''Здоровий такий солдат, бородатий. А плакав як дитина'': як Херсон продовжує зустрічати визволителів. Репортаж

З 11 листопада тисячі херсонців приходять на центральну площу міста, де вирує життя. Після звільнення від окупантів саме це місце стало символом перемоги. Але також виявилось, що в Херсоні є рани, які не можна буде забути в майбутньому – це масове поховання у Бузковому парку тероборонівців, комунальна катастрофа та тисячі мешканців, які зникли в лапах окупантів. І якщо світло та газ у домівки можна повернути – людей замінити не можна.

Відео дня

Місто перебувало в російській окупації від 2 березня. Воно було єдиним обласним центром, який Росії вдалося окупувати під час повномасштабного вторгнення. Кореспондент OBOZREVATEL Андрій Жигайло побув у місті після звільнення його від окупантів.

Дорога до Херсона

Проїжджаючи дорогою з Миколаєва до Херсона, стає одразу зрозуміло, скільки надзусиль доклали бійці Збройних сил України, аби вигнати російських окупантів з правого берега Дніпра.

Шлях в'ється між безкраїми полями, які прорізають лише чахлі лісосмуги та канали системи зрошення. Саме останні бетонні споруди стали великою перепоною для українських бійців. Цивільного призначення канали окупанти перетворили на окремі вогневі позиції. Скільки поту та крові пролили ЗСУ, вибиваючи з цих посадок та каналів російські війська. Десь у середині літа українська армія перейшла тут у повзучий наступ. Тоді вдалось відсунути росіян від Миколаєва, але ворог нікуди не дівся – вони закріпились на лінії села Посад-Покровський і далі. Нині більшість сіл тут – просто знищені.

‘’Бої тут були важкі. Доводилось кожен метр пробивати. За все перебування тут я лише чув і бачив вибухи артилерії. Солдат Росії бачив хіба мертвих’’, – каже боєць на одному з блокпостів на півдорозі до Херсона.

Шосейна траса з Миколаєва – поки єдина дорога до Херсона. На ній і зупинятись не можна – на узбіччі видно залишки ракет чи снарядів. За вікном авто видніються спалені будинки, побиті лісосмуги. Цього року поля тут не засіяні пшеницею чи кавунами. Лише смертельними мінами та осколками.

Сапер збились з ліку, розміновуючи вцілілі мости на дорозі. 16 листопада працювали на мосту через один із каналів зрошення. На перехресті з шосе росіяни влаштували міцний блокпост. Перекопали бліндажами найближчу посадку, з'єднали її з каналом. Навіть вбиральню на узбіччі перетворили на частину свого посту.

Після відступу місток через канал російські окупанти просто підірвали. Так хотіли призупинити просування українських військ. Не вдалось, військові кажуть, що по колонах, які відступали, добре відпрацювала наша далекобійна артилерія.

Нині ж на цій позиції працюють вибухотехніки Державної служби з надзвичайних ситуацій. Кажуть, що такої кількості вибухівки, як тут, буває, знаходять, ще не бачили.

''Працюємо цілодобово. Міни тут під мостами, на дорогах, у полях. Ще гірше з боєприпасами. Часто вони не розриваються, валяються у траві. Тут після пів року війни ними всіяно, – каже один із саперів. – Ліси, поля, набережні річок, а також ґрунтові дороги та узбіччя на Херсонщині є потенційно небезпечними''.

За даними поліції, з початку деокупації вже обстежили понад 400 га звільнених територій Херсонщини. Сапери вилучили більше 4 тис. вибухонебезпечних предметів.

"Насамперед розмінуються об’єкти інфраструктури для відновлення постачання електрики та газу. Проведено розмінування залізниці завдовжки 50 км, 200 км автодороги", – розповів заступник начальника ГУ ДСНС України в Херсонській області Олександр Бондаренко.

У Херсоні росіяни замінували ціле управління поліції. Піротехнікам довелось підірвати його контрольованим вибухом, щоб більше ніхто не постраждав.

40 сміливців проти танкової армади

1 березня в Херсоні сталася трагедія в Бузковому парку. Росіяни почали заходити в місто з кількох напрямків. Один із маршрутів ворога був з боку чорнобаївського аеродрому через вулицю Нафтовиків.

40 бійців вступили у бій з окупантами майже голіруч. У них були автомати та "коктейлі Молотова". У російських військових – БМП та танки.

''Росіяни довго не дозволяли забрати вбитих. Їхні останки збирали батьки голіруч, коли таки домовились, що можна забрати загиблих. Це так страшно було – я постійно чув запах тіл з парку – живу за п'ять будинків від нього. Я сам ходив туди, щоб якось похоронити їх, але там військові російські мене не пускали'', – розповідає 60-річний Віктор.

Нині поліція встановила 17 осіб, які, ймовірно, брали участь у тому бою. Хоча учасник того бою в інтерв’ю українським ЗМІ розповів, що у бою брали участь 43 бійці. Лише мала частина з них змогла відступити та вийти в Миколаїв. Ще двох учасників бою закатували окупанти.

Херсон – місто, яке може не пережити зиму

Українські війська зайшли в Херсон 11 листопада після того, як противник оголосив про відступ та перекинув сили на лівобережну частину області. Збройні сили заходили у місто поступово. Спершу розвідка, за ними армія та силові структури.

''Я так плакала, коли побачила наші прапори. В квартирі холодно, їсти майже не залишилось – але така гордість. Вибігла, обійняла воїна. Він також ревів. Здоровий такий солдат, бородатий. А плакав як дитина'', – розповідає Людмила Стадник.

55-річна жінка прийшла по гуманітарну допомогу, яку тут роздають волонтери з Миколаєва.

''Ми здогадувались, що вони підуть. Це було видно по їхніх солдатах. Якщо спершу вони тут були нормально вдягнуті, то останні місяці, якщо бачив російського вояку, – він на безхатька більше був схожий, ніж на людину. І нервові вони стали. Бились між собою, людей зачіпали'', – додає Людмила Степанівна.

Її донька змогла виїхати до Латвії через окупований Крим. Жінка ж не могла покинути чоловіка – у нього після інсульту частковий параліч тіла.

''Ми одного разу поїхали в лікарню, де були лікарі з Росії. Вони тільки чоловіка побачили – зразу махнули рукою –''нє желєц'' тільки сказали. Навіть оглядати не хотіли. Ставились, як до худоби''.

Росіяни, відступаючи, підірвали телевежу в місті, знищили котельні та газорозподільну станцію. Нині Херсон без газу, електрики та відповідно води. Як це все сьогодні полагодити – ніхто не може відповісти.

Катівня

Поліцейські, які почали повертатись у місто, виявили, що окупанти перетворили ізолятор тимчасового тримання на катівню. Сюди звозили людей та тримали в камерах у нелюдських умовах.

А загриміти в полон можна було навіть за косий погляд в бік окупантів. Забирали та кидали в камери чи підвали.

"На сьогодні нам відомо вже про 5 тис. воєнних злочинів. Це одне з місць, де окупанти тримали громадян, їх били гумовими та дерев’яними кийками, металевою трубою, електрошоком, одягали протигази та не давали дихати, – розповів керівник Херсонської обласної прокуратури Володимир Калюга. – Відомі випадки, коли людей гнали на мінні поля та змушували йти чи просто вбивали. Відомі факти, коли люди хоч і виходили живими, але, повертаючись додому, помирали від отриманих травм''.

Поліцейські дозволяють оглянути камери, де тримали людей. Усередині видно особисті речі колишніх затриманих, якісь баклажки з водою та сміттям. В одному з приміщень висить плакат із російським актором Сергієм Буруновим та його цитатою з якогось другосортного російського серіалу "ИВС Херсона. Сделаем демона из любого петушары". Але в більшості камер стіни розписані псалмами та закликами до Бога допомогти вижити.

45-річний Максим Негрін провів у цій катівні окупантів три тижні. Чоловіка затримали у березні. Прийшли до нього із листком, де було вказано, що він служив в українській армії.

"Найбільше росіян цікавило, чи є в мене якийсь зв’язок із проукраїнськими херсонцями. Я чув, як виносили трупи людей", – розповів Максим.

Загалом в Херсоні виявили чотири російськи катівні та 12 місць, де утримували людей. Після відступу росіяни випустили близько 400 затриманих за кримінальні злочини з обласного слідчого ізолятора, а саму будівлю підірвали.

Торгівля під окупацією

Після окупації в місті закрилось багато магазинів, їх пограбували. Тому основним місцем купівлі чи продажу речей був ринок. Мережеві супермаркети розпродали свої товари десь у травні-черні та закрились. Окупанти пробували відкрити свої супермаркети, але вистачило їх рівно на один телевізійний сюжет. Далі магазини ''вмерли''.

Маленькі магазинчики були змушені товар возити з Криму. Тому і полиці там нині досі завалені шоколадом ''Ярмоліно'' чи сухариками ''Кірієшки''.

Найгірша ситуація була із медикаментами. Російські ліки не такі ефективні, як європейські, особливо страждали люди з хронічними захворюваннями, як цукровий діабет або астма, кому ліки були життєво необхідні.

''Якщо тобі потрібен інсулін, то ціни були втричі вищі. Якщо онкопрепарати – ціни взагалі космічні. Якось ділились між собою, старались допомагати родинам'', – говорить херсонка Лариса Раїна.

Після повернення української влади у звільненому Херсоні почала діяти комендантська година – з 17:00 до 08:00. Станом на сьогодні відновлюється зв'язок українських мобільних операторів. Відкрились перші відділення "Ощадбанку" та "ПриватБанку", а також "Укрпошти" та "Нової пошти".

"Укрзалізниця" на вокзалі організувала пункт роздачі гуманітарної допомоги. Неймовірно, але перший потяг до міста вирушить уже 18 листопада – через тиждень після звільнення, незважаючи на те, що колія на півдорозі з Миколаєва була перебита 56 разів.

Центральна площа у Херсоні сьогодні – найлюдніше місце. Саме тут розгорнули військові та волонтери кілька штабів. Саме тут ловить мобільний зв'язок та можна нарешті подзвонити родичам. Тут же роздають медичну допомогу, а за квартал працює сервісний центр МВС.

Найбільше тут радості викликає приїзд когось із військових – його одразу обступають люди та просять сфотографуватись чи підписати український прапор.

Найбільше ж тут дітей – вони бігають із шевронами різних військ, отримують від всіх цукерки та радіють і підспівують, коли лунає гімн України. А його тут часто співають.

Однак херсонцям потрібно тепер усвідомити – місто опинилося поруч із фронтом. А це значить – у зоні досяжності російської артилерії. І це інколи підтверджують різкі звуки прильотів, адже від лівого берега Дніпра до центру Херсона – не більше 3 кілометрів.