Прощався, різав, довіряв: як Шевченко змінив збірну України цієї осені

17,5 т.
Прощався, різав, довіряв: як Шевченко змінив збірну України цієї осені

Коли українці не потрапили на ЧС-2018, у Андрія Шевченка і команди був хороший "щит" від критики - збірна готується на Євро-2020. І нинішня осінь, "просочена" Лігою націй, була багато в чому визначальною перед початком кваліфікації ЧЄ.

Так, у збірної та українського футболу як і раніше багато проблем, деякі кроки Шевченко сумнівні, неправильні або малоефективні, а команда Андрія Миколайовича поки нічого не добилася на офіційному рівні ЧЄ чи ЧМ (хоча за осінь і поліпшила свою позицію в рейтингу ФІФА на 8 позицій і зайняла 27-е місце).

Але разом з цим Шевченко своє слово тримає - він поступово змінює команду і серйозно готується на Євро-2020. Чотири весняних товариські матчі, участь в Лізі націй і зустрічі з Італією і Туреччиною - в цих матчах збірна шукала себе, пробувала і в підсумку відмінно пройшла новий турнір.

Відео дня

OBOZREVATEL знаходить найважливіші кроки тренера, що визначають команді нове обличчя.

Дійсно змінив покоління - з колишньої плеяди залишилися одиниці

У 2010-х Україна не раз заявляла про себе - гідно зіграла на Євро-2012, запам'яталася дуеллю з Францією у відборі на ЧС-2014, вийшла на Євро-2016. Все це успіхи покоління, яке вже можна назвати ветеранами - Пятов, Кучер, Шевчук, Хачеріді, Тимощук, Ротань, Селезньов та інші.

Але всі також пам'ятають, чим закінчилася для України участь на ЧЄ-2016. Наступні події все більше показували - для збірної прийшов час зміни поколінь. Не часткове в 3-4 гравця, а справжнє, де з колишньої плеяди залишаться одиниці.

Руслан Ротань (праворуч) на Євро-2016 проти Польщі

І Шевченко сміливо провів (хоча краще все ж сказати "ще проводить") цю операцію. Звичайно, тренеру, по суті, не було куди діватися - багато важливих футболісти тієї збірної самі почали здавати позиції. Але Шеві варто віддати належне, що він не став затягувати з процесом оновлення складу, сподіваючись вичавити максимум з перевірених досвідчених людей.

У збірній без проблем попрощалися з колись ключовими захисниками Кучером і Шевчуком, не стали "затягувати" Федецького, не чіплялися за Хачеріді. Спокійно покинув команду Ротань (який при бажанні міг би допомагати колективу хоча б своїм досвідом), також пройшло сміливе позбавлення від Селезньова і А.Кравця (незважаючи на всі проблеми збірної з форвардами).

Трохи негативний осад в 2017-м викликала тільки історія із Зозулею, коли того викликали під національні прапори після історії зі скандальним трансфером українця в "Райо Вальєкано". Тоді форвард взагалі не грав і тільки розбирався з клубами, і футболіста покликали в збірну нібито для підтримки. Але в Україні багато хто відразу окреслив, що збірна служить не для цього, і в тренерському штабі також зрозуміли, що такий номер піде більше в мінус, ніж в плюс (хоча і сам футболіст пізніше відмовився від приїзду до табору "синьо-жовтих" через відсутність на той момент регулярної практики).

Роман Зозуля

Зараз же з минулої плеяди залишилося лише кілька людей, які дійсно потрібні команді. Пятов, Ракицький, Степаненко, Ярмоленко і Коноплянка - нікого зайвого. Гравці, що не подалися (поки) за "довгим рублем" і залишаються на високому рівні в хороших командах.

Ухвалювати кадрові рішення - справа особливої ​​відповідальності, яке завжди знаходить критику. Але Шевченко з цим впорався "на ура" - холоднокровність і розум чисто в інтересах збірної. У підсумку на даний момент ми маємо зовсім іншу команду в порівнянні з Євро-2016 і багато в чому іншу в порівнянні з відбором на ЧС-2018.

Довіряє гравцям з різних клубів, незважаючи на вік футболістів і статус самих клубів

Раніше багато вболівальників і фахівців, а часом навіть футболістів скаржилося на те, що у тренерів збірної в пріоритеті гравці "Динамо" і "Шахтаря". І критика тут була доречною. Зараз же все інакше - в збірну можна потрапити навіть з "Маріуполя", "Карпат" та другої ліги Іспанії.

Звичайно, тут багато в чому на ситуацію впливає стан самого українського футболу. До 2014-2015 рр. збірну дійсно можна було безболісно формувати з гравців "Шахтаря" і "Динамо" з вкрапленнями виконавців "Дніпра", "Металіста" і т.п. Зараз же навіть "Динамо" не може дати впевненості в постачанні гравців для збірної, тому тренерський штаб нарешті повернувся до первородного принципу - брати кращих з будь-яких клубів.

Різав і прощався: як Шевченко змінив збірну України

Знову ж таки, тут Шевченко з помічниками відмінно грає на іншій обставині - українська молодь зміцніла і заграла в Європі. Основні гравці кращих клубів Бельгії, воротар "Реала" (нехай і номінально, але Лунін залишається футболістом "Реала" і постійним учасником клубного іспанського футболу в "Леганесі"), універсал з "Ман Сіті", прогресуючий захисник з іспанського "Луго" - раніше про таке і мріяти не могли. Зараз же це - звичайний і набираючий оберти фактор.

Але є і такі, хто отримав свій шанс і через подвиги в українських клубах. Найсвіжіші приклади - хавбек Швед з "Карпат" і форвард Борячук з "Маріуполя". Раніше Шевченко викликав захисника Цурікова, коли той був на вершині своєї форми в "Олександрії", аналогічно недавно сталося з нападником Кулачем з "Ворскли". Ще при Фоменко і раніше такі гравці мали 1 відсоток шансу хоча б потрапити в загальну заявку збірної (не кажучи вже вийти на поле).

Є плюс і в "легіонерів". Зінченко з "Ман Сіті", Малиновський і Яремчук з "Генка" і "Гента" - це зрозуміло. Але дав шанс тренер і хавбеку Петряку, який по-новому заграв в угорському "Ференцвароші". Також чималий аванс даний захиснику Кравцю, який поки грає у другій іспанській лізі. Так, поки ці виклики майже не виправдані, але все може змінитися вже весною 2019-го, коли збірна стартує в кваліфікації Євро-2020.

Руслан Малиновський

І так, питання молоді. Останнім часом Шевченко отримує чимало критики, що дає мало часу молодим гравцям в збірній (що теж частково правда). Але все ж він їх викликає і показує загальну довіру.

У порівнянні з Євро-2016 середній вік збірної України впав з 27,39 років до 24,25 - досить вагомий показник як для національної збірної. Ну а те, що у "синьо-жовтих" за останній рік заграли Матвієнко (22 роки), Бурда (23), Зінченко (21), Яремчук (22) і частково Циганков (21) - багато про що говорить.

Спробував прищепити реально іншу схему

Як тільки не "притравлювали" Михайла Фоменка за його "п'ять опорників" - було одночасно і весело, і сумно. Тодішній тренер збірної домагався результату, але в багатьох випадках просто зміцнював оборону півзахисниками оборонного плану. Думати про великі та більш сміливі кроки не доводилося.

Михайло Фоменко

Шевченко спочатку теж був досить обережний і будував свою команду по одному малюнку. Коли ж збірна стабілізувалася і виграла Лігу націй, тренер не побоявся і ризикнув дати "синьо-жовтим" іншу формацію.

Так, спочатку не вийшло - при схемі 3-4-2-1 з трьома центральними і двома повними бровочниками в грі зі Словаччиною стався збій, на результат і гру вплинув ряд факторів. Але в збірній, де часу на втілення тактичних ідей майже немає, і не повинно було статися з першого матчу. І не факт, що вийде взагалі (аж надто мало гравців "синьо-жовтих" можуть і уявляють, як грати в такий формації). У матчі з Туреччиною Шевченко знову зіграв в 4 захисники за звичним малюнком, не ставши розвивати тему гри в 3 центральних. З одного боку це виглядає як шарахання і відсутність рішучості - раз почав зі Словаччиною, то в "товарняку" з Туреччиною треба було продовжувати. Але з іншого, можливо, дійсно - в обоймі Шеви зараз просто немає належних гравців для цього.

Але тут "5", як то кажуть, за саму ідею і бажання. Будь-яка пристойна команда в сучасному футболі повинна мати перебудовуватися по ходу гри, маючи можливість виправити становище не тільки за рахунок замін з лавки, але й за рахунок перебудувань. Серед збірних на таке здатні не так вже й багато команд, і якщо Україна таки навчиться вдало грати в три центральних хоча б проти середняків - це вже буде великий успіх.

Вселив уболівальникам впевненість в успіхах збірної

Тут, звичайно, думка двояка, без золотої середини. З одного боку - Україна виграла свою групу в Лізі націй і заробила підвищення по дивізіону. Але з іншого - "синьо-жовті" стали першими серед трьох команд, де суперниками були далеко не грізні Словаччина і Чехія (а чехи, до всього іншого, ще й дуже розібрані). І справа була в турнірі, до якого дехто поки не проявив достатньо серйозного ставлення.

Синьо-жовті "в матчі проти Чехії

Але в сухому залишку все ж позитив - восени Україна перемагала (тільки раз поступившись Словаччині в уже нічого не значущому матчі), впевнено домоглася результату і здобула місце в елітній компанії Ліги націй. Для звичайного вболівальника це кілька порцій позитиву. Тим більше, в останній раз українці відчували велику радість перемоги аж восени 2015 го - коли збірна оформила вихід на Євро-2016, обігравши Словенію.

Цим самим нинішня команда Шевченка дає українцям чималу надію в світлі напівмертвого стану клубного футболу. У "Динамо" і "Шахтаря" мало що складається в єврокубках, на внутрішній арені більшість матчів - сумна історія, так може хоча б збірна буде локомотивом позитивних емоцій?