Куди зник зірковий футболіст збірної України, який жив у Москві, забивав Росії та рятував сина після наїзду в Києві

Останніми роками колишній футболіст збірної України Сергій Скаченко, який жив із сім'єю у Москві, зник з інформаційного поля. А після початку повномасштабної війни з Росією не сказав жодного слова на підтримку тієї чи іншої сторони і взагалі не з'являється на публіці.

OBOZ.UA вирішив згадати, як розвивалася кар'єра форварда, який свого часу забивав збірній РФ, а потім вирішив там осісти з кінцями.

Скаченко народився у Павлодарі (Казахстан), проте у другому колі останнього чемпіонату СРСР посилив склад харківського "Металіста". А дубль молодого форварда у ворота донецького "Шахтаря" привернув до нього увагу клубів із серйознішими можливостями.

"Варіант із "Металістом" мені порадив Станіслав Берніков, який закінчував кар'єру у нас у "Тракторі". До Павлодара він встиг пограти тривалий час якраз у "Металісті": "Чого тобі тут, у Павлодарі, робити? Давай я тебе працевлаштую у команді вищої ліги". Ось він мене і порекомендував "Металісту", – розповідав Сергій.

Потім уже за порадою радянського футболіста Гурама Аджоєва Сергій перебрався до московського "Торпедо", адже "вдруге до столиці РФ могли і не покликати". І в першій половині сезону-1992 став стабільним гравцем основи москвичів, але зі зміною тренера втратив місце у старті і погодився вирушити на пів року в екзотичний Бангладеш.

Але дзвінок від Леоніда Ткаченка, який розкрив Скаченка в "Металісті", змусив футболіста передумати й одягнути футболку "Темпа" з Шепетівки, де саме з'явився спонсор і збирався серйозний склад. У нападі Сергій грав разом із чемпіоном СРСР Георгієм Кондратьєвим, який їздив на матчі з Мінська електричками з двома пересадками.

13 голів у складі "Темпу" забезпечили Скаченку інтерес з боку дніпропетровського "Дніпра", який тренував Микола Павлов. Однак коли питання було майже вирішене, Павлов очолив київське "Динамо", і форвард вирушив за ним. Але по-справжньому повірив у Сергія Йожеф Сабо, якого Сергій цінував за його справедливість – нікого не ставив до складу за блатом.

За півтора сезони у Києві Скаченко двічі ставав чемпіоном України. Але партнер по "Динамо" Віктор Леоненко розповідав, що у форварда були проблеми з алкоголем і напередодні матчу Ліги чемпіонів із французьким "ПСЖ" тренери знайшли п'яного гравця на сходовій клітці. "У всіх буває. У молодості і я міг зробити дурницю. Але це був поодинокий випадок", – наголошував Сергій.

Після скандалу з підкупом шубами та дискваліфікації київського "Динамо" у Лізі чемпіонів-1995/96 Скаченко зважився на дворічну оренду в Кореї, де після 1000 доларів в Україні пропонували серйозніші зарплати: "У LG я отримував 6-8 тисяч, у "Чоннах" Дрегонз" – 8-10. Це був перший виїзд за кордон. Нескладно здогадатися, яким мені все здалося після СРСР. І якими б не були гарними Франція, Швейцарія і Японія, Корея в мене залишиться в житті найбарвистішим спогадом".

Після першого сезону в Кореї Скаченко прилітав до Києва, зустрічався з Валерієм Лобановським, який якраз повернувся в "Динамо" і був зацікавлений у нападнику, проте форварда тоді все влаштовувало на сході. Після закінчення контракту в Кореї Сергій вимушено знову опинився у московському "Торпедо", але з прицілом на Європу.

"У Країні ранкової свіжості було непогано. Але в серйозних клубах Західної Європи футболісти на той час вже заробляли в 3-4 раза більше. Було бажання спробувати себе в Європі. Абрамов домовлявся про перехід до бельгійського "Андерлехта". Там уже все було практично на мазі, але зрештою, мабуть, не змогли домовитися з корейцями", – розповідав в інтерв'ю Скаченко.

Москвичі якимось чином змогли знайти підхід до азіатів, а потім, після вдалого сезону Сергія в РФ, продали його до французького "Мецу", за інформацією ЗМІ, за серйозні на 1999 рік 3,5 млн доларів.

"Дебютував у "Меці" непогано. Забив Бартезу, з "Монако" зіграли внічию. Потім відзначився у матчах з "Марселем" та "Ліоном". За пів року забив шість голів. Але далі не пішло. Були свої моменти. І "чехарда" з тренерами, і травми, і висока конкуренція у нападі. Плюс – місцеві нас, легіонерів, утискали", – зазначав Сергій.

Після цього, трохи покочувавши клубами, Скаченко завершив кар'єру футболіста на початку 2005 року в азербайджанському клубі "Туран": "Звичайно, можна було яскравіше провести останні три-чотири сезони. У мене було повно бажання грати, але здоров'я підкосило".

"Я отримав важку травму – порвав ахілл в останньому матчі за "Торпедо" перед переходом у "Мец". Виходячи на поле, часто відчував дискомфорт, що заважало грати на повну силу. Хоча, гадаю, після "Меца" міг ще пограти у сильних європейських командах", – розповідав футболіст.

За збірну України Скаченко дебютував у 1994 році у спарингу проти Білорусі (3:1), відбігавши за "синьо-жовтих" 17 поєдинків і забивши в них 3 м'ячі. Найкраще вдався форвардові відбір на Євро-2000, коли команду очолював Йожеф Сабо, а в одній групі з нами опинилася Росія.

Ну, а перемога 3:2 над РФ у вересні 1998-го у Києві стала, напевно, найкращим матчем Сергія у збірній. Як зізнавався Сабо, Валерій Лобановський сказав йому перед поєдинком: "Не став Скаченка". Але наставник щось передчував і все одно випустив його в основі.

"Сергій забив і віддав гольовий пас. Лобановський після знизав плечима: "Бачиш, що таке – сьоме відчуття? Воно в тебе було – і Скаченко матч виграв. Молодець", – згадував Сабо.

Говорили, що в "Торпедо" після такого зі Скаченка по-дружньому кепкували. Однак цей матч також підвищив ціну на форварда на міжнародній арені. На нього звернув увагу тренер "Глазго Рейнджерс" Дік Адвокат, який приїжджав на перегляд до Росії. Наставника шотландців гра українця задовольнила, але завадили юридичні формальності – Сергію не могли видати робочої візи – не набиралося 75% матчів за збірну протягом двох останніх років.

Проте, як зізнавався сам Скаченко, його роман із збірною України 2002 року закінчився не на мажорній ноті. У матчі з Югославією форвард зчепився з Сінішем Михайловичем і отримав за це червону картку, що не сподобалося тодішньому наставнику "синьо-жовтих" Буряку: "Михайлович хотів мене зламати, а тренери збірної ще й звинуватили мене у тому, що першим поліз у бійку".

Після завершення кар'єри Сергія запросили тренувати юнаків у "Торпедо", де він пропрацював півтора року, доки не змінився директор. У нього вже з'явився цікавий варіант працевлаштування у "Динамо", коли у Києві на пішохідному переході збили його шестирічного сина та племінницю. Травма хлопчика виявилася серйозною, а винну наїзду по суті і не покарали.

"У племінниці непростий перелом гомілкової кістки, а Сергійко мій 10 днів пролежав у реанімації в комі. Лікарі його, слава Богу, відкачали, але функції кінцівок правої частини тіла все ще не відновилися. Потрібно підключати якісь зв'язки, бо справедливості в нашій країні немає і, як я відчуваю, не передбачається ще довго. На попередньому слуханні мені чесно повідомили, що мадам, яка за кермом була, вже всі питання вирішила, і шансів, що її покарають, практично немає", – розповідав Сергій у 2008 році після ДТП.

У результаті "мадам, що проїхала на червоне світло і все повирішувала", дали всього лише 5 років умовно. А Скаченка, можливо, саме ця історія і відвернула від України. Він осів у Москві, де мав квартиру з часів виступів за "Торпедо", та зайнявся бізнесом, який був пов'язаний з нерухомістю.

За інформацією на 2020-й, Сергій залишався в столиці РФ. І досі вже колишній українець веде дуже відокремлений спосіб життя та не висловлювався навіть після початку повномасштабної війни.

Раніше OBOZ.UA розповідав, що трапилося з відомим у 90-х футболістом збірної України, який обрав Росію, незважаючи на дружбу з Ребровим.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!