Не відразу згадала Шевченка: найкраща біатлоністка світу - про ЧС на рідному стадіоні, майбутнє та любов до футболу

Доротея Вірер – одна із героїв чемпіонату світу з біатлону, що нещодавно завершився в італійському Антхольці. Уроджениця цих місць зуміла виправдати сподівання італійців, виборовши два "золота" в особистих стартах та "срібло" зі збірною у змішаній естафеті.

Відео дня

Доро чимало спілкується і з італійською, і зі світовою пресою. Даючи тисячі інтерв’ю і, вочевидь, випрацювавши шаблонні відповіді, Доро при цьому завжди знаходить можливість пожартувати та щедро обдаровує співрозмовника своєю чарівною усмішкою та променистим сміхом.

Читайте: СуперВірер, слід України та цькування Логінова: хіт-парад чемпіонату світу з біатлону

Знаючи, що спортсменка обожнює шоколад, ми вирішили презентувати "кампіонессі" набір вишуканих делікатесів під назвою "Золота едиція". Мовляв, золота колекція – для золотої дівчини, якою атлетка є на цьому чемпіонаті. Було помітно, що Доротеї подарунок сподобався.

Наступного дня після своєї другої "золотої" медалі на ЧС в індивідуальній гонці Доротея дала ексклюзивне інтерв’ю Олександру Гливинському спеціально для OBOZREVATEL.

- Доротеє, перш за все прийміть вітання з приголомшливим виступом на цьому чемпіонаті світу: ви вразили всіх двома яскравими перемогами поспіль! Відчуваючи сатисфакцію підкорених вершин і певну психологічну розслабленість, чи вдалося зберегти концентрацію на завершальні гонки чемпіонату?

- Чесно кажучи, я була дуже розслабленою після індивідуальної гонки, особливо після святкування з моєю родиною (посміхається) Досягати найвищого місця, незалежно від того, скільки я виграла, важливо й для мене. Однак, правду кажучи, тоді я справді була розслаблена, бо вже не мала нікому нічого доводити.

- Без сумніву, перед чемпіонатом ви відчували великий психологічний тиск. Що здійснило більший вплив на вас – очікування уболівальників чи ваші особисті високі вимоги до себе?

- Для мене завжди важливо досягти високого результату. Скажімо, бути у топ-10 – це непогано, але вже не так круто. Тим більше, коли змагання відбувається у тебе вдома – бажання виграти є дуже сильним.

До чемпіонату я намагалася перевести переживання за результат у позитивне русло, адже кожен атлет потребує трохи психологічного тиску, аби дати вихід адреналіну, що, власне, й породжує ефект змагання. Я хочу перемагати у кожній гонці, але намагаюся пам’ятати, що існує й життя поза біатлоном.

- Що складає ваше життя поза біатлоном?

- Я дуже люблю моду. І не лише спостерігати, а творити фешн-стиль. Хто знає, чим я буду займатися у майбутньому - ніхто ніколи не має стовідсоткової впевненості у тому, що принесе життя. Тому я полюбляю бути серед людей, спілкуватися й обмінюватися ідеями.

- Про що ви думаєте напередодні важливих гонок? Як намагаєтеся відволікти себе від переживань і уникнути психологічного тиску?

- Я не думаю про щось конкретне, а просто концентруюся на тому, що маю робити. Запевняю себе у тому, що у мене все добре з моєю позицією на старті та щодо стрільби й інших моментів гонки, але ніколи не думаю про саму гонку.

- Не граєте у якісь ігри, що відволікають? Скажімо, шахи?

- Ні, нічого такого. Для мене дуже важливий мій особистий простір, тому часом мені важливо побути наодинці із собою. Це допомагає відновити сили й налаштуватися.

- На етапі Кубка світу у словенській Поклюці напередодні самого ЧС ви показали відверто невисокі результати, посідаючи місця у третій десятці… Чи це була частина плану підготовки до мундіалю, щоб вийти на пік форми саме до Антхольцу?

- Як на мене, неможливо планувати свою хорошу форму. Ти маєш упіймати трохи щастя. У Поклюці у мене були погані результати, тому що були проблеми зі спиною. Тоді я була не в змозі рухатися достатньо вільно, щоби їхати на лижах як хочеться, і відповідно досягти бажаного результату. Однак ми виправили ситуацію зі спиною разом з нашими фізіотерапевтами та тепер біль так не дошкуляє.

- Як зараз поводить себе спина?

- Я відчуваю її й зараз, однак почуваюся значно краще, ніж на початку січня.

- Траса в Антхольц-Антерсельві - дуже непроста для будь-якого біатлоніста, зважаючи на високогір’я, постійну зміну клімату та різкі пориви вітру. Ви змалку добре знаєте специфіку цих місць, але першу перемогу тут у рамках минулорічного етапу Кубка світу здобули у пасьюті. Це означає, що розуміння "як перемагати у непростих умовах" приходить лише з досвідом?

- Звичайно. Коли я думаю про свої перші гонки в Антхольці, то згадую, який сильний психологічний тиск відчувала. Це заважало мені відчувати правильно перегони, відчувати себе у них. Тому, до речі, я не роздавала так багато інтерв’ю, як роблю це зараз.

Але тепер це – частина мого життя, і я можу керувати ситуацією. Я справді люблю цю трасу і знаю багато її нюансів, тож не буду приховувати, що насолоджуюся, змагаючись в Антхольці.

- Крім особистих дисциплін, ви берете участь у кожній з трьох естафет. Це – шалений графік, як вам вдається відновлюватися?

- Не буду казати, що це легко. Але така ситуація виникає на кожній великій події. Я прагну змагатися та відчуваю, що можу бути корисна команді. Це правда, на реабілітацію залишається не так багато часу, однак для найкращих атлетів це все однаково. В обід я йду поспати, ось і все (усміхається).

- Сауна у такому інтенсивному графіку навряд чи допоможе, бо лише забирає сили…

- Ні-ні, ніякої сауни.

- Після чемпіонату світу відбудеться ще вісім особистих гонок на трьох етапах Кубка світу. Ви зараз є лідером Кубка світу і, певно, хотіли би захистити своє звання…

- Звісно, я зовсім не проти (усміхається). Не буду приховувати - жовтий "біб" лідера приносить відчуття добре виконаної роботи. Однак я знаю, що інші дівчата також мають велике бажання одягти його. Тож це відкрите питання у кожних перегонах. Ви маєте рацію, попереду ще чимало стартів. Жовтий "біб" - хороша мотивація для того, щоби боротися у кожній з гонок за найвищі місця.

- Ви народилися 13 кілометрів від траси, де зараз відбувається чемпіонаті світу. Де саме відбулося ваше перше тренування у біатлоні?

- Саме тут, на цьому стадіоні.

- Хто привів вас сюди?

- Мої батьки. Мої старші сестра й брат вже займалися біатлоном, тож і моя доля була визначена (усміхається). Щоправда, старші не затрималися у цьому спорті надовго, а я от досі тут.

- Тож це ваша рідна траса! Ви маєте кожного разу якісь особливі відчуття, змагаючись в Антхольці?

- Та ні, це – рутина! Вибачте, що розчарую вас (усміхається)

- Ми знаємо, що у вас є молодша сестра Магдалена, котра також займається біатлоном. Кажуть, вона дуже талановита…

- Їй 18 і вона зараз закінчує школу, їй ще слід зробити багато важливих речей, а потім ми побачимо. Якщо у неї, справді, є талант до біатлону – буде продовжувати, якщо ні – то припинить професійно займатися спортом. Як на мене, якщо ти є спортсменом, у якого немає шансів на перемогу – це не приносить задоволення.

- Чи ви даєте молодшій якісь поради?

- Ні, ми не спілкуємося особливо на тему біатлону.

- "Золото" Олімпійських ігор 2022 року – мрія, яку би вам хотілося здійснити?

- Не люблю так далеко забігати наперед. Зараз я думаю лише про цей сезон, а там побачимо. Чи "зав’яжу" зі спортом, чи буду продовжувати… Мабуть, вирішу у міжсезоння.

- Знаю, що ви – шанувальниця футболу. Яка ваша улюблена команда?

- Яка наша улюблена команда? - звертається Доро із запитанням до прес-секретаря команди Італії Андреа Факкінетті. Той відповідає: "Інтер", за який вболіває. Але Доротея поправляє: "Ні, "Ювентус". Я є фаном Кріштіану Роналду та Паоло Дібали. Але не особливо стежу за матчами".

- Чи ви зустрічалися з цими хлопцями особисто?

- Поки ні.

- А чи знаєте, хто найвідоміший український футболіст у світовому футболі?

- Можливо, я зустрічала його в Естерсунді? (Доротея пригадала, як бачила українській гравців луганської "Зорі", які кілька років тому грали з клубом "Естерсунд" та перетнулися у готелі з біатлоністами, у яких якраз розпочинався етап Кубка світу – прим.авт.)

- Ні, навряд чи.

("Андрій Шевченко" – підказує Андреа)

- А, так! Справді! Не одразу й подумала про нього!

- Бачив, ви часом граєте у футбол з хлопцями?

- Я грала з хлопцями, коли ще була маленькою. Я обожнювала цю гру. Тепер, щоправда, не так часто виникає така нагода. Але я зовсім не проти побігати у футбол, коли виникає така нагода.

- Віднедавна ви активно пересуваєтеся гелікоптером – і для уникнення проблем з трафіком, і для збільшення часу на відновлення. А самі вмієте ним керувати?

- О, ні! Я покладаюся на хлопців, які мають ліцензію для польотів.

Олександр Гливинський спеціально для OBOZREVATEL. Матеріал підготовлений за сприяння торгової марки Parimatch