Згадати всіх. Як шукають імена загиблих у Бабиному Яру

"Ні жінки, ні дітей не застав живими", – так своє повернення додому описував у заяві Димитрій Кот. Його дружину Ревекку Каганович та двох дітей "вивели" із Києва… "Вивели" – означало, що їх більше немає серед живих.

Лише 29-30 вересня 1941 року в Бабиному Яру нацисти вбили майже 34 тисячі київських євреїв. Це був тільки початок – урочище використовували як місце масових вбивств протягом наступних двох років. За роки Другої світової війни там було вбито близько 100 тисяч людей.

Майже ніякої інформації про вбитих нацисти не фіксували. Від когось збереглося лише прізвище в протоколі, від когось – коротка згадка в чужому щоденнику. Про багатьох загиблих у Бабиному Яру вже протягом 79 років невідомо нічого. Тисячі імен були забуті на довгі десятиліття у зв’язку з радянською політикою затирання пам’яті про жертв тих страшних подій.

Щоб відновити пам’ять про загиблих у трагедії Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр" у 2019 році започаткував проєкт "Імена". Крок за кроком дослідники поновлюють інформацію про тисячі людей, які загинули у Києві у період німецької окупації, заново вибудовують картину світу, який був втрачений в результаті трагедії. Для цього вони не тільки збирають максимально повну інформацію про загиблих, а й, вивчаючи дані з протоколів допитів, метрик, листів та навіть написів на стінах в’язниць, порівнюють склад населення Києва в довоєнні роки, період окупації та післявоєнний час.

Як відновлюють пам’ять про загиблих у Бабиному Яру – з’ясував OBOZREVATEL.

Проєкт про пам'ять. "Обличчя" довоєнного Києва

"Серед жертв Бабиного Яру – євреї, українці, роми, представники інших національностей, а також різних соціальних та політичних груп – українські націоналісти, радянські партизани, пацієнти психіатричної лікарні та багато киян, які могли просто опинитися не в тому місці, не в той час. Ми хочемо відновити пам'ять про всіх загиблих, – розповідає генеральний директор Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" Макс Яковер. – Меморіал, який ми створюємо, дозволить це зробити на гідному рівні. Це буде інноваційній музей, який спиратиметься на глибоку історичну та документальну базу та стане частиною світової меморіальної спадщини".

Наразі дослідники Меморіального центру відновлюють забуті та "втрачені" імена жертв та очевидців, вперше оприлюднюють раніше засекречені архіви. "За роки окупації тільки у Бабиному Яру загинуло близько 100 тисяч людей. Масштаб цієї трагедії важко уявити. Наша задача – вивчити та порівняти склад населення Києва в довоєнні роки та післявоєнний час", – додає Яковер.

В рамках проєкту "Імена" дослідники Меморіального центру разом із Державним архівом Київської області вже оцифрували понад 200 тисяч матеріалів часів нацистської окупації Києва 1941-1943 років. Більшість з них протягом багатьох років залишалися засекреченими.

Разом із Державним архівом Києва також були оцифровані більше 50 тисяч документів з архівних книг РАЦСів 1925-1936 років, які містять записи про народження, смерть, шлюб, зміну прізвищ, усиновлення.

На всі ці документи десятиліттями чекають люди – дізнатися щось про своїх предків, скласти родовід, провести генеалогічне дослідження.

За пів року дослідники віднайшли 867 нових імен жертв масових розстрілів під час нацистської окупації Києва у 1941-1943 роках, які раніше не значилися у жодних списках загиблих і книгах пам’яті. Вдалося об'єднати та систематизувати список загиблих, який містить вже майже 19 тисяч імен. З них більше ніж 3 тисячі імен було верифіковано з кількох джерел.

"Хочемо показати, що за кожним іменем стояла реальна людина"

Розшук жертв нацистського терору у Києві проводився і раніше. Протягом 1991-2005 років було видано кілька збірок з іменами загиблих у Бабиному Яру. "Неймовірний обсяг роботи провів громадський діяч, дослідник Ілля Левітас, який видав низку книг про трагедію у Бабиному Яру. Але всі ці мартирологи – списки загиблих, книги пам’яті та архівні дані не були зведені в єдину базу, – розповіла керівниця проєкту "Імена" Анна Фурман. За її словами у наявних списках часто містилися помилки – неправильно написані прізвища, могла бути не вказана стать людини, її вік чи адреса, інформація могла дублюватися. Про багатьох жертв взагалі не залишилося жодної інформації.

"Ми об'єднали дані з усіх книг пам’яті, архівних списків в одну базу, прибрали дублікати, перевірили інформацію, – додає Анна Фурман. – Інформацію по 3200 іменам доповнили та додали посилання на джерело, де міститься згадка про людину. Навпроти цих прізвищ тепер вказано, чим займався загиблий до війни, в час окупації, чи брав він участь у русі опору, чи мав родину, як загинув тощо. Наша ціль – не просто назвати кількість жертв та їхні імена, а показати, що за кожним іменем стоїть історія реальної людини".

"Вийшли на Лук’янівське кладовище і не повернулися"

"Ми взаємодіємо з Державною архівною службою, багатьма архівними установами країни. З частиною у нас укладені меморандуми про співпрацю, – розповів старший науковий співробітник, кандидат історичних наук Олександр Бєліков, який входить до складу дослідницької групи. – Дослідники проекту залучають максимально широке коло джерел, у тому числі, тих, які ніколи не використовувалися раніше".

Цінним джерелом стали протоколи допиту свідків та інформація щодо укладення нових шлюбів з підвідділу метрик Адміністративного відділу Управи Києва. Вони містять дані про причини розірвання старих шлюбів.

Він працював слюсарем, вона – продавала морозиво. Життя подружжя Миколи Тижа та Фіри Лишневої було мирним до 1941 року. У 1942-му, згідно офіційних даних, Микола отримав дозвіл на новий шлюб. Як зазначається в свідченнях, тому що "коли прийшли німці в Київ і видали наказ, щоб жиди вийшли з Києва, дружина Тиж Фіра разом з іншими вийшла з Києва і з того часу не поверталася".

Таке формулювання часто вказувалося як привід розірвання шлюбу в той час. Як правило, людина, яка "вийшла з Києва", насправді, загинула.

У червні 1942 року Бюро метрик Подільського району розглядало шлюбну заяву Марії Черненко. Жінка, яка була одружена із іудеєм Борисом Черненком, запевняла, що нині – вдова. "За наказом влади Борис і Рахіль (його матір – ред.) вийшли на Лук’янівське кладовище і не повернулися, бо їх там поховали", – розповідала Марія. Сина їй вдалося врятувати лише тому, що по документах його записали як народженого від українця.

"Сильно мерзну, не могу бегать и чувствую пули"

Звіти підпільних організацій, характеристики, заяви, звернення по матеріальну допомогу – всі ці документи є цінним джерелом нової інформації, саме завдяки ним вдається віднайти раніше невідомі імена, обставини повсякденного життя пересічних киян у період окупації.

"В Киеве ужасающий голод. Продуктов нет. Гарбуз стоит 100р. Коробка спичек 7 р. В квартире холодновато нет дров... За 60 р. Митин папаша купил мне 9 стаканов пшена... Я - раненый. Во мне сидят 2 пули из немецкого автомата.

Операцию делать нельзя (слишком глубоко сидят пули) и я много потерял крови. 1,5 месяца пролежал в госпитале (пленным). В госпитале было ужасно. Сейчас чувствую себя лучше, но сильно мерзну, не могу бегать и чувствую пули. Но надеюсь, что все пройдет".

Це слова із щоденника киянина, учасника антинацистської підпільної групи Бориса Жембрівського. У травні 1943 року його заарештують і стратять. Містяни, які були в евакуації чи на фронті, повертаючись додому, шукали своїх рідних та звертались з такими запитами до органів влади.

Капітан Ісаак Євінтов звернувся до секретаря Київського обкому і запитав про долю дружини Любові Аронівни, доньки Рози, матері, батька та брата дружини, які мешкали в Києві. У 1944 році він отримав відповідь, що за вказаною адресою родичів капітана немає, оскільки "в Киеве немцы по несколько раз переселяли жителей из квартала у квартал и не исключена возможность, что Ваши родственники выехали за пределы города. Кроме того, немецкие варвары в 1941 году осенью истребили до 90 тыс. жителей города Киева. Если Ваши родные в это время не скрывались, их могла постичь эта горькая и тяжелая участь".

За словами Анни Фурман, незабаром буде створено відкритий цифровий архів Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" з оцифрованими архівними документами та фотоматеріалами. Всі ці дані про жертв трагедії вже восени будуть доступні на новій онлайн-платформі Меморіального центру та регулярно поповнюватимуться. І у кожного, чиї родичі загинули в ті часи, з’явиться шанс знайти інформацію про рідних, або, навпаки, – поділитися світлинами,

документами та спогадами.