, що мені дуже пощастило, що в мене є Юрій Сапронов, який дав мені можливість потренуватися в інший академії. Як ніхто знаю, наскільки важко в Україні знайти такого спонсора. Тому фокус фонду спрямований на те, щоб дати можливість дітям показати себе з найкращого боку.

– У таборі брали участь діти віком 11-12 років. Зважаючи на пройдений вами шлях: що найскладніше для тенісиста в цьому віці?

– Кожна дитина дуже індивідуальна. У мене були проблеми з технікою. Це був переломний момент, коли мені потрібно було змінювати удар справа, подачу. Вся ця зміна техніки давалася мені нелегко. У 12 років я переїхала до Харкова, що дало мені поштовх уперед. Період із 12 до 15 років, коли я виграла юнацький Roland Garros, був найважчим. Я багато чого змінювала у своєму стилі гри і у своїй техніці. Тоді я думала, що не зможу виграти якісь турніри. Це були найважчі моменти.

Але потім усе поступово налагодилося. Я почала вірити в себе й показувати результати. Звичайно, не всі турніри вигравала, але був рух уперед. З іншого боку, батьки – це теж дуже важливий фактор. У ці роки поруч зі мною завжди була моя мама, яка мені допомагала й завжди намагалася мотивувати. Вона бачила, що мені було дуже нелегко, губилася віра в себе, багато енергії йшло на якісь внутрішні зміни. Все ж таки перехідний вік, ще й поза кортом починають якісь таргани в голові з'являтися. Тому в цьому віці важливо знайти правильних людей поруч, батьки теж повинні допомагати. Десь більше натиснути, десь відпустити, щоб дитина не видихалася. Потрібен індивідуальний підхід для кожної людини.

Еліна Світоліна дійшла до чвертьфіналу Roland Garros-2020.

– Ваші батьки говорили, що коли вам було 10 років, ви вже грали за клуб у Чехії, фактично забезпечуючи себе всім необхідним.

– Так, у мене є старший брат. І буквально з 3-4-х років я була завжди в тенісі. Коли батьки їздили на турніри з моїм братом до Ізраїлю, Чехії або Польщі, то я завжди була з ними. І мене постійно підбивали, щоб я десь із кимось грала, якісь клубні матчі. Через те що я завжди грала у віковій категорії на кілька років вищій, мені давали тренуватися, бачачи, що в мене є якісь задатки. У тих обставинах я завжди була найменшою, тому до мене добре ставилися і були раді, що я можу обігравати якихось дівчаток, які старші за мене. Те, що я їжджу в межах тенісних турнірів уже 23 роки, зараз, звичайно, відчувається. Але це принесло свої плоди.

– Потім, у 13 років, у вас був вибір: їхати до Харкова, до Європи чи США, чи не так?

– У мене було кілька варіантів. Я могла бути в Ізраїлі. Вони пропонували там громадянство. Могла опинитися в Англії або в США. Але ми зупинили свій вибір на Україні, тому що це не так далеко і зрозумілий менталітет. Відверто кажучи, в 12 років не так просто взяти і поїхати до іншої країни. Звичайно, мої рідні переживали за мене. Але коли ми зустрілися з Юрієм Анатолійовичем Сапроновим, нам дуже сподобалася пропозиція. І тоді було прийнято рішення, що я залишуся в Харкові. Якийсь час я була там одна. Мій тренер, Андрій Федорович Луценко, забирав зранку на тренування і привозив назад. Я боялася темряви, тому ніколи не ходила одна.

Це було непросте рішення. Потім було багато років роботи, виконаної в Харкові. Але воно дало свій ефект, і я стала більш самостійною. Пізніше це допомогло мені на корті, я навчилася швидко приймати рішення.

– Повертаючись до тренувального табору. Ви вели переговори з європейськими академіями щодо того, щоб привезти дітей з України і показати їм, як влаштований процес виховання гравців у Європі. Як академії реагували на вашу ініціативу?

– Вони дуже позитивно до цього поставилися. Я знаю дуже багато власників різних академій, які завжди дуже раді новим гравцям і можливості співпрацювати зі мною. Тому я намагаюся підібрати для табору якісь місця, які не так далеко, не за океаном, а десь у Європі. Я вважаю, що в США трошки по-іншому вибудувана вся структура, там інший менталітет. Дітям було б важко. Звичайно, можна з'їздити на один тиждень і подивитися, це добре. Але для роботи варто шукати варіанти у Словаччині, Польщі, Чехії. Там є хороші академії. Якщо подалі, тобто варіанти у Франції або в Бельгії, де працюють професіонали. Там ближчий менталітет і більш зрозуміла схема роботи. Для дітей це хороші місця, де вони можуть розвиватися.

– Ви дружите з Володимиром Кличком. Чого ви навчилися в нього як у спортсмена і особистості?

– Володимир – людина з великої літери. Він багато чого досяг у професійному спорті. Але й поза спортом він чудово веде свій благодійний фонд. Я рада, що він ділиться зі мною своїми секретами, якимись настановами. Коли я створювала свій фонд, саме Володимир Кличко був тим, хто зміг направити мене в потрібне русло. Не так легко створити фонд, щоб він не просто існував, а реально допомагав дітям.

Володимир керує своїм фондом уже дуже багато років і робить неймовірну роботу зі своєю командою. Я була присутня на декількох його семінарах, які він проводить із дітьми. Там усе дуже професійно, прозоро і зрозуміло. Я бачила, як діти дивляться на нього, горять бажанням чогось навчитися. Володимир завжди надає мотивацію людям, які зібрані навколо нього. Він був присутній кілька разів на моїх заходах із благодійного фонду, і я бачу, що люди прямо загоряються мотивацією, перебуваючи поруч із ним. Для мене велика честь, що він мені допомагає, і я дуже рада, що в моєму житті є така людина, як Володимир Кличко.

– Ви запустили лінійку енергетичних батончиків SvitFit. У них досить незвичайний, але приємний смак. Чому ви вирішили зайнятися цим?

– Незвичайний смак, тому що він складається з натуральних інгредієнтів. Адже ми звикли, що в батончиках постійно наявні якісь добавки або все облито шоколадом чи мармеладом. Я дуже захоплююся здоровим харчуванням. Не просто здоровим, а саме корисним. Для кожної людини важливо знати, що ти вживаєш і як це діє на твоє тіло. Тому дуже складно знайти ті перекуси, які були б не шкідливі для тіла, мозку і травлення. З цього і з'явилася ідея створити такі батончики, повністю створені з натуральних продуктів.

– Ми з вами спілкувалися три роки тому, і в тій розмові ви сказали, що хочете відкрити ресторан мексиканської кухні в Україні. Це бажання ще залишилося?

– Взагалі, в той момент було якось більше бажання. Ні, у мене, безумовно, є бажання відкрити ресторан в Україні. Але наразі воно не настільки сильне, не горить. Я була в Одесі, там дуже багато ресторанів, і більшість із них на високому рівні. І я знаю, що якщо потрібно цим займатися, то необхідно зануритися в цей процес на 100 відсотків. Я не можу щось робити на 50-60 відсотків, просто щоб це було. Мені потрібно, щоб те, що я роблю, було найкращим. Інакше я просто це продам або закину.

– Одного разу я помітив у вас у сторіз, що вам подобаються фільми і серіали на Netflix. Якщо у вас є вільний час, що ви зазвичай дивитесь?

– Мій улюблений фільм, який я іноді переглядаю, – це "Престиж". Серіали зараз я дивлюся рідше. На карантині я дивилася цікавий серіал Letter to the King. Ще дивилася Underground. Там цікава сама історія. Із фільмів я б відзначила Uncut Gems з Адамом Сендлером.

Загалом, я зараз переважно дивлюся інтерв'ю. Коли президентом України став Володимир Зеленський, я почала стежити за тим, що відбувається в політиці. Я сама не даю жодних оцінок, оскільки я вже багато років не живу в Україні й не маю уявлення, як живеться звичайним людям тут. Але дивлюся різні інтерв'ю, тому що цікаво подивитися на людей у різних ситуаціях. І дуже люблю дивитися Ted Talks.

WTARoland GarrosЕліна Світоліна