"Зустрічаю війну вдруге": захисник збірної України провів у "тумані" матч 24 лютого і готовий до реваншу з Грузією

Один із найдосвідченіших баскетболістів збірної України Денис Лукашов не був удома з лютого через війну з РФ, але його родина нещодавно повернулася на батьківщину. Тому напередодні відбіркового матчу до чемпіонату світу-2022 проти Грузії, що відбудеться 1 липня у Ризі, захисник переживає і за результат ключової гри, і за безпеку рідних. Адже над Україною щодня летять російські ракети.

В інтерв'ю OBOZREVATEL Денис розповів, як 24 лютого збірна прокинулася від тривожних дзвінків із дому, але таки вийшла на поєдинок проти Іспанії у кваліфікації до ЧС-2023 (74:88). А також зізнався, як варто грати проти Грузії, щоб узяти у неї реванш за листопадову невдачу (83:88) та закріпитися на другому місці у групі.

– Денисе, наскільки важлива для України у турнірному плані перемога над Грузією?

– Я вважаю, що це буде ключова гра. Особливо важлива різниця очок у разі нашої перемоги. Є об'єктивно добрі шанси виграти у Македонії. Тому, обігравши Грузію з гарною різницею, ми теоретично можемо піднятися на друге місце. Іспанія – це топова збірна, але й там шанси є, ми їх уже перемагали. Проте вважаю, що ключова гра буде з Грузією.

– Якщо повернутись до листопадового матчу в Грузії, чого тоді не вистачило для перемоги і яка ситуація в команді зараз?

– У Грузії для нас стало великою несподіванкою, коли на ранковому тренуванні в день гри травмувався Вова Герун – безглуздо, абсолютно без контакту та прискорення. Після чого він пройшов обстеження та сказав, що не зможе допомогти нам у матчі на 100%. Відповідно, ми втратили одного з центрових.

А в Грузії можна виділити таких гравців як Шермадіні та Шенгелія, які несуть основну загрозу під кільцем, і нам потрібні були на цю гру габарити. І коли ми втрачаємо одного з наших найгабаритніших баскетболістів перед самим матчем, то, звісно, з'явилися певні складнощі.

До того ж, у нас була якась розслабленість у захисті безпосередньо у грі з їхнім лідером, снайпером Макфадденом. А таким гравцям, як то кажуть, не можна дати від самого початку відчути гру. Якщо вони забивають перший кидок, то в них розв'язуються руки і потім дуже складно щось утримати. Вони починають кидати навіть із абсолютно незручних положень, а ймовірність, що залетить, дуже висока.

Через недостатньо агресивну гру в захисті Макфадден тоді відчув гру, начебто, забив п'ять триочкових і деякі з незручних позицій, а це дало впевненість решті команди. Загалом у них заграли ті, хто несе основну загрозу. Потім ми змінили нашу гру, але було багато невимушених помилок під час передач і перекладу на чужу половину, втрат. І все це вилилося у невеликий програш.

– А зараз, наскільки ми готові дати Грузії бій? Де наші плюси та мінуси?

– Я вважаю, що в першу чергу потрібно виходити та діяти агресивно скрізь, як у захисті, так і в нападі. Баскетбол – контактна гра, більшість гравців не люблять, коли їх б'ють та грають агресивно. Тоді починається зовсім інший баскетбол, оскільки багато хто до цього банально не готовий.

Як кажуть деякі тренери, якщо ви вдарите суперника 10 разів, то вам свиснуть один фол, а якщо ви не битимете його взагалі і потім зробите це один раз, то вам все одно той єдиний раз теж свиснуть. Тому краще бити його 10 разів у надії, що свиснуть лише один, ніж не чіпати і все одно отримати цей фол.

Відповідно, потрібно агресивно діяти проти Грузії у захисті, показати, що вони приїхали сюди не на легку прогулянку. Тут буде битва і, найімовірніше, за друге місце.

– Приїзд наших гравців НБА - це завжди підвищені очікування. Наскільки Святослав Михайлюк вплине на гру команди та посилить її, адже, за словами Айнарса Багатскіса, він провів із збірною буквально чотири тренування?

– Це було несподівано, що Свят приїде, оскільки ми довідалися про це не від наших тренерів, а з преси за день до його прильоту та нашого повернення до Риги. Звісно, це плюс. Я впевнений, що це додасть нам варіативності, оскільки Свят – досить різноплановий баскетболіст. І в Америці не грають люди, які щось не вміють чи щось не можуть. Туди потрапляють найкращі.

Я сподіваюся, що в нього вийде якнайшвидше влитися в команду. Я не думаю, що він матиме великі складнощі з адаптацією у колективі, оскільки він з усіма знайомий. Ми, як можемо, допоможемо йому влитися, щось підказати, пояснити. Думаю, що зараз йому важливіше пройти акліматизацію, десь перебудуватись на цей рівень баскетболу та зрозуміти, що від нього хочуть.

Свят вміє достатньо всього на майданчику і 100% буде корисним для збірної.

– Перед Грузією було два товариські поєдинки – Словаччину переграли, Португалії мінімально поступилися. Які основні моменти винесли із цих матчів?

– Я думаю, що тренерам потрібно було подивитися взаємодії у різних п'ятірках, варіативність. Які п'ятірки краще взаємодіють, які потрібно змінити. Не було мети виграти за всяку ціну. Тренер хотів подивитися кожного у тих чи інших зв'язках.

Завдання було відпрацювати кілька видів захисту, подивитися, що функціонує. На жаль, було багато помилок, але водночас побачили, що потрібно використати, а що варто прибрати на другий план. Так, образлива поразка від Португалії, але це товариська гра, і ми зробили висновки, сподіваюся, правильні і більше не помилятися надалі.

– Відбірковий матч проти Іспанії у Кордобі випав саме на 24 лютого – день повномасштабного вторгнення Росії. Після цього ви були в Україні?

– Я не повертався додому весь цей час. 20 лютого ми відлетіли на підготовку до гри проти Іспанії, а 24 числа розпочався весь цей кошмар. Після чого ми таки зібралися силами і якось вийшли на матч. Зрозуміло, що розраховувати на добрий результат було дуже складно, бо всі наші думки були в Україні. Ми переживали, зі страхом думали про наші сім'ї.

А після збірної я, Слава Петров, Ілля Сидоров та Саша Липовий повернулися до "Прометея", який виїхав до початку війни до Чехії. Передбачаючи можливий напад з боку Росії, президент клубу вирішив вивезти команду, щоб ми могли закінчити виступ у єврокубках. Тим самим не втративши обличчя та гідно завершивши розпочате.

Повернувшись до клубу, ми почали готуватися до наступного матчу проти "Клужа". А за день після гри сталося те, що сталося. "Прометей" оголосив, що він закривається, оскільки неможливо виконувати певні зобов'язання. І знімається з усіх турнірів. Після чого я дочекався, поки приїде моя сім'я, і полетів до Іспанії в очікуванні покращення ситуації та будь-якого продовження баскетбольної діяльності.

Після чого мені випав варіант пограти у Франції, де я продовжив та закінчив сезон.

– А чи не було варіанта не грати матч з Іспанією 24 лютого? Зрозуміло, що розмови про напад Росії були, але для багатьох війна однаково стала шоком. І ніхто б не засудив збірну України, якби того дня вона не вийшла на паркет.

– Ви знаєте, розмов про війну було багато – і до Нового року, і після. Але у лютому дуже загострився настрій у наших легіонерів, яким просто щодня надсилали листи та рекомендації, що потрібно терміново залишити країну. Зрозуміло, що вони відчували хвилювання, після чого багато питань було поставлено керівництву клубу та тренеру. Гравці переживали своє здоров'я.

До того ж, у США було багато інформації про напад Росії, і рідні наших легіонерів переживали за них там. Це було важко. Тоді президент прийняв рішення вивозити команду, щоб уникнути цих розмов і заспокоїти легіонерів. Я, на жаль, зустрічаю війну вже вдруге у своєму житті. І пояснював їм, яка була схожа ситуація, коли я грав у "Азовмаші".

Тоді у 2014 році також почалися листи американцям із посольства з проханням залишити регіон. І був такий короткий проміжок часу. Вони не дуже роздумували, хоча нічого поганого теж не чекали. Тим не менш, швидко відреагували і буквально в останній день роботи аеропорту в Донецьку вони змогли покинути країну. Після цього він закрився, потім почалися військові дії та виїхати було складніше.

Але навіть виїхавши до Чехії, а потім, прилетівши до збірної на матч з Іспанією, ми сумнівалися, що справді почнеться війна і вірили, що все буде добре. Ми вірили, що все це – залякування та, можливо, якісь чергові політичні ігри. Але 24 числа ми прокинулися не через будильник, а через те, що розривався телефон. Усі дзвонили, почався якийсь шум у коридорі.

Усі почали підходити один до одного та розповідати, що почався напад. Для нас це був величезний шок. Ми не знали, як правильно реагувати, бо перебували у безпеці, але атакували всі частини України. Насамперед ми дуже сильно переживали за сім'ї. Ні про який баскетбол не йшлося, всі просто думали, що буде далі.

Я сказав хлопцям, що зараз не готовий йти на тренування. Підійшов до тренера, пояснив. Він каже: "Так, я все розумію, але постарайтеся заспокоїтися". І питання залишалося відкритим до вечора. Я, чесно кажучи, був певен, що не зможу вийти, бо стан був найжахливіший.

Все почалося з того, що вже зранку біля готелю зібралося багато журналістів. Хтось намагався вийти надвір подихати і трохи розвіятися, але там було близько 20–30 камер. Чекали, намагалися поставити якісь питання. Це ще більше нагнітало обстановку. Але ввечері ми вирішили поїхати на гру.

А далі тренер, враховуючи всю ситуацію, сказав, що він усе розуміє і якщо хтось не готовий, то може сказати зараз про це. Але якщо у вас є можливість, ми могли б вийти і показати, що готові боротися. Було важко виходити навіть до зали, бо там зібралося кілька тисяч людей. Нас дуже підтримували, аплодували, але морально було дуже важко.

Коли ти виходитимеш на майданчик, то починаєш перемикатися. У грі ти розумієш, навіщо тут перебуваєш. Але як тільки тебе змінюють і сідаєш на лаву, то знову цей шок і повне нерозуміння, де ти перебуваєш. Такий стан наче ти в космосі чи тумані. Повна розконцентрація і думки все одно повертаються додому. Але ми вважали, що принаймні маємо вийти і спробувати. Хоча на добрий результат було складно розраховувати.

– А після того, як прилетіли до Риги, відчували підвищену увагу до себе? Як вас зустрічали? Чи залишився тиск?

– Пішов п'ятий місяць війни і ставлення європейців починає змінюватися. Вже нема того шоку. Спочатку вони думали, як взагалі можлива у 21 столітті така відкрита агресія?! Як можлива така кількість жертв серед мирного населення, коли серед білого дня вбивають цілі сім'ї невинних людей? Це ж підлий напад.

Вони продовжують і зараз допомагати та переживати, але згодом це все вщухає. Дедалі менше звертають на це увагу. Для них це вже починає стає чимось звичайним, люди починають миритися з тим, що йде війна, і вони не так сильно можуть допомогти.

Ми ж, звичайно, щодня проводимо в телефонах, спілкуємось із нашими сім'ями, батьками. Ми переживаємо з кожною випущеною ракетою та з кожною тривогою. Ми все це бачимо. Хоча багато країн продовжують потужно підтримувати. Я не очікував такого у Франції, що дуже багато людей запитують, підбадьорюють, співпереживають.

У Латвії просто ідеально організували нашу підготовку, що було несподівано. Тому що за місяць-два до матчу зідзвонювалися з менеджером, і він казав: "Хлопці, буде складно, самі розумієте, яка ситуація з фінансуванням, розраховуємо на допомогу наших друзів, партнерів". У Латвії Айнарс та його дружина проробили величезну роботу з менеджерами. Ми маємо все необхідне і навіть більше. І є можливість готуватись.

– Як зараз моральний стан хлопців?

– Ну, з лютим навіть не можна порівнювати. Тому що тоді це був шок, немов сон, який все ніяк не закінчується, а ти намагаєшся прокинутися. А потім розумієш, що це не сон і постійно переживаєш цей кошмар.

Звичайно, завдяки нашим воїнам, які на даний момент борються і забезпечують посильну безпеку решти країни, ми спокійнішими в цьому плані. Зрозуміло, що ми не можемо бути абсолютно безтурботними, адже ракети літають у всій Україні, гинуть і солдати, і мирні люди. Але завдяки нашим воїнам ми трохи спокійніше на це реагуємо і знаємо, що у нас є надійний захист.

Що стосується настрою, то намагаємося думати, що на даний момент ми можемо допомогти своїй країні тільки результатом або своєю самовіддачею. І ми маємо на меті продовжувати боротися, оскільки для нас створили хороші умови.

Ми налаштовані рішуче і готові взяти реванш у Грузії після образливої поразки, оскільки там, на мою думку, була рівна гра. Незважаючи на велику кількість помилок та поганий захист, ми залишалися у боротьбі та були всі шанси перемогти. Зараз, так, ми на виїзді, але гадаю, що буде підтримка. Ми готові віддати всі сили, щоби виграти.

– А де зараз ваша родина?

– На даний момент вони вирішили повернутися до України. Тож мої батьки та батьки дружини зараз там, в Україні, а я – тут. І зрозуміло, що я знову більше переживаю, ніж тоді, коли моя сім'я, моя дружина і дитина були поруч.

Раніше OBOZREVATEL давав анонс матчу Україна – Грузія у відборі на ЧС-2022 з баскетболу.