"В'їхали до міста, а назустріч танки": колишній гравець збірної України згадав харківський підвал і треш на дорогах

Найкращий гравець "Будівельника" у стартовому матчі Суперліги проти "Дніпра" (76:63) Володимир Конєв узагалі не тренувався у перші місяці повномасштабної війни з Росією. А відразу після вторгнення 24 лютого вирушив до Харкова, який постійно обстрілювали.

Відео дня

У розмові з OBOZREVATEL колишній форвард збірної України зізнався, що не рвався грати за кордоном через свою родину. Хоча при цьому не вірив, що чемпіонат країни пройде у такий тяжкий час, коли тривають воєнні дії.

– Так, особисто я не вірив, що чемпіонат цього сезону відбудеться. Ми з хлопцями обговорювали це між собою, і я думав, що баскетболу таки не буде. Хоча влітку почалися розмови, що чемпіонат можуть провести. Але то були тільки розмови. А як воно буде насправді, ніхто не знав.

Ми підтримували форму та вірили, що турнір відбудеться. І, дякувати Богу, так і сталося. Хоча дуже незвично було готуватися до Суперліги за таких умов. Думками ти не завжди перебуваєш на тренуванні.

– Як самостійно підтримували форму?

– Перші два місяці повномасштабної війни особисто я взагалі нічого не робив, бо стан був дуже тривожним. Навесні зали були зачинені, але дуже рятувала вулиця. Багато тренувалися на свіжому повітрі, грали у баскетбол 3х3, провели кілька турів.

– А де вас застало повномасштабне вторгнення та які були перші дії?

– Я перебував у Києві, 24 лютого у нас мало бути тренування. Але о 5 годині ранку мені зателефонували рідні та сказали, що почалася війна. Я одразу зібрався і виїхав до свого рідного Харкова, де живе моя сім'я, моя мама. Дорогою забрав свого кума, який теж там народився, і їхав до рідних.

Знаєте, було дещо кумедно, коли дорога на Харків була абсолютно вільна, траплялося, що жодної машини. А ось у напрямку Полтави та Києва на трасі були божевільні затори – їхала техніка, цивільні, кіпіш із заправками та банкоматами. І коли ми вже в'їхали в місто, а назустріч рухалися танки, то було дуже боязно.

Ми провели у Харкові днів 10, а потім уже забрали сім'ї та виїхали хто куди, бо залишатися там було дуже небезпечно.

– Як ви провели ці 10 днів? Адже Харків постійно обстрілювали, були регулярні прильоти по житлових районах.

– Так, але місто велике. Спочатку довелося кілька разів спускатися до підвалу. Потім переїхали в інший район, як ми вважали, більш безпечний. Але теж чули постійні вибухи та звуки літаків. Потім стався приліт, після якого у батька вибило вікна на балконі, після чого ми вирішили залишити Харків. І наступного дня сіли та поїхали. Спочатку ми зупинилися у Дніпрі, а потім тривалий час перебували у Черкасах.

– Яке було ваше найдовше перебування у бомбосховищі?

– Ми спускалися до підвалу в основному в перші дні війни у Харкові. Але це було незручно, до того ж він зовсім не облаштований належним чином. Ми зрозуміли, що якщо буде обстріл і відбудеться завал, то в підвалі може бути ще небезпечніше, ніж за кількома стінами у тамбурі. Тому багато часу в бомбосховищі не проводив.

– Після початку війни у вас залишилися якісь знайомі у Росії, які адекватно оцінювали ситуацію, співчували вам, підтримували?

– Є кілька хлопців, з якими ми свого часу грали, вони самі з України, розуміють ситуацію, у них тут є рідні, хтось має – родину. Але самі лишаються там.

– Ви відомий баскетболіст, який виступав за збірну Україну, чи не було у міжсезоння пропозицій з-за кордону?

– Був якийсь інтерес, але доти, доки в Україні триває воєнний стан, ми не можемо виїжджати з країни. Принаймні так було. Не знаю, можливо зараз щось змінилося. Але в мене такої можливості не було, і насправді так склалася ситуація, що я не сильно був готовий кудись їхати. Тому що мої рідні, сім'я та син залишаються в Україні. І коли ти поряд, то стаєш мобільнішим. Можеш швидко під'їхати, якщо їм щось потрібне, допомогти. Тобто бути поруч із ними.

– А вивезти родину за кордон не думали?

– Це вже справа індивідуальна. І вивезти кудись дорослу людину дуже важко. Наприклад, коли ми сиділи у Харкові, то мама та тато не хотіли їхати, доки не прилетіло вже дуже близько біля них.

– Коли з'явилася домовленість про контракт із "Будівельником", у якому ви закінчували й минулий сезон?

– Мені зателефонував головний тренер команди Дмитро Забірченко та запропонувати грати. А вирішувалося все десь із початку жовтня та до середини місяця. Тому я в клубі десь тижнів зо два. І до минулого четверга ми взагалі не тренувалися разом у звичайному режимі.

Коли я приїхав до Тернополя, у нас там зірвалося тренування у зв'язку з повітряною тривогою. До того ж, склад був неповний. Адже коронавірус теж нікуди не подівся – хтось із хлопців хворіє та пропускає тренування. Тому можна сказати, що найкращим нашим тренуванням 5х5 до старту чемпіонату був передсезонний турнір у Франківську. А щоб добре зігратися та підготуватися, нам знадобиться час.

– Я так розумію, що перші тури чемпіонату будуть несподіваними для багатьох?

– Так, для багатьох команд, тому що хтось тренувався влітку та підійшов до початку сезону в оптимальній формі, а комусь потрібен час, щоб зігратися та знайти свою гру.

– Чи можна робити якісь прогнози на цей непередбачуваний воєнний чемпіонат?

– Якщо подивитися на склад учасників, то можна виділити кілька команд, але робити якісь прогнози при цьому форматі рано. Тому що зараз ми граємо сезон без плей-оф, однак якщо під час турніру його повернуть, то це може бути вже щось зовсім інше. Але кілька команд можна виділити. Це "Будівельник", "Дніпро" та "Київ-Баскет".