"Виганяв за бійку": чемпіон світу з боксу Захарєєв починав із тракторної бригади. Ексклюзив
Нова зірка українського боксу Юрій Захарєєв у 2021 році виграв одразу два чемпіонати світу – молодіжний у Польщі та дорослий – у Сербії, поклавши на свій рахунок 100 000 доларів. Але як зізнається 19-річний боєць із Білгород-Дністровського району, гроші не були для нього головною мотивацією у Белграді.
В інтерв'ю OBOZREVATEL Юрій Захарєєв розповів про зал для боксу, який зробив власними руками, знайомство із земляком Василем Ломаченком та любов до бургерів.
– Стати чемпіоном у 19 років – це більше вроджений талант чи важка щоденна робота?
– І те, і те. Але більше, на мою думку, було бажання.
– Ну тоді, розкажіть, як усе почалося. Як узагалі потрапили до секції боксу?
– У 10 років мене віддали батьки. У селі особливо більше не було чим займатися, і тренер вирішив скерувати молодь на правильний шлях і відкрив свою школу боксу. Щоправда, коли щойно починав займатися, у нас ще не було нормального спортзалу, доводилося тренуватися на вулиці. Але навіть так потихеньку готувалися, вчились. Потім тренер вибив нам зал. Щоб ви розуміли, ми тренувалися у приміщенні тракторної бригади, де були трактори і нічого більше.
– Там великий інженерний клас був доданий на другому поверсі, і ми самі з хлопцями ремонтували. Вони "зачухували", а я зі своїми друзями вже шпаклював та ґрунтував, – додав наставник Захарєєва Ігор Юрескул.
– Можна сказати, що створили зал власними руками.
– Так. Коли ми туди перейшли, то тренер потихеньку вирішував інші питання – додавали тренажери, груші, щоб усі спортсмени могли нормально готуватися.
– Бокс захопив вас із першого заняття чи любов до нього прийшла з часом?
– Поступово. Спочатку балувався на тренуваннях, виганяли, потім знову приходив.
– Навіть виганяли?
– Один раз, – вступив у розмову тренер. – За що? За бійку.
– Балувався, – виклав свою версію Юрій. – Але поступово стало цікавіше займатися. Потім виїжджали на спаринги, навчалися у поєдинках з іншими спортсменами. Потихеньку набиралися досвіду. Ось так і почалося.
– Коли відчули, що бокс уже не просто хобі, а може стати вашою професією?
– Все почалося з поїздки на перші змагання на чемпіонат області, де ми почали виявляти свої таланти, показувати, що вміємо. На своєму дебютному чемпіонаті України у Вінниці у 2014-му чи 2015 році я посів третє місце. І якось мене це зацікавило та замотивувало. Надалі ми не опускали руки, продовжували тренуватись, готувалися з іншими спортсменами, брали щось у них, вони – у нас.
– А як відреагували батьки, коли зрозуміли, що ви маєте намір серйозно займатися боксом?
– Розкажу один момент. Юра тоді ще був маленький, тато його привів до секції, показує на спортивний зал і каже: "Юро, ось твоя школа", – згадав тренер.
– Так, батьки поставилися нормально, підтримували, коли було тяжко. І все одно відправляли на бокс. Можливо, я десь навіть не хотів, але так вони мене спрямовували – не опускати руки і рухатися вперед. Але мама дивиться бій уже після того, як я його провів.
– Часто на чемпіонат світу в олімпійський рік приїжджають далеко не всі найсильніші спортсмени. А як було у вашій вазі у Белграді?
– Усі суперники були гарного, топового рівня. Був навіть дворазовий олімпійський чемпіон (кубинець Роньєль Іглесіас Сотолонго. – Ред.).
– До старту ЧС-2021 багато говорили про те, що призовий фонд у 100 000 доларів для чемпіонів також зіграв свою роль та підвищив конкуренцію. Чи згодні?
– Не кожен боксер, який туди приїде, досягне того, чого хоче. Потрібно пройти тривалий процес підготовки і дуже серйозно до цього поставитись. Мотивувати себе не лише грошовим призом. Перше та найголовніше – це золота медаль, яку ти привезеш, і звання чемпіона світу. А гроші – вони потім прийдуть самі. Це не головне.
– Ви виграли чемпіонат світу лише через три місяці після Олімпіади. Чи не було можливості потрапити на Ігри до Токіо-2020?
– Відбір на Олімпіаду розпочався ще у 2019 році, коли Юрі було лише 16 років, тому він ще не проходив за віком. Потім через карантин Олімпіаду перенесли на рік, а кваліфікація тривала до 2021-го. Але там уже були іменні ліцензії у хлопців, – відповів за вихованця Юрескул.
– Який із поєдинків на чемпіонаті світу дався вам найважче?
– Найважчий бій для мене був за вихід до півфіналу проти казахстанця. Він був старший за мене, досвідченіший. Високий і незручний суперник, важко було його прорахувати. Але за рахунок своєї техніки, манери бою та підказок мого кута ми здолали його.
– Той момент, що ви тільки перейшли у дорослий бокс, зіграв вам на руку на чемпіонаті світу? Можливо, деякі суперники ще просто не знали, чого чекати?
– Можливо, але точної відповіді я не маю.
– Я думаю, що суперники вже до нього придивлялися. Адже він уже заявив про себе: виграв всесвітню гімназіаду, дві Європи, хоч і молодіжні. Потім яскраво провів чемпіонат світу серед молоді в Польщі вже цього року. І за цим спостерігав увесь світ, – висловив свою думку тренер боксера.
– Юрію, під час фінального бою ви розуміли, що вигравали? Ви взагалі відчуваєте, наскільки вдало для вас проходить бій?
– Для цього в кутку є тренери, які підказують, що і як, бачачи поєдинок збоку. Я приходжу в куток, і вони ставлять переді мною завдання, що я маю робити. І впевнено почуваюся, все бачу, все контролюю. Але в кінці, коли ти вже приблизно знаєш, який був перебіг поєдинку, то, звичайно, чекаєш, що ось-ось тобі піднімуть руку.
– Наскільки було складно психологічно налаштуватися на свій перший чемпіонат світу серед дорослих?
– До цього я вже чимало разів виїжджав за кордон, мав великий досвід поєдинків із суперниками з інших країн, брав участь у чемпіонатах Європи та світу, тому в Белграді почувався впевнено. Ні краплі хвилювання. Все було гаразд.
– У фіналі ви зустрічалися з росіянином Мусаєвим, тому навколо бою виникав додатковий ажіотаж. Вам було важливо, з якої країни конкурент?
– Ні. Сюди політика не вмішується.
– У житті ви справляєте враження спокійної людини. А в рингу у вас дуже динамічний бокс, навіть вибуховий наприкінці раунду. Як перевтілюєтеся?
– До кожного суперника свій підхід, свій ключ потрібно шукати. У кожного своя манера бою. Ти це все переглядаєш, думаєш, як треба все правильно зробити та підлаштуватися, щоб поставити опонента у незручне становище.
– Не секрет, що багато спортсменів – люди забобонні. У вас є свій ритуал перед боєм чи щось таке?
– Ні. Вийшов у ринг, потисли руки, перехрестився в кутку – і пішов битися.
– Хто з боксерів вам імпонує? Можливо, щось запозичили в них.
– З дитинства мені подобався Рой Джонс – його стиль, манера ведення бою, його рухи.
– Зрозуміло, що у Роя Джонса свій стиль, а у Юри – свій, але є у них і щось спільне – пластика, граціозність, швидкість, рухливість, передня рука в американця була опущена, у Юри теж.
– Коли виграв чемпіонат світу у 19 років, що мотивує рухатися далі?
– Коли ти досягаєш таких висот, то на цьому не зупиняєшся. Потрібно рости над собою, ще багато чого навчитися. Це все тебе мотивує, ці перемоги. Здебільшого просто виходиш на ринг і доводиш, що ти – перший. Навіть думки немає, що ти можеш комусь програти. За спиною багато титулів, і ти вже не можеш здати назад, треба рухатись тільки вперед.
– Коли було б оптимально для вас перебратися до професіоналів?
– Поки що взагалі не думаю про це.
– Ви з одного регіону з Василем Ломаченком, до того ж він привітав вас після перемоги на чемпіонаті, записавши відеозвернення. Чи знайомі з ним особисто, ваші шляхи якось перетиналися?
– Лише у дитинстві, коли ще виступали у нього у залі. Приходили дивилися на його нагороди. А також коли він там займався, то було цікаво спостерігати за тренувальним процесом. Якось із ним сфотографувалися, а він побажав нам удачі. Ось і все, нічого більшого.
– Після того, як почали у 10 років займатися боксом, на щось ще залишався час? На якісь захоплення, школу?
– Ні, школа була другим планом. На неї часу особливо не було. Вранці я йшов на тренування, потім приходив до другого-третього уроку, о 3–4 годині дня повертався додому і о 17:00 знову йшов на тренування з боксу.
– А як реагували вчителі?
– Я з ними ходив і домовлявся. Якось знаходили спільну мову, і вони його відпускали, – зізнався Ігор Юрескул.
– Але спортивна кар'єра може бути затьмарена травмами, і деякі атлети вважають за краще мати запасний аеродром – і додатково отримують ще якусь освіту. Ви десь навчаєтесь?
– Так, в інституті в Ізмаїлі на тренера, зараз на другому курсі.
– Відчуваєте, що ви маєте це вміння навчати інших?
– У нас у залі займаються діти. І коли немає часу у тренера, то ми його замінюємо. Вчимо хлопців, передаємо їм те, що вміємо самі.
– Судячи з постів у соцмережах Василя Ломаченка, то взимку у Білгород-Дністровському дуже популярний хокей. А як ви – стоїте на ковзанах? Чи чому надаєте перевагу?
– На ковзанах – ні. Але збираємось із хлопцями побігати у футбол чи баскетбол, можемо пограти у волейбол.
– Коли ви плануєте повертатися до тренувань?
– Знаєте, це більше питання до тренера.
– Зараз треба нормально відпочити, – відповів наставник Захарєєва. – Минулого року після чемпіонату Європи вони їздили на Червоне море. І зараз теж було б непогано поїхати відпочити і для душі, і для тіла. Розвантажитись.
– Наскільки важко змагатись під час пандемії?
– Зараз важко стало із цими тестами, без них узагалі нікуди. Без тестів, щеплень та всіх необхідних документів навіть до магазину не пускають. Але ми перед вильотом на чемпіонат світу здали усі тести. У Белграді теж усе було серйозно – у готелі всі в масках, якщо когось ловили без масок, то виписували штрафи. Все дуже суворо.
– Наразі в олімпійському боксі збільшили кількість категорій. Ви стали чемпіоном світу у вазі до 71 кг. Це для вас оптимальна вага?
– Раніше я виступав у категорії 69 кг. Піднявся на 2 кг, але почуваюся так само впевнено. Ганяти вагу мені не доводиться, вона в мене стабільна.
– Зрозуміло, що важливе здорове харчування, але чим можете себе побалувати після гарного виступу?
– Усі боксери люблять бургери (посміхається).
– Хіба не тортики?
– Тортики – це другий план.
– Чим займаєтесь у вільний час? Які дивитеся фільми, читаєте книги, якій музиці віддаєте перевагу?
– Із фільмів люблю фантастику, жахи. Художню літературу востаннє читав у школі. А музику слухаю різну, головне, щоби була весела.