Жіночий футбол в СРСР: чому забороняли та чим відзначилася Україна

Жіночому футболу в СРСР доводилося дуже важко. Його забороняли і висміювали. Спорт для керівної комуністичної партії був, перш за все, методом політичної боротьби і способом довести перевагу над "загниваючим капіталізмом", а оскільки жіночі чемпіонати Європи не проводилися до 1984 року, то і виховувати футболісток ніхто не хотів.

OBOZREVATEL зібрав найцікавіші факти про відродження жіночого футболу в Союзі та великий успіх українського клубу.

Жіночі команди в СРСР існували навіть без допомоги держави. І багато хороших футболісток свого часу було в Україні. У 1972 році в Дніпропетровську навіть провели Кубок Валентини Терешкової, в якому крім дніпрянок взяли участь футболістки з Москви, Риги та інших українських міст.

Жіночі змагання на стадіоні "Торпедо" викликали величезний ажіотаж. Арена на 10 000 глядачів на матчі місцевих "Дніпра" і "Метеора" була забита. Але після гри один із робітників "Азовкабель" надіслав листа зі скаргою на жіночий футбол до медичного журналу "Здоров'я" із заголовком "Жінка на футбольному полі? Протиприродно!"

Робітникові не сподобався зовнішній вигляд футболісток. Мовляв, у однієї коса бовтається, а інша "носиться по полю кудлата, як відьма". Також він переживав, що після таких навантажень, падінь і влучання м'яча в нижню частину живота спортсменки не зможуть мати дітей. Загалом, жіночий футбол – не спорт, а знущання з організму.

І на його лист відгукнулася глава Федерації спортивної медицини СРСР, докторка наук Ніна Граєвська, яка заявила, що розвивати жіночий футбол недоцільно. Адже, на її думку, він негативно позначається не тільки на нервовій системі дівчат, а й несе небезпеку для всього їхнього організму. А через місяць Держкомітет СРСР зі спорту і зовсім заборонив жіночий футбол і ще низку видів спорту, включно з боксом, оскільки вони завдають шкоди жіночому здоров'ю.

І тільки у 80-х, коли жіночий футбол набув статусу офіційного виду спорту і попереду замаячили чемпіонати Європи та Олімпійські ігри, в Союзі почали ворушитися. Країні терміново знадобилася збірна, ось тільки збирати її не було з кого. Тому футболісток вирішили робити з представниць інших видів спорту – легкої атлетики, хокею на траві.

Тільки ніхто не хотів тренувати дівчат, розуміючи всю складність роботи. Погодився лише Олег Лапшин. "Я їздив по всьому Союзу, де проходили жіночі турніри, і збирав спочатку тих, хто вже якось умів поводитися з м'ячем. Спочатку освоювали техніку, потім працювали над тактикою – я їх буквально за руку водив, показував, де потрібно бути при обороні, де при атаці. Сварити їх марно. Потрібно пояснювати, як і що", – розповідав Лапшин daily.afisha.

Чула про створення збірної в СРСР і журналістка із Чехословаччини Ольга Чемракова, яка запросила радянських дівчат на кубок місцевого журналу "Млади свєт". Але замість цього видання "Собеседник" організувало власний турнір, який став прототипом чемпіонату Союзу серед жінок.

Дебютна першість пройшла у 1990 році, а чемпіоном Союзу став український клуб "Нива" (Баришівка) з Київської області. Більшість дівчат були оформлені на фабриці із зарплатою десь у 120 рублів, а за перемогу на полі отримували близько 50 рублів.

Власна команда була тоді у київського "Динамо", не залишився без жіночого футболу і Донецьк.

Спочатку дівчата приходили на тренування після роботи. А багато хто працював на заводах, фабриках. Про якісь професійні контракти не могло бути й мови. Як згадували потім дівчата, за перемогу могли заплатити – до п'яти доларів. А траплялося, що у деяких команд не було грошей на виїзний матч, і дівчатам доводилося платити за право грати у футбол зі своєї кишені.

Колишній гравець збірної СРСР уродженка Чернігова Наталія Авдонченко розповіла, що практично у всіх футболісток були короткі стрижки. "Хтось пальму зав'яже. Макіяж зазвичай ніхто не накладав, хіба що вії нафарбують і губи. Була така туш "Нива" – плюнеш у коробку і фарбуєш. Коли йшов дощ – не фарбувалися.

Офіційно збірна СРСР була створена у 1990 році під керівництвом Лапшина, але вже за рік розвалилася разом із Союзом. Хоча за цей час встигла провести 46 матчів, вигравши всього 11 із них.